Ухвала суду № 24368811, 15.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4868/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Старова Н.Е.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0000962353, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»звернулися до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0000962353.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача по справі подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, зареєстрованою 13.06.1996 р. Миронівською районною державною адміністрацією Київської області (код ЄДРПОУ 00951770), як платник податків перебуває на обліку у ДПІ у Миронівському районі Київської області з 19.06.1996 р., зареєстроване як платник податку на додану вартість з 20.06.1997 р. (свідоцтво № 13933598).

У вересні 2011 року посадовими особами ДПІ у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимоги податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, про що складено акт від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770.

Так, вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинах з TOB «Інвест ЛТД»у розмірі 7609 грн.

Відповідно податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 000096353, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11414 грн., з яких 7609 грн. -основний платіж, 3805 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Проте, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 000096353 протиправним, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До основних видів діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво нерафінованої олії та жирів; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські взаємовідносини з платником податків ТОВ «Інвест ЛТД».

Так, позивачем у TOB «Інвест ЛТД»було придбано товар - насіння соняшника та кукурудзи, на підтвердження чого видано податкові та товарно-транспортні накладні протягом вересня - грудня 2010 року. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника.

Загалом протягом вересня - грудня 2010 року TOB «Інвест ЛТД»було виписано позивачу податкові накладні на загальну суму - 33340048 грн., в т.ч. ПДВ - 555674,66 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що поставка і транспортування товарів здійснювалась TOB «Інвест ЛТД»на склади позивача, факти поставок товару оформлялися видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача.

Проте, рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем TOB «Інвест ЛТД»у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою ланцюга постачання товару.

Як зазначено відповідачем у заперечення проти позову, TOB «Інвест ЛТД», як постачальник, мав відносини з третіми особами, які були його постачальниками, і саме вони мали ознаки фіктивної діяльності.

Такі висновки податкового органу обґрунтовані висновками, викладеними в акті від 25.06.2011 року № 812/10/23-315 ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва «Про результати документальної позапланової перевірки TOB «Інвест ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами - постачальниками TOB «Укрпроектстандарт», ПП. «Фулгор», TOB «Агроторгсервіс», а також висновками, викладеними в акті від 21.01.2011 року № 69/23-300/36700935 «Про результати документальної перевірки TOB «Інвест ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо відображення правових відносин з платниками податків за період з 01.09.2010 року по 30.09.2010 року.

Згідно з вказаними Актами ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва від 25.06.2011 № 812/10/23-315 та від 21.01.2011 № 69/23-300/36700935 перевірками не підтверджено наявність поставок товарів, у т.ч. позивачу.

Враховуючи дані Актів перевірок, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та контрагентом - TOB «Інвест ЛТД», не спричинили настання правових наслідків, порушують вимоги ст. 228 Цивільного кодексу України, а тому, в силу ст. 216 ЦК України, є нікчемними. Таким чином, позивачем незаконно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 7609 грн. на підставі нікчемних правочинів, укладених з TOB «Інвест ЛТД».

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Так, згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З аналізу зазначеного слідує, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникає по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 16 Закону, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 18 Закону визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом першої інстанції встановлено, що сума ПДВ у розмірі 7609 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Інвест ЛТД», яке на момент складання вказаних податкових накладних було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства та відповідно мало право на видачу таких накладних.

Здійснення відповідних господарських операцій позивача з ТОВ «Інвест ЛТД»підтверджуються первинними документами (податкові накладні, товарно-транспорті накладні рахунки-фактури, видаткові накладні, банківські виписки), копії яких містяться в матеріалах справи.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій вищевказані первинні документи оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

При цьому, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених у ланцюгу господарських операцій між ТОВ «Інвест ЛТД»та його контрагентами, які не мали безпосередніх господарських відносин з позивачем, само по собі не призводить до недійсності угод, укладених у даному випадку між позивачем і ТОВ «Інвест ЛТД», та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних. Позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентів ТОВ «Інвест ЛТД», ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Колегією суддів також не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, та порушення публічного порядку.

В свою чергу, факт безтоварності операції та умисність укладення правочину між позивачем та ТОВ «Інвест ЛТД»з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем доведено не було.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно з дотриманням норм податкового законодавства сформовано податковий кредит з ПДВ по господарських операціях з ТОВ «Інвест ЛТД». Висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 21 травня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.