Ухвала суду № 24363201, 17.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11910/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Літвіної Н.М.

суддів: Хрімлі О.Г.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2011 - позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва № 0000032201/0/4171 від 09 лютого 2011 року в частині дорахування податку на прибуток підприємств в сумі 127 909, 09грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 31 977, 42грн..

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, звернувся з апеляційною скаргою в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Надія України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт за № 137/2201/34067398 від 26 січня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. п.12.2.3 п. 12.2 ст. 12, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3., п. п. 5.4.8 п. 5.4. ст. 5, п. п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 134 701, 91грн., в тому числі по періодах 2 квартал 2009 року на суму 71 845, 65 грн., 3 квартал 2009 року на суму 45 152, 10 грн., 4 квартал 2009 року на суму 4 701, 00 грн., 1 квартал 2010 року на суму 6 851, 07 гри., 2 квартал 2010 року на суму 19 649, 40 грн., 3 квартал 2010 року на суму - 13 497, 31 грн.

На підставі вказаної перевірки Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032201/0/4171 від 09 лютого 2011 року яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем -134 701,91 грн. та 33 675, 48 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 127 909, 09 грн. донараховано позивачу за результатами перевірки Дніпровської філії «Фінансова компанія «Надія України» проведеної Нікопольською об»єднаною державною податковою інспекцією.

За результатами проведеної Нікопольською об»єднаною державною податковою інспекцією перевірки складено Акт № 49/220.35183716 від 17 січня 2011 року, що був включений до акту перевірки проведеної відповідачем на підставі якого і прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Перевіркою встановлено, що Дніпровською філією ТОВ «Фінансова компанія «Надія України»у період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року завищено валові витрати всього на суму 573 078, 29 грн. в тому числі у зв'язку із віднесенням до валових витрат коштів в сумі 16 619, 40 грн. сплачених як винагорода фізичній особі ОСОБА_3 за договором доручення №1 від 01 червня 2009 року; у зв'язку із віднесенням сум сформованого резерву забезпечення покриття витрат від неповернених кредитів, до валових витрат коштів в сумі 556 125,18грн.; у зв'язку із віднесенням до валових витрат виплат на відрядження працівників в сумі 333, 71 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу в частині віднесення до валових витрат коштів виплаченої винагороди та сформованого резерву безпідставними та оскаржив їх в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Довіритиль) та ОСОБА_3 (Повірений), укладено Договір доручення №1 від 01 червня 2009 року, відповідно до якого Довіритель доручає, а Повірений зобов»язується від імені та за рахунок Довірителя вчинити юридичні та фактичні дії по стягненню простроченої заборгованості по кредитам з фізичних осіб.

На виконання умов даного договору позивачем сплачено фізичній особі ОСОБА_3 кошти в сумі 16 619, 40грн., які були віднесені до валових витрат.

В підтвердження понесених валових витрат позивачем надано Акти прийому-передачі виконаних робіт від 30 червня 2009 року на суму 2 772, 00 грн.; від 31 липня 2009 року на суму 2 410, 00 грн.; від 31 серпня 2009 року на суму 1 738, 00грн.; від 30 жовтня 2009 року на суму 2 180, 00 грн.; від 30 листопада 2009 року на суму 3 010, 00 грн.; від 29 грудня 2009 року на суму 1 378, 00 грн.; від 30 квітня 2010 року на суму 1 027, 00 грн.; від 30 травня 2010 року на суму 248, 00 грн.; від 30 червня 2010 року на суму 365, 00 грн.; від 30 липня 2010 року на суму 283, 00 грн.; від 02 вересня 2010 року на суму 1 208, 40 грн.

Вказані акти прийому-передачі виконаних робіт містять усі необхідні відомості та оформлені належним чином.

Відповідач посилається на те, що на підтвердження виконаних робіт ОСОБА_3 не надано звіт про виконану роботу, а тому вказані витрати не можуть бути віднесені до валових.

Між тим, відповідно до п. 2.2.2. Договору доручення звіт про виконану роботу повірений зобов'язаний надати лише на вимогу Довірителя, у формі, визначеній Довірителем, або за відсутності останньої в довільній формі. Крім того, дана умова також передбачена ст. 1006 ЦК України. А, отже, доводи апелянта щодо відсутності документального підтвердження витрат є без підставними, оскільки підтверджені актами виконаних робіт.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996 від 16 липня 1999 року - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат суму коштів, сплачених ОСОБА_3 за виконану роботу по стягненню простроченої заборгованості.

Не заслуговують й доводи апелянта з приводу завищення позивачем валових витрат в сумі 556 125, 18 грн. у зв'язку із неправомірним формуванням резерву забезпечення покриття витрат від неповернених кредитів Дніпровською філією позивача.

Апелянт посилається на те, що застосована позивачем методика суттєво відрізняється від порядку розрахунку резерву, встановленого Методикою формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, затвердженою розпорядженням Держфінпослуг України від 04 червня 2004 року № 912.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Надія України» як кредитною установою ведеться розрахунок та формується резерв для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитними операціями.

Відповідно до абз.1 п. п.12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - небанківська фінансова установа формує страховий резерв відповідно до Методики, яка визначається спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Уповноваженим органом для небанківських фінансових установ є Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг.

Фінансові установи формують резерв для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами відповідно до Методики формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, затвердженої Розпорядженням Держфінпослуг України № 912 від 04 червня 2004 року.

Підпунктом 1.1 Методики визначено, що вона встановлює порядок формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу (далі - резерв) за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, з метою підвищення надійності та стабільності фінансових установ, збереження реальної вартості фінансових активів та захисту інтересів клієнтів небанківських фінансових установ. Дія Методики поширюється на юридичних осіб, які відповідно до законодавства є фінансовими установами, крім страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів.

Відповідно до 6-го розділу Методики «Порядок розрахунку резервів»- небанківські фінансові установи створюють резерв з метою покриття можливих втрат, що виникають у результаті діяльності з надання фінансових послуг, для відображення реального результату такої діяльності з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості операцій при здійсненні такої діяльності.

Резерв небанківськими фінансовими установами створюється самостійно в розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами та іншими видами заборгованості, у тому числі за операціями фінансування будівництва, визнаними нестандартними та безнадійними згідно із законодавством та цією Методикою.

Резерв складається з резервів під стандартну та нестандарту заборгованість. Резерви під нестандарту заборгованість формуються за фінансовими операціями, які залежно від наявності забезпечення, а також кількості днів, на які прострочено заборгованість, поділяються на 3 основні групи ризику: небезпечні, сумнівні та безнадійні.

Фінансові установи здійснюють розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість з урахуванням строків погашення боргу за фінансовими операціями протягом місяця, за який було здійснено фінансову операцію або укладено угоду про надання гарантії, поруки, здійснення факторингу, надання інших фінансових послуг, у тому числі операцій фінансування будівництва, відповідно до чинного законодавства.

На підставі класифікації загальної суми заборгованості за кожною фінансовою операцією, ураховуючи прийнятне забезпечення, фінансова установа зважує його на встановлений коефіцієнт резервування : «стандартна»- 1 %; «гранична»- 5%; «небезпечна»- 20%; «сумнівна»- 50%; «безнадійна»- 100%.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем здійснювалось формування резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитними операціями за рахунок валових витрат відповідно Положення формування резервів для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, визнаними нестандартними в ТОВ «Фінансова компанія «Надія України», затвердженого генеральним директором ТОВ «Фінансова компанія «Надія України» 2007року та відповідно до вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно до вказаного Положення з метою визначення рівня прострочення кредитів та розрахунку необхідної суми резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, кредити розподіляються на: - Прострочені 1-го рівня (прострочення очікуваного платежу на дату визначення простроченості становить від 1 до 3 місяців); - Прострочені 2-го рівня (від 3-до 6 місяців); Прострочені 3-го рівня (від 6 до 12 місяців); - Неповернені (понад 12 місяців). При цьому нормативами резервування грошових коштів для розрахунку резерву забезпечення покриття витрат від неповернених кредитів становить: для 1-го рівня - 0% залишку заборгованості; для 2-го рівня - 35%; для 3-го рівня - 70%; для неповернених та безнадійних кредитів - 100%.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нормативи встановлені та використані позивачем хоча і відрізняються від встановлених Методикою формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, однак жодним чином не суперечать ні порядку обчислення що встановлений цією методикою ні чинному законодавству.

Крім того, при здійснення розрахунку резерву для покриття ризиків за Методикою затвердженою Розпорядженням Держфінпослуг України сума що підлягає віднесенню до валових витрат за перевіряємий період значно перевищуватиме визначену позивачем відповідно до свого Положення.

Відповідно до абз. 2 п. п.12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 15 відсотків суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. Ще одним обмеженням щодо віднесення до сум страхового резерву є включення зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансової установи.

Як вбачається з матеріалів перевірки, податковим органом при здійсненні перевірки позивача не встановлено завищення ним розміру страхового резерву чи віднесення ним до таких сум зобов'язань дебіторів, що виникли при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансової установи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині також немає.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.