Ухвала суду № 24368803, 15.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12852/11/2670( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2011 року № 0000502360 та № 0000512360 в частині, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2011 року № 0000502360 та № 0000512360 в частині.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000502360 від 23.03.2011 р. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000512360 від 23.03.2011 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 125776,14 грн. за основним платежем та 31444 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна»(код за ЄДРПОУ 36218922) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.11.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства з період з 11.11.2008 року по 30.09.2010 року, про що складено Акт перевірки № 132/1-23-60/36218922 від 04 березня 2011 року.

Так, перевіркою встановлено, що в порушення вимог п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями позивачем занижено податок на прибуток на суму 60007 грн. в тому числі по періодам: 1 квартал 2009 року на суму 29139 грн., 1 півріччя 2009 рік на суму 60007 грн., 3 квартали 2009 року на суму 60007 грн., рік 2009 на суму 60007 грн.; в порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97 р. із змінами та доповненнями позивачем занижено податок на додану вартість на суму 136695 грн. в тому числі: січень 2009 року - 12000 грн., березень 2009 року - 113776 грн., червень 2010 року - 5587 грн., липень 2010 року - 5332 грн.

Відповідно податковим органом 23.03.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000512360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170869,00 грн., в т.ч. 136695 грн. основного платежу та 34174 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000502360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 75009,00 грн., в т.ч. 60 007 грн. основного платежу та 15002 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Проте, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 23.03.2011 року № 0000502360 та № 0000512360 протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Матеріали справи свідчать, що проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 01.6 Декларації «інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5»за період з 11.11.2008 року по 30.09.2010 року на підставі цивільно-правових договорів, даних аналітичного та синтетичного обліку тощо, податковим органом встановлено заниження ТОВ «Анкор Персонал Україна»валового доходу на загальну суму 240 028 грн., в тому числі по періодам: 1 квартал 2009 року - 116 557 грн.; півріччя 2009 року - 240 028 грн.; 3 квартали 2009 року - 240 028 грн.; 2009 рік - 240028 грн., що є порушенням п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В свою чергу, заниження валового доходу призвело до заниження податку на прибуток на суму 60 007 грн., в тому числі по періодам: 1 квартал 2009 року на 29 138,00 грн.; 1 півріччя 2009 року на 60 007,00 грн.; 3 квартали 2009 року на 60 007,00 грн.; за 2009 рік на 60 007,00 грн.

Як зазначено податковим органом, за період з 11 березня 2009 року по 04.06.2009 року на рахунок позивача були зараховані грошові кошти від боржників на загальну суму 240 028,21 грн. на підставі договорів уступки права вимоги (цесії), укладених між ТОВ «Анкор Україна»та ТОВ «Анкор Персонал Україна», відповідно до умов яких цедент (ТОВ «Анкор Україна») передає цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна») право вимагати від боржників сплати боргу. Проте, оплата за придбання прав вимоги на підставі вказаних договорів ТОВ «Анкор Персонал Україна» не здійснювалася, тобто, витрати не були понесені ТОВ «Анкор Персонал Україна»на придбання права вимоги виконання зобов'язань третьої особи (боржника). Таким чином, відповідач вважає, що грошові кошти, що надійшли за період з 11 березня 2009 року по 04.06.2009 року від боржників на загальну суму 240 028,21 грн. на підставі договорів уступки права вимоги (цесії), є доходами від наступного відступлення права вимоги та в сумі 240 028,21 грн. підлягають включенню до складу валового доходу.

Так, судом першої інстанції встановлено, що в період з 11 березня 2009 року по 04.06.2009 року між ТОВ «Анкор Україна»та ТОВ «Анкор Персонал Україна»укладено договори уступки права вимоги (цесії), зокрема:

Договір уступки права вимоги (цесії) від 17.03.2009 року № 10/АУ/2009, відповідно до умов якого Цедент - ТОВ «Анкор Україна»передає, а Цесіонарій - ТОВ «Анкор Персонал Україна»приймає право вимагати від боржника нерезидента - АО Новус Європа с. А./Н.В. сплати суми заборгованості по договору № 775/10/08 від 17.03.2009 року, ціна переданих прав становить 85 473,01 грн. (8 281,46 євро), в тому числі ПДВ. На валютний рахунок ТОВ «Анкор Персонал Україна»від боржника - АО Новус Європа с. А./Н.В. була зарахована сума 8 276,46 євро, (еквівалент - 85 473,01 грн.).

Договір уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 року № 09/АУ/2009, відповідно до умов якого Цедент - ТОВ «Анкор Україна»передає, а Цесіонарій - ТОВ «Анкор Персонал Україна»приймає право вимагати від боржника ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь»сплати суми заборгованості по договору № 640/05/08 від 19.05.2008 року, акту до договору від 24.09.2008 року; договору від 18.05.2007 року № 320/05/07, актам до договору від 15.10.2008 року, від 20.10.2008 року. На розрахунковий рахунок ТОВ «Анкор Персонал Україна»від боржника ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь»була зарахована сума 87 642 грн., в тому числі ПДВ.

Договір уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 року № 04/АУ/2009, відповідно до умов якого Цедент - ТОВ «Анкор Україна»передає, а Цесіонарій - ТОВ «Анкор Персонал Україна»приймає право вимагати від боржника - ТОВ «Клінгспор»по договору від 07.04.2007 року № 592/03/08. На розрахунковий рахунок ТОВ «Анкор Персонал Україна»від боржника була зарахована сума 37 998 грн., в тому числі ПДВ.

Договір уступки права вимоги (цесії) від 17.03.2009 року № 11/АУ/2009, відповідно до умов якого Цедент - ТОВ «Анкор Україна»передає, а Цесіонарій - ТОВ «Анкор Персонал Україна»приймає право вимагати від боржника - ТОВ «Українська маркетингова група»по договору від 31.07.2008 року № 734/08/080. На розрахунковий рахунок ТОВ «Анкор Персонал Україна»від боржника була зарахована сума 10 800 грн., в тому числі ПДВ.

Договір уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 року № 02/АУ/2009, відповідно до умов якого Цедент - ТОВ «Анкор Україна»передає, а Цесіонарій - ТОВ «Анкор Персонал Україна»приймає право вимагати від боржника - ТОВ «Українська маркетингова група»по договору від 31.07.2008 року № 734/08/080. На розрахунковий рахунок ТОВ «Анкор Персонал Україна»від боржника була зарахована сума 18 115,20 грн., в тому числі ПДВ.

З аналізу вказаних вище договорів уступки права вимоги (цесії) слідує, що цедент (ТОВ «Анкор Україна») передає цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна») право вимагати від боржників сплати боргу в сумі, яка дорівнює ціні переданих прав вимоги.

Так, ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦКУ).

При цьому, відповідно до ст. 512 ЦК України у зобов'язанні кредитор може бути змінений, зокрема, внаслідок передання первинним кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі змісту ст. 513, 521 ЦК України слідує, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Тобто, за укладеними між ТОВ «Анкор Україна»та ТОВ «Анкор Персонал Україна»договорами відступлення права вимоги позивач, як набувач прав вимоги, не отримує доходу від набуття права вимоги до боржників, у т.ч. шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо.

Так, відповідно до п.п. 4.1.2 Закону п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає, зокрема, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

При цьому, підпункт 7.6.4. пункту 7.6 статті 7 вказаного Закону визначає, що під терміном «доходи»слід розуміти суму коштів чи вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну чи інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податків у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податків, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Також, під визначенням «доходи», наведеного у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 року, вважається збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

З аналізу наведених норм слідує, що наявність доходу вимагає встановлення факту збільшення вартості активів чи зменшення зобов'язань, що в цілому призводить до збільшення капіталу такого платника податків.

Таким чином, у даному випадку лише у разі наявності різниці між номіналом заборгованості та її вартістю (ціною набуття прав вимоги до боржників), у податковому обліку нового кредитора (ТОВ «Анкор Персонал Україна») повинен відображатися валовий дохід на суму такої різниці.

Натомість, за вказаними вище договорами уступки права вимоги (цесії) цедент (ТОВ «Анкор Україна») передає цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна») право вимагати від боржників сплати боргу в сумі, яка дорівнює ціні переданих прав вимоги, а розмір грошових коштів, отриманих цесіонарієм (ТОВ «Анкор Персонал Україна») від боржників дорівнює ціні переданих прав, яка підлягає сплаті Цесіонарієм Цеденту. Тобто, за такою операцією у позивача відсутній дохід від набуття права вимоги до боржників.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податковим органом помилково зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, податковим органом в акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до зазначеної норми, з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань валові витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі фактичної заборгованості за основним боргом, процентами та іншими платежами за договором за умови, що такі проценти та платежі були включені до складу валового доходу в попередніх податкових періодах відповідно до вимог цього Закону, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу валових доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умови, що така заборгованість була включена до складу валових витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу валового доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, отримані збитки не включаються до складу валових витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Разом із тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що вказана норма Закону не існувала на момент укладення в лютому-березні 2009 року договорів уступки права вимоги (цесії) та на момент передачі цедентом (ТОВ «Анкор Україна») в лютому-березні 2009 року цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна) документів, які підтверджують право вимоги до боржників, а також на момент проведення в повному об'ємі боржниками оплати цесіонарію ТОВ «Анкор Персонал Україна».

Підпункт 7.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доповнено підпунктом 7.9.7 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»від 23.06.2009 року № 1533-VІ, який набув чинності 24.11.2009 року (дата опублікування Закону в газеті «Голос України»№ 222 та газеті «Урядовий кур'єр»№ 218).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат, визначених статтею 5 цього Закону та на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із (ст. ст. 8 і 9 даного Закону).

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 вказаного вище Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Датою збільшення валового доходу згідно п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 3 вищевказаного Закону є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Колегія суддів зазначає, що у разі відступлення права вимоги валові витрати у набувача (нового кредитора) права вимоги виникають з моменту складання акту приймання-передачі документації, що засвідчує право вимоги, чи в момент нарахування (фактичної сплати) коштів у якості оплати за набуте право вимоги (правило першої події, встановлене ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, у ТОВ «Анкор Персонал Україна»право на включення до бухгалтерського та податкового обліку валових витрат виникло в період, в якому було підписано акти приймання-передачі документації, яка засвідчує право вимоги на виконання договорів уступки - перша подія, в сумі зобов'язання оплатити вартість набутого права вимоги.

Зважаючи на наявність актів приймання-передачі документації від 27.02.2009 року та 17.03.2009 року ТОВ «Анкор Персонал Україна»мало право на збільшення валових витрат за Договором уступки права вимоги (цесії) від 17.03.2009 року № 10/АУ/2009; Договором уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 року № 09/АУ/2009; Договором уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 року № 04/АУ/2009; Договором уступки права вимоги (цесії) від 17.03.2009 року № 11/АУ/2009; Договором уступки права вимоги (цесії) від 27.02.2009 р. № 02/АУ/2009 на суму 240028 грн.

За таких обставин, податковий орган дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем п.п. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого занижено валовий доход та відповідно податок на прибуток.

Також, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 11.11.2008 р. по 30.09.2010 р. податковим органом встановлено його завищення на загальну суму 136 695 грн., у тому числі по періодам: січень 2009 року - 12 000 грн., березень 2009 року - 113 776 грн., червень 2010 року - 5 587 грн., липень 2010 року - 5 332 грн., що в свою чергу, на думку відповідача, призвело до заниження ПДВ на суму 136 695 грн., в тому числі по періодам: січень 2009 року на суму 12 000 грн., березень 2009 року на 113 776 грн., червень 2010 року на 5 587 грн., липень 2010 року на 5 332 грн., що є порушенням п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що спір в частині безпідставності формування суми податкового кредиту за червень 2010 року в сумі 5 587 грн. та липень 2010 року в сумі 5332 грн. між сторонами відсутній, зазначене порушення позивачем визнається.

Проте, в частині завищення податкового кредиту по ПДВ у січні 2009 року на 12000 грн. та у березні 2009 року на 113 776 грн. по контрагенту ТОВ «Анкор Україна»висновки податкового органу позивач вважає необґрунтованими.

Так, податковим органом зазначено, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ на суму 12000 грн. в січні 2009 року та в березні 2009 року суму ПДВ 113 776,14 грн. по контрагенту ТОВ «Анкор Україна», оскільки ТОВ «Анкор Україна» в додатку № 5 до декларації з ПДВ за січень 2009 року в розділі 1 «податкові зобов'язання»не відобразило 12 000 грн. по контрагенту покупцю - ТОВ «Анкор Персонал Україна», а також за березень 2009 року до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ТОВ «Анкор Україна»не подано декларацію з ПДВ, тобто, ТОВ «Анкор Україна»не задекларувало податкові зобов'язання з ПДВ на суму 113 776,14 грн. по контрагенту - покупцю «Анкор Персонал Україна». Крім того, 30.04.2010 року було анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 16.12.2005 р. № 37113135 ТОВ «Анкор Україна»з підстав неподання декларацій більше року (остання декларація по ПДВ подана за лютий місяць 2009 року № 23884 від 19.03.2009 р.).

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Анкор Персонал Україна»в березні 2009 року включено до складу податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Анкор Україна»податок на додану вартість в сумі 12000 грн. та в сумі 112499,26 грн. на підставі податкових накладних, що були виписані продавцем за першою подією.

Так, матеріали справи містять копії податкових накладних: № 119 від 31.01.2009 року на суму ПДВ 12 000 грн.; № 215 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 1 057,98 грн., № 217 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 553,02 грн., № 214 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 852,76 грн., № 225 від 10.03.2009 року на суму ПДВ 24 000 грн., № 219 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 3 652,07 грн., № 223 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 8 010,00 грн., № 220 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 13 075,20 грн., № 221 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 5 285,00 грн., № 212 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 25 279,92 грн. (при цьому, до складу податкового кредиту включено ПДВ в розмірі 24059,04 грн. за виключенням ПДВ з придбання невиробничих засобів), № 218 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 16 947,01 грн., № 216 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 5 514,38 грн., № 222 від 02.03.2009 року на суму ПДВ 9 548,80 грн. (при цьому, до складу податкового кредиту включено ПДВ в розмірі 9492,80 грн. за виключенням ПДВ з придбання невиробничих засобів).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, вищезазначені податкові накладні відповідають ознакам первинних документів, що визначені статтями 1 та 9 Закону України від 16.07.1999 р № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 16 Закону, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 18 Закону визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент складання вказаних накладних, ТОВ «Анкор Україна»як юридична особа була внесена в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України та мала Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, відповідно, мало право видавати такі накладні.

При цьому, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані до прийняття рішення про анулювання свідоцтва такого платника ПДВ.

Відповідно до підпункту 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, який у встановленому порядку був зареєстрований як платник податку на час їх виписання, належним чином оформлені та відповідають вимогам первинних документів, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем з дотриманням вимог податкового законодавства включено до податкового кредиту за березень 2009 року суми ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Анкор Україна»за січень в сумі 12000 грн. та за березень в сумі 112499,26 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 04.03.2011 року № 132/1-23-60/36218922 про порушення позивачем п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині заниження податку на додану вартість в сумі 125776 грн., у зв'язку з чим податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання в сумі 125776,14 грн. за основним платежем та 31444 грн. штрафних (фінансових) санкцій, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, а тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 21 травня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.