Ухвала суду № 24369301, 22.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12009/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бірс-98»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003272311 від 15.08.2011 року; № 0003262311 від 15.08.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Бірс-98»з питань формування податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат по податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»(надалі - Контрагент) за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За наслідками вказаної перевірки складено акт перевірки № 8767/23-11/25643325 від 02.08.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Бірс-98»пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 р., ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6334,00 грн., в тому числі по періодах: грудень 2010 року на суму 6334,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7917,00 грн., в тому числі по періодах: за четвертий квартал 2010 року на суму 7917,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва винесено спірні податкові повідомлення рішення: № 0003262311 від 15.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9896,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 7917,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1979,00 грн.; № 0003272311 від 15.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7980,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 6334,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1584,00 грн.

Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення незаконними звернувся з позовом до суду про їх скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач вказує на те, що в рамках проведеного контрольного заходу від ГВ ПМ ДПІ у м. Вінниці отримано копію постанови про порушення кримінальної справи від 30.12.2010 року та протокол допиту свідка від 23.02.2010 року.

З вказаних документів вбачається, що гр. ОСОБА_1, як він вказує, не є директором та засновником ТОВ «ФК «Соларіс», жодного відношення до фінансового господарської діяльності вказаного підприємства немає.

Враховуючи викладене відповідач прийшов до висновку про нікчемність правочинів, що були укладені позивачем із ТОВ «ФК «Соларіс».

Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливого охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Фактично відповідач прийшов до висновку щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентом лише на основі постанови про порушення кримінальної справи від 30.12.2010 року та протоколу допиту свідка від 23.02.2010 року та за відсутності вироку, який набрав законної сили, що свідчить у свою чергу про безпідставність та необґрунтованість такого висновку.

Крім того слід відмітити, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують рух товару, придбаного у ТОВ «ФК «Соларіс», а саме: ряд видаткових накладних, за якими постачальником є ТОВ «Бірс-98», а одержувачами, зокрема, є: ВАТ «Київський радіозавод», ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів», ТОВ «Авантіл-Вік».

Також відповідач вказує на те, що податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «ФК «Соларіс»за грудень 2010 року не визнана; данні, наведені в деклараціях по ПДВ про обсяги продажу товарів, податкові зобов'язання, та, як наслідок податкових кредит не є дійсними.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який був чинний на час вчинення відповідних правочинів) передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Що ж стосується збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, то слід зазначити, що відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, сама по собі не сплата суми коштів за правочином не є достатньою підставою для позбавлення права позивача на віднесення даної суми до валових витрат.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва -відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.