Ухвала суду № 24354082, 25.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/31/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко О.Є.

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" квітня 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М. В.

Беспалов О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Ріпкинська житлово-експлуатаційна дільниця" до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року адміністративний позов Комунального підприємства "Ріпкинська житлово-експлуатаційна дільниця" до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.11.2011 року № 0000381630.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Державною податковою інспекцією у Ріпкинському районі Чернігівської області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій при винесенні податкового повідомлення-рішення від 04.11.2011 року № 0000381630.

З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Ріпкинському районі Чернігівської області було проведено перевірку своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість.

Під час проведення перевірки, було встановлено порушення позивачем абз. 2 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.1 її. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», через несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

За результатами перевірки було складено акт від 06.10.201 1 року № 347/15-012/30904220, на підставі якого відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011 року № 0000381630 за яким позивачу визначено суму штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість в розмірі 22652,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла під час виникнення спірних правовідносин), суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Згідно із п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ (далі-Закон № 2181-ІІІ), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) і у рівних пропорціях.

Тобто, платник податку не позбавлений права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобовязань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ та від обовязку самостійно сплатити суму податкового зобовязання відповідно до пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Згідно із п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Згідно із п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимогстягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (а.с.8-10) вбачається, що позивачем заборгованість по сплаті податку на додану вартість сплачена в повному обсязі відповідно до поданих ним до ДПІ у Ріпкинському районі Чернігівської області декларацій з податку на додану вартість: № 8648 від 18.10.2010 року, № 9718 від 16.11.2010 року, № 10167 від 17.12.2010 року (а.с.31-36).

При цьому у вказаних платіжних дорученнях в розділі «Призначення платежу»вказано за який період сплачені податкові зобов'язання.

В звязку з вищезазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податку, а тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Тобто, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позивач самостійно визначивши та перерахувавши суми ПДВ, відповідно до поданих декларацій, виконав свої зобов'язання зі сплати ПДВ за визначеними ним періодами, у зв'язку з чим винесення податковим органом податкового повідомлення -рішення через несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.41,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року-залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М.В.

Беспалов О.О.