Ухвала суду № 24366502, 22.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15855/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва -Завгороднєвої Олени Михайлівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно прийнято спірні рішення, оскільки товарність господарських операцій підтверджено належними доказами, тому позивач не погоджується з таким рішенням податкового органу, вважає його безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку з чим звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2012 року задоволено даний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове рішення-повідомлення № 0002111704 від 07.10.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва -Завгороднєва Олена Михайлівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець Солом'янською районною державною адміністрацією міста Києва 27.01.2004 року, та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва.

З 28.07.2011 року по 10.08.2011 року Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарювання фізичної особи з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торгсервіспостач»за вересень-грудень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 8926/17-4-НОМЕР_1 від 10.08.2011 року, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заниження податку на додану вартість на суму 175052,00 грн.

На підставі висновків вказаного вище акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002111704 від 07.10.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в розмірі 175052,00 грн. за основним платежем та 43763,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено реальність спірних господарських операцій, а тому відповідачем спірне повідомлення-рішення було прийнято необґрунтовано та без достатніх правових підстав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно поданої позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за вересень-грудень 2010 року та за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»протягом вересня-грудня 2010 року платником податків задекларовано податковий кредит з контрагентом ТОВ «Торгсервіспостач»у сумі 175052,08 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не надано до перевірки документів, які підтверджують взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»у вересні, жовтні, листопаді 2010 року, про що відповідачем складено акт № 3847/17-140 від 10.08.2011 року.

Також судом першої інстанції було встановлено, що 23.08.2010 року між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»було укладено договір купівлі-продажу № 2308-1, на виконання якого позивач отримав товар, а ТОВ «Торгсервіспостач»були виписані податкові накладні № 432/2 від 01.09.2010 року, № 661 від 01.10.2010 року, № 810 від 01.11.2010 року та № 1260 від 01.12.2010 року.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що у ТОВ «Торгсервіспостач»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

У зв'язку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»має ознаки нікчемності і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Висновки податкового органу щодо недійсності укладеного між позивачем і ТОВ «Торгсервіспостач»ґрунтуються виключно на наведених вище обставинах. Зазначені вище висновки зроблено на підставі лише формальних ознак та обставин, що встановлені виключно з бази даних співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту та актів інших суб'єктів господарювання, зокрема з акту №235/23-10/37001827 від 17.03.2011 року про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Торгсервіспостач»за період з 01.04.2010 року по 31.01.2011 року.

Однак при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність дослідження доказів товарності таких правочинів.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено наявність у позивача податкових накладних та платіжних документів, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з зазначеним вище контрагентом.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Торгсервіспостач».

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач виконав вимоги, передбачені п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в сумі отриманих товарів від ТОВ «Торгсервіспостач», яке, в свою чергу, виконало вимоги п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" -видало позивачу належним чином оформлені податкові накладні на сплачені ним суми податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного вище Закону право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, наявність у позивача виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих робіт з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені позивачем за договором купівлі-продажу № 2308-1 від 23.08.2010 року.

Позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на це, колегія суддів вважає, що підстави для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 175052,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Торгсервіспостач»відсутні.

При цьому, згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Судом першої інстанції було встановлено ненадання відповідачем відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між Позивачем то ТОВ «Торгсервіспостач»на виконання вимог ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва -Завгороднєвої Олени Михайлівни -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.