Ухвала суду № 24366499, 24.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15698/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Грищенко Т.М., суддів -Лічевецького І.О., Петрика І. Й., при секретарі -Луцак А.В., у відкритому судовому засіданні в м. Києві розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Кияни»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

31 жовтня 2011 року Публічне акціонерне товариство «Кияни»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень рішень ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 27.07.2011 року №0000432303 та від 14.10.2011 року №0000602303.

13 грудня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва була винесена постанова, якою позов було задоволено, а вищенаведені податкові повідомлення-рішення скасовані.

26 грудня 2011 року ДПІ у Оболонському районі міста Києва була подана апеляційна скарга на вказану постанову. Відповідач вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв»язку з чим відповідач просить скасувати дану постанову суду та винести нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. У суді представник апелянта апеляційну скаргу підтримав.

Позивач з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції, - без змін.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, вивчивши представлені у справі докази та доводи, викладені у постанові суду першої інстанції та апеляційній скарзі, приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції у ході розгляду даної справи було встановлено, що відповідачем була проведена невиїзна перевірка позивача, як суб»єкта господарювання, з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати сум ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Сомаленд»за період з 1.12.2010 року по 28.02.2011 року та ТОВ «Альседо»за той же період, наслідком якої стало складення Акту від 11.07.2011 року №315/23-3/00308169 про проведення документальної невиїзної перевірки. На підставі даного Акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №0000602303, якими податковий орган, з підстав порушення позивачем пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7, пп.. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»від 3.04.1997 року та п.185.1 ст.185, п. 198.1 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначив суму податкового зобов»язання позивачу по податку на додану вартість в розмірі 3394694,00 гривень: 3096170,00 гривень -за основним платежем та 298524,00 гривні -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіркою було встановлено, що договори, укладені з Товариствами «Сомаленд»та «Альседо» з їхніми контрагентами відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України були нікчемними з огляду на те, що з ТОВ «Сомаленд»та ТОВ «Альбедо»згідно з документами Вишгородської ДПІ Київської області неможливо було провести зустрічні перевірки, у даних Товариствах відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, складські приміщення, вбачається проведення транзитних фінансових операцій, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Позивач вважає, що відповідачем не доведено доказів відсутності дійсності намірів виконання вказаних правочинів. ТОВ "Альседо" та ТОВ"Сомаленд" були відповідним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту; крім того, за спірними господарськими операціями відповідач невірно визначив суму податкового кредиту позивача та необґрунтовано збільшив її на 708925,69 грн.

Суд першої інстанції не погодився з такими висновками і доводами відповідача з тих підстав, що відповідачем не було звернуто увагу і не перевірено рух активів у процесі здійснення господарської операції, встановлення податкової правосуб»єктності учасників господарської операції та встановлення зв»язку між фактом придбання товарів чи послуг, тощо, Тобто, слід було встановити факт здійснення (реальності) господарських операцій між сторонами. Судом першої інстанції, на підставі проаналізованих доказів, був зроблений висновок, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303 є протиправними та підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01 листопада 2010 року між ВАТ "КИЯНИ" (колишня назва позивача), (замовник) та ТОВ "Альседо" (виконавець) укладено договір №96комплексно рекламно-маркетингового обслуговування, відповідно до якого виконавець зобовязується виконати роботи із виготовлення зовнішньої реклами та відповідних їй рекламних засобів (тимчасових або стаціонарних конструкцій), а також із розміщення реклами, а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно додатків до вказаного договору та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ "Альседо" в грудні 2010 року, січні та лютому 2011 року надало послуги з виготовлення та розміщення реклами на метролайтах, виготовлення та розміщення реклами на сіті-лайтах в торгово-офісному центрі м. Києва, виготовлення та розміщення рекламних роликів на плазмових панелях в торгових центрах, управлінські послуги з організації рекламної компанії, виготовлення та розміщення реклами на біг-бордах.

01 листопада 2010 року між ВАТ "КИЯНИ" (колишня назва позивача), (замовник) та ТОВ "Сомаленд" (виконавець) укладено договір №94 комплексного технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій будівель, за умовами якого виконавець зобовязується якісно та своєчасно надавати послуги з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах, які знаходяться в управлінні замовника та розташовані за адресою: м. Київ, проспект Московський, 9.

Згідно додатків до вказаного договору та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ "Сомаленд" в грудні 2010 року, січні та лютому 2011 року надало послуги клінінгового обслуговування приміщень, комплексної мийки фасадів та вікон будівель, чистки асфальту, прибирання території, послуги по технічному обслуговуванню ліфтів, дахів, дахової котельні, профілактичного обслуговування систем холодного водопостачання, систем каналізації, електричних мереж, обслуговування трансформаторних підстанцій, управлінські послуги з організації технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій, послуги з технічного обслуговування системи опалення.

ТОВ"Альседо" та ТОВ"Сомаленд" виписали на адресу ПАТ "КИЯНИ" податкові накладні, датовані груднем 2010 року, січнем та лютим 2011 року, на загальну суму 14323465,86 грн., в тому числі податок на додану вартість 2387244,31 грн.

За надані послуги ПАТ "КИЯНИ" розрахувалось шляхом перерахування на рахунки ТОВ"Альседо" та ТОВ"Сомаленд" грошових коштів на повну суму наданих послуг, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за грудень 2010 року сформована позивачем на підставі норм Закону України "Про податок на додану вартість", за січень, лютий 2011 року на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Альседо" та ТОВ "Сомаленд", у звязку з придбанням рекламно-маркетингових послуг та послуг з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Альседо" та ТОВ "Сомаленд" - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (складені за грудень 2010року) та пунктом 201.1 статті 201Податкового кодексу України (складені за січень, лютий 2011 року).

Що стосується реальності виконання та отримання позивачем рекламно-маркетингових послуг та послуг з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах та питання придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, колегія зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судом, ПАТ "КИЯНИ" здає в оренду офіси в будівлі за адресою: м.Київ, проспект Московський, 9 під торговельною маркою "Форум Парк Плаза".

Згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна №024059 від 14 березня 2007року реконструйовані будівлі по проспекту Московському, 9 зареєстровані за ВАТ"КИЯНИ" на праві приватної власності.

Відповідно до ліцензійних договорів від 24 вересня 2008 року та 31 грудня 2010 року, укладених між ВАТ"КИЯНИ" та ТОВ "Форму Еволюшн", останнє надало позивачу дозвіл на використання торговельної марки "Форум Парк Плаза" у операціях з нерухомістю (наймання, орендування офісів, керування нерухомим майном, посередництво у наймані нерухомого майна, пропонування його до продажу, застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет).

Судом встановлено, що рекламні послуги у ТОВ "Альседо" замовлялись позивачем з метою доведення до відому потенційних клієнтів про свою діяльність зі здавання в оренду офісів у в будівлі за адресою: м.Київ, проспект Московський, 9 під торговельною маркою "Форум Парк Плаза"; а послуги з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах замовлялись у ТОВ "Сомаленд" для підтримання зазначеної будівлі в належному стані.

На підтвердження реальності наданих ТОВ "Альседо" та ТОВ "Сомаленд" послуг в матеріалах справи мястяться наступні докази: довідка про балансову вартість будівлі, копія реєстраційного посвідчення №024059 від 14 березня 2007року, копія договору оренди земельної ділянки, копії ліцензійних договорів з ТОВ "Форму Еволюшн", дозволу на початок експлуатації котлів, паспортів на виносні трансформатори та ліфти, копії акта допуску в експлуатацію електроустановки, акта приймання газообладнання; звіти щодо розміщення реклами на лайт-боксах (метролайтах), про виконання договору комплексного рекламно-маркетингового обслуговування разом з фотознімками виготовленої та розміщеної реклами на розтяжках, сіті-лайтах, біг-бордах про здавання в оренду офісів та диски з рекламними роликами.

Так, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські ПАТ "КИЯНИ" з ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Також, стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд" колегія звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що на час здійснення спірних операцій ТОВ"Альседо" та ТОВ"Сомаленд" були зареєстровані як юридичні особи.

Також, в Акті перевірки зазначено, що за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року ПАТ "КИЯНИ" по взаємовідносинам з ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд" сформувало податковий кредит у розмірі 3096170,00 грн.

Разом з тим, за даними додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд" ПАТ "КИЯНИ" сформувало податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 2387244,31 грн.

Судом правомірно не прийнято до уваги посилання представника відповідача на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на ПЗЗ від 28 листопада 2011 року №368 про виконання підписів на фінансово-господарських документах ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд" не їх керівниками, а іншими особами, оскільки такий висновок складений після проведення перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду дійшла наступного висновку.

ПАТ "КИЯНИ" було правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ"Альседо" та ТОВ "Сомаленд", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6статті 198 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість на суму 3096170,00грн. є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов правильного та обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303 є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду.

Згідно ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва, - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2011 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Петрик І.Й.