Ухвала суду № 243704, 19.07.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                               К/скарга №К-14884/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2006 р.   Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого                Ланченко Л.В.

суддів                            Конюшка К.В.

                                       Нечитайла О.М.

                                       Пилипчук Н.Г.

                                       Степашка О.І.           

при секретарі:             Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: Топоровського, Я.П., Каменського І.А., Мазуркевич М.Л.

відповідача: Мазана О.І.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції  у м.Львові

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2004 р. та рішення Господарського суду Львівської області  від 09.07.2004 р.

у справі№ 5/87-25/9

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний»

доДержавної податкової інспекції  у м.Львові

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

             У січні 2004 року ВАТ «Банк Універсальний»    звернулось до суду з позовом до ДПІ у м.Львові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000062233/0/23384 від 29.12.2003 р. яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 963800,00 грн. та №0000072233/0/23385 від 29.12.2003 р. на суму 833,50 грн. податку на додану вартість.

Позовні  вимоги обґрунтовані тим, що розмір страхового резерву, що був створений банком за рахунок збільшення валових витрат, не перевищував 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими  дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду, страховий резерв було створено для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, визнаними нестандартними за методикою НБУ, а тому позивачем не допущено порушення пп.12.2.3 та 12.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем отримано послуги з ремонту і технічного обслуговування автомобіля за межами митної території України, а тому висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість в сумі 589 грн. є невірними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.07.2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2004 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000062233/0/23384 від 29.12.2003 р. в частині визначеної суми податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 963800,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

         На судові рішення ДПІ у м.Львові подано касаційну скаргу,  у якій  ставиться питання про їх скасування, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Вважає, що  судом неправильно застосовано вимоги Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, помилково зроблено висновок про правомірність відображення у складі валових витрат сум страхового резерву, створеного за операціями з надання гарантій, по яких не здійснювались виплати та немає фактичної заборгованості.

Позивач  заперечень  на касаційну скаргу не надав та його представники у судовому засіданні касаційної інстанцій, просили в задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.10.2001 р. по 01.01.2003 р., за результатами якої складено акт від 26.12.2003 р. №48/23-5/21133352, яким виявлено порушення п.1.9, п.6.3, п.6.5 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування втрат за кредитними операціями банків, положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Податок на додану вартість» внаслідок чого відбулося завищення валових витрат на суму 2141,7 тис.грн.,  заниження податку на прибуток в сумі 642,5 тис.грн. та податку на додану вартість в сумі 589,00 грн.

На підставі акту прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.12.2003 р., якими позивачу  визначені   податкові зобов’язання: №0000062233/023384 в сумі 974700,00 грн. та №0000072233/0/23385 в сумі 883,50 грн.

Відповідно до пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції чинній на момент перевірки, будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній, зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих страт по основному боргу(без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Банк  має право створювати страховий резерв за рахунок збільшення валових витрат у розмірі, що не повинен перевищувати 20% від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями, поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду (пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Методикою формування резервів за кредитними операціями у тому числі за кредитами, гарантіями, поруками, врахованими векселями)  та визнання їх нестандартними є Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою правління НБУ від 06.07.2000 р., зареєстроване в МЮУ 03.08.2000 р. за №474/4695 (далі - Положення).

П.1.4 Положення визначено виключний перелік операцій, що належать до кредитного портфеля банку.

Методика формування резерву, згідно п.3.1 Положення, полягає в оцінці ризиковості кредитних операцій на основі таких критеріїв, як оцінка фінансового стану позичальника/контрагента, стану обслуговування ним боргу та з урахуванням виду і рівня забезпечення кредитної операції.

Відповідно до внесених  до Положення змін, оцінка фінансового стану позичальника/контрагента банку має визначатися та враховуватися за всіма видами кредитних операцій (крім факторингових) при класифікації кредитних операцій за ступенями ризику та віднесенні їх до стандартної чи нестандартної заборгованості, в тому числі за операціями з надання гарантій, авалів, порук та врахування векселів.

З прийняттям змін до Положення, скасована дія обмеження встановленого в п.6.3 щодо здійснення класифікації операцій за врахованими векселями з врахуванням тільки строку погашення боржником заборгованості.

Відповідно до п.6.5 Положення  під час класифікації операцій за наданими зобов’язаннями (авалями, поруками і гарантіями), крім оцінки фінансового стану позичальника,  враховується і строк виконання зобов’язання.

            Крім того, відповідно до приписів ст.71, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.55 Закону України «Про Національний банк України», п.9.5, 9.6 Положення, підрозділи системи банківського нагляду НБУ  систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами комплексного інспектування Управлінням НБУ у Львівській області у період з 12.05.2003 р. по 11.07.2003 р. діяльності позивача у 2002 р., останній правильно класифікував кредитну заборгованість за наданими гарантіями, авальованими векселями та врахованими векселями, відповідно до вимог Положення.

У справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу, згідно висновку експерта зазначене в акті перевірки заниження податку на прибуток на загальну суму 649,8 тис.грн. за період з 01.10.2001 р. по 01.01.2003 р. документально не підтверджено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, правильно оцінивши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли висновку, що позивачем не допущено порушень податкового законодавства у період з 01.10.2001 п. по 01.012003 р., які на думку відповідача призвели до завищення валових витрат на суму 2141,7 тис.грн. і несплати податку на прибуток в сумі 642,5 тис.грн.

Доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки вони не спростовують фактичних обставин справи,  встановлених судом.

За таких обстави, судова колегія не вбачає  підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 09.07.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2004 р. – без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                         Головуючий                                                             Л.В.Ланченко

                         Судді                                                                         К.В.Конюшко

                                                                                                             О.М.Нечитайло

                                                                                                            Н.Г.Пилипчук

                                                                                                            О.І.Степашко                                                                                                           

Повний текст ухвали складено 20.07.2006 р.