Ухвала суду № 24359816, 10.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1225/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.

Міщука М.С.

при секретарі: Салоїд І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельфа лабораторія»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ельфа лабораторія»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2012 р. № 0000072200, № 0000082200.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Святошинському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Святошинському районі м. Києва проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні експортно-імпортних операцій по контактах № 1/05-2010 р. від 11.05.2010 р., № 02/07-2 від 02.07.2010 р. згідно повідомлень філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

За результатами перевірки складено акт від 30.12.2011 р. № 22-025/24591419 (далі Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Ельфа Лабораторія»(на момент укладання контракту ЗАТ «Ельфа»), як продавцем, укладено контракт на поставку товару на умовах дистрибуції № 1/05-2010 від 11.05.2010 р. з нерезидентом DIS TICARET»(Турція), як дистрібютором. Товар парфумерно-косметична продукція виробництва ПП «Фармацевтична фабрика НВО Ельфа». Базис поставки EXW Київ. Валюта контракту євро. Умови оплати 100% попередня оплата. Нерезидентом зроблено попередню оплату на рахунок позивача у сумі 14487,89 євро (140349,10 грн.) 26.05.2010 р. Позивачем відвантажено нерезиденту косметичні засоби згідно ВМД № 043245 від 05.06.2010 р. на суму 141869,23 грн., що по курсу становить 14561,46 євро. Залишок несплаченої вартості відвантаженої товару становить 103,57 євро. 180-денний термін надходження коштів 02.12.2010 року. Після отримання товару 21.12.2010 р. нерезидентом перераховано позивачу кошти у сумі 136,50 євро, що становить 1429,10 грн. Як зазначено в акті перевірки, на порушення ст. 1 Закону № 185/94-ВР від 23.09.1994 р. виручка у розмірі 103,57 євро надійшла з простроченням.

Нарахування санкцій за цим епізодом, позивачем не оскаржується.

Окрім того, як зазначено в Акті перевірки, ТОВ «Ельфа Лабораторія»(на момент укладання контракту ЗАТ «Ельфа»), укладено міжнародний контракт купівлі-продажу товарів № 02/07-2 від 02.07.2010 р. з нерезидентом HEJIANG CATHAYA LIGHT PRODUCTS AND TEXTILES IMP.&EXP.CO»(КНР). За даним контрактом позивач виступав покупцем, а нерезидент продавцем тканин. Поставка на умовах EXW (КНР). Валюта контракту долари США або євро. Умови оплати по контракту 100% попередня оплата.

Позивачем здійснено попередню оплату за тканини в загальній сумі 5943,24 долари США. Зокрема, 16.07.2010 р. 1740 дол. США, 180-денний термін надходження товару 12.01.2011 р.; 04.08.2010 р. 4040 доларів США, 180-денний строк надходження товарів 31.01.2011 р.; 07.09.2010 р. в сумі 183,24 долари США, строк надходження товару 06.03.2011 р.

Наведені обставини щодо виконання імпортного контракту визнаються та не заперечуються сторонами.

В Акті перевірки ДПІ зазначено, що товар, тканини із синтетичних штапельних волокон, надійшов на митну територію України у 180 денний термін та був оформлений ВМД типу ІМ-40 ТД (тимчасова декларація) від 24.09.2010 р. № 757216 з відміткою Київської регіональної митниці.

Тобто, відповідачем визнається фактичне надходження товару у строк, що не перевищує 180 днів від дат авансових платежів.

У зв'язку з виникненням та вирішенням спору з митницею щодо визначення коду УКТ ЗЕД імпортованого товару, остаточне розмитнення проведено із запізненням.

В Акті перевірки ДПІ, з посиланням на п. 3.3. Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджених постановою Правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136, зазначає, що банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75, ІМ-76) та за наявності інформації про цю операцію, зокрема, в реєстрі ВМД.

ДПІ зазначає, що на порушення ст. 2 Закону № 185/94-ВР від 23.09.1994 р. остаточне розмитнення товару, що надійшов від нерезидента, здійснено з порушенням законодавчо встановлених термінів, а саме згідно ВМД від 02.12.2011 р. № 295413 типу ІМ-40 на суму 47047,88 грн., що про курсу НБУ 7,9162 становить 5943,24 долари США, у тому числі: товар на суму 1740 дол. США розмитнений із запізненням період прострочення з 13.01.2011 р. по 02.12.2011 р., кількість днів прострочення 323 дні; 04.08.2010 р. в сумі 4020 дол. США розмитнений із запізненням 305 днів; 07.09.2010 р. в сумі 183,24 дол. США розмитнений із запізненням 270 днів.

Таким чином, спірними в даному випадку між сторонами є питання дати виконання імпортного контракту та, відповідно, щодо дотримання строків, визначених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що в свою чергу впливає на можливість застосування пені у сфері ЗЕД.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття ДПІ у Святошинському районі м. Києва податкових повідомлень-рішень від 13.01.2012 р. № 0000072200, № 0000082200, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивач відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»(далі - Закон №959-XII) є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, одним з видів якої згідно зі статтею 4 цього Закону є імпорт.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі - Закон №185/94-ВР) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до ст. 4 цього ж Закону порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

За змістом абзацу чотирнадцятого статті 1 Закону №959-XII та абзацу другого підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року N 136, імпорт - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону №185/94-ВР передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту.

При цьому моментом здійснення імпорту відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону №959-XII є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, визначеною у постановах від 16 січня 2012 року № 21-412а11 та від 4 липня 2011 року №21-136а11, які прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону N185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Товар, тканини із синтетичних штапельних волокон, був оформлений ВМД типу ІМ-40 ТД (тимчасова декларація) від 24.09.2010 р. № 757216 з відміткою Київської регіональної митниці (про випуск у вільний обіг), що визнається та не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 82 Митного кодексу України («Тимчасова та неповна декларація») якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг. Рішення про можливість випуску товарів у вільний обіг з наступним оформленням митних документів у повному обсязі приймається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному обсязі.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 МК України митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 МК України вільний обіг - розпорядження без митного контролю товарами і предметами, пропущеними через митний кордон України.

Відповідно до п. 2.1. Порядку застосування тимчасової та неповної декларацій відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільний обіг), затвердженого наказом ДМСУ від 30 грудня 2003 р. № 932 (далі Порядок № 932), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2004 р. за № 66/8665, декларування товарів із застосуванням тимчасової декларації можливе виключно за бажанням декларанта, якщо, зокрема, виникають спірні питання при, крім іншого, класифікації товарів згідно з УКТЗЕД, що мало місце в даному випадку у відносинах позивача з митним органом. При цьому, згідно з п. 1.6. цього ж Порядку, декларування товарів із застосуванням тимчасової або неповної декларації можливе за наявності дозволу митного органу, що мало місце в даному випадку у відносинах позивача з митним органом.

Митне оформлення товарів із застосуванням тимчасової чи неповної декларації проводиться відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 N 314 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 за N 439/10719 (зі змінами) (п. 4.1. Порядку № 932). Відповідно до п. 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановj. КМ України № 574 від 09.06.1997 р., ВМД на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що прийняття товару під митний контроль та оформлення митним органом тимчасової декларації свідчить про вчинення імпортної операції, зокрема про фактичний перетин товаром митного кордону України (поставку на митну територію України) та, відповідно, про випуск товару у вільний обіг на митній території України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку, прийняття товару під митний контроль, випуск у вільний обіг товару за тимчасовою декларацією від 24.09.2010 р. № 757216 з відміткою Київської регіональної митниці (про випуск у вільний обіг), свідчить про фактичний перетин товаром митного кордону України 24.09.2010 р., тому позивачем не порушено 180-денний строк ввезення товару на митну територію України після дати авансового платежу у зв'язку з чим підстав для нарахування йому пені та прийняття оскаржуваного рішення в оспорюваній позивачем частині - не має.

Щодо другого оскаржуваного рішення ДПІ в Акті перевірки зазначає, що згідно із ст. 9 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні кошти в загальній сумі 5943,24 долари США, перераховані в якості попередньої оплати за контрактом № 02/07-2 від 02.07.2010 р., укладеним з ANG CATHAYA LIGHT PRODUCTS AND TEXTILES IMP.&EXP.CO», при ненадходженні товару у законодавчо встановлений термін підлягають декларуванню. ДПІ в цьому контексті визначає в Акті перевірки вищезгадані дати та суми перерахування коштів та зазначає, що остаточно товар розмитнений 02.12.2011 згідно вищезгаданої ВМД № 295413. Однак, декларацію про валютні цінності станом на 01.04.2011 р., станом на 01.04.2011 р., станом на 01.10.2011 р. до ДПІ у Святошинському районі м. Києва не надано.

У взаємозв'язку з цим відповідно до вищенаведеної норми, цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Статтею 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язані у десятиденний строк подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Такий порядок здійснюється в терміни, встановлені для подання щоквартальної та річної бухгалтерської звітності (п. 3 наказу Мінфіну України від 25.12.95 р. N 207), яка подається не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом (п. 5 постанови КМУ від 28.02.2000 р. N 419).

Невиконання резидентом вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення.

В даному випадку, судом першої інстанції вірно встановлено, що товар за вищезгаданим контрактом фактично перетнув митний кордон України та був випущений у вільний обіг 24.09.2010 р., тому відсутні обставин, які б зумовлювали обов'язок позивача здійснення декларування валютних цінностей відповідно до наведених вище правових норм.

Висновок ДПІ щодо зворотного не відповідає фактичним взаємовідносинам щодо виконання наведених вище контрактів та не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим накладення на позивачу штрафу за другим оскаржуваним рішенням є протиправним.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Святошинському районі м. Києва податкових повідомлень-рішень від 13.01.2012 р. № 0000072200, № 0000082200.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі -14.05.2012 р.

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В.

Міщук М.С.