Ухвала суду № 24369288, 15.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4223/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міранда" до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міранда»звернулися до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області, у якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 серпня 2011 року № 0000462301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду від 03 листопада 2011 року та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Міранда»відмовити повністю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міранда»(ідентифікаційний код 19403580, місцезнаходження 08800, Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Ватутіна, буд. 6) зареєстроване державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 26.03.1993 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 618888) (а.с. 63).

Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області та здійснює господарську діяльність пов'язану, зокрема з ремонтом і технічним обслуговуванням офісної техніки, розробленням стандартного програмного забезпечення та іншими видами діяльності у сфері розроблення програмного забезпечення (а.с.65-66).

З 19.08.2011 року по 22.08.2011 року, відповідно до наказу ДПІ у Миронівському районі Київської області від 19.08.2011 року №371, посадовими особами ДПІ у Миронівському районі Київської області, згідно п.п.78.1.8, п.78.1 статей 78, 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-\/І із змінами і доповненнями, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міранда»з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельзікторг»код ЄДРПОУ 3672584 за період травень, червень, серпень -жовтень 2010 року.(а.с.12)

За результатами перевірки складено акт від 22.08.2011 року № 324/23-011/19403580, про встановлення перевіркою порушення: п. 1.7, п. 1.8, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7, п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, а також ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України) підприємством завищено суму податкового кредиту за: травень 2010 року в сумі 15200,00 грн., за червень 2010 року в сумі 4916,67 грн., за серпень 2010 року в сумі 16000,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 19600,00 грн., та за жовтень 2010 року в сумі 19600,00 грн. (а.с. 13-26).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 0000462301 від 08 вересня 2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 94145 грн. 90 коп., з яких 75316 грн. 70 коп. за основним платежем та 18829 грн. 20 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.27).

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу ТОВ «Міранда»звернулося до суду з позовом про його скасування.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на виникнення у позивача права на податковий кредит по факту отримання податкових накладних від постачальника товару та реальність угод за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.

Статтею 1 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наведеного вбачається, що видаткова і податкова накладні є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

У відповідності до п.п. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року, положеннями якого врегульовані спірні правовідносини, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий кредит по податку на додану вартість сформований позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ельзікторг», копії яких містяться в матеріалах справи.

До того ж, товарність угод між позивачем та зазначеним підприємством підтверджується іншими первинними документами, а саме видатковими накладними, договором, протоколом узгодження вартості робіт, актом приймання виконаних підрядних робіт, оборотно-сальдові відомості які підтверджують використання позивачем придбаного у ТОВ «Ельзікторг»товару, а також виписками з банку, якими підтверджено проведення позивачем розрахунку з контрагентом за отриманий товар.

Крім того, на момент віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених на користь ТОВ «Ельзікторг» у зв'язку із отриманням товару, дане підприємство було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, а отже мало право складати податкові накладні.

Посилання відповідача на те, що контрагент позивача не знаходиться за місцем його реєстрації і не мав виробничих потужностей на здійснення підприємницької діяльності, колегія суддів, як доказ безтоварності угод, укладених між названим суб'єктом господарювання та позивачем, до уваги не приймає.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Ельзікторг», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ТОВ «Міранда»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

А тому, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку. Однак, винятки з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З наведеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Набуття чинності зазначених змін підтвердило неможливість податкових органів посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного Кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного Кодексу України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення Податкового Кодексу України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного Кодексу України повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Як зазначалося раніше, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.