Ухвала суду № 24345961, 04.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8808/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" квітня 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М. В.

Федорова Г. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіларм" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіларм" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000702304 від 03.06.2011 року, № 0000712304 від 03.06.2011 року.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем -Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки відповідачем не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то вони підлягають скасуванню.

З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Стіларм»з питань правових відносин з ТОВ «Айбіес Профіт»за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 13.05.2011 року № 230/1-23-40-30264554.

Під час проведення перевірки були встановлені порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період всього в розмірі 177013 грн., в тому числі за грудень 2010 року 177013 грн., та порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198; п. 201.1, 201.2, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що, призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 308977 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 216498 грн., лютий 94479 грн. Вказані порушення, на думку податкового органу, виникли у зв'язку з укладенням нікчемного Договору поставки товарів № 22/11-10 від 22.11.10 року між ТОВ «Айбіес Профіт»та ТОВ «Стіларм».

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000702304 від 03.06.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 388721 грн., в тому числі: за основним платежем 310 997 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 77 744 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000712304 від 03.06.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 221 266 грн., в тому числі: за основним платежем 177 013 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 44 253 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, у разі, якщо учасником правочину є юридична особа, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Айбіес Профіт»було укладено Договір поставки товарів № 22/11-10 від 22.11.10 року, згідно якого ТОВ «Айбіес Профіт»зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Стіларм»товар (двері,плити вогнестійкі, системи контролю доступу, автоматику для воріт та супровідні товари), а ТОВ «Стіларм»зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, відповідно до умов договору.

Відповідачем не доведено нікчемності правочину позивача з ТОВ «Стіларм»та не надано відповідних судових рішень, якими укладений позивачем з ТОВ «Стіларм»договір визнано недійсним.

Відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Стіларм», ТОВ «Айбіес Профіт» з питань ухилення від сплати податків.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження податкового органу про нікчемність Договору поставки товарів № 22/11-10 від 22.11.10 року, укладеного між ТОВ «Стіларм», ТОВ «Айбіес Профіт»є помилковим.

Згідно з підпунктом 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ПК України. встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ПК України у платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, передбачені Кодексом.

Відповідно до п. 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 22/11-10 від 22.11.10 року ТОВ «Айбіес Профіт»на користь позивача були виписані податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити.

Крім цього, фактичне виконання цього договору стверджується також належним чином оформленими видатковими накладними, платіжними дорученнями на перерахування коштів.

Таким чином, вищевказані документи підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом щодо поставки товарів.

Крім цього, колегією суддів було встановлено, що ТОВ «Айбіес Профіт»на час здійснення господарських операцій з позивачем було в ЄДРПОУ, мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Тому, колегія суддів вважає, що не може бути підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань, по взаємовідносинам з ТОВ «Айбіес Профіт», які на думку податкового органу мають ознаки фіктивності, оскільки на момент здійснення господарських операцій останнє було зареєстроване у встановленому законом порядку як суб'єкт господарювання та платник ПДВ.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, також відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про нікчемність господарського Договору № 22/11-10 від 22.11.10 року, укладеного між зазначеними товариствами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М.В.

Федорова Г.Г.