Ухвала суду № 24343459, 19.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10656/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта Мойсеєнко Б.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 вересня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування рішення -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування рішення від 06.09.2006 №0000732310/0 та №0000732310/1 від 24.11.2006, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських установ на суму 210 070,77 грн., у тому числі 128 521,86 грн. за основним платежем та 81 548,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 вересня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій , вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити нове про задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається , що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач) - прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000732310/0 від 06.09.2006р. та № 0000732310/1 від 24.11.2006р., відповідно до яких позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 210070,77 грн., у тому числі 128521,86 грн. - за основним платежем та 81548,91грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження донараховані позивачу податкові зобов'язання по податку на прибуток залишились незмінними.

Оскаржувані рішення винесені відповідачем на підставі Акта № 537/23-10/22906155 від 21.08.2006р. про результати виїзної планової перевірки Закритого Акціонерного Товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2003 р. по 31.03.2006 р., згідно з яким були встановлені порушення пп.4.1.1 та 4.1.3 п. 4.1. ст. 4, пп. 5.2.4 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.6.1 ст. 7, пп. 8.2.1, пп. 8.2.2 п.8.2, пп. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2. п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивачем податкові повідомлення-рішення оскаржувалися в порядку адміністративного оскарження та в судовому порядку.

Постановою Господарського суду міста Києва від 24.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008р., позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2011р. вищезазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий судовий розгляд. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована неправомірністю віднесення позивачем до складу валових витрат сум страхового резерву.

Також Вищий адміністративний суд України погодився з судами першої та апеляційної інстанцій про те, що віднесення сум за отримані позивачем юридичні послуги здійснено позивачем правомірно, проте зазначив, що судами не було розмежовано суму донарахованих зобов'язань за кожним епізодом окремо.

При повторному розгляді справи Окружним адміністративним судом м.Києва встановлено, що

порушення, за які позивачу було донараховано податкові зобов'язання, та застосовано штрафні (фінансові) санкцій полягали у наступному:

1) безпідставне включення позивачем до валових витрат віднесених до страхового фонду коштів у розмірі 10% від суми боргових вимог за наданими гарантіями, поруками (у тому числі авалям по вексельним зобов'язанням), акредитивами до фактичного здійснення виплат за цими операціями.

Зазначені порушення потягли завищення валових витрат позивача у зв'язку з зазначеним порушенням позивачу було донараховано 109493,55грн. зобов'язань з податку на прибуток за ставкою 25%;

2) завищено амортизаційні відрахування внаслідок помилково віднесені до складу ІІ та IV групи основних фондів об'єкти, які відповідно до закону повинні бути віднесені до І групи - локальна кабельна система, її поліпшення та локальна кабельна мережа. За зазначене порушення позивачу донараховано 282,13грн. податкового зобов'язання;

3) завищено амортизаційні відрахування шляхом здійснення амортизаційних нарахувань на вартість автомобілів, обраховану з урахуванням сум податку на додану вартість. За зазначене порушення позивачу було донараховано 17555,40 грн. зобов'язань з податку на прибуток за ставкою 25%;

4) в І кварталі 2005 року Севастопольською філією до IV групи основних фондів віднесено програмне забезпечення та нарахована амортизація по нормі 15%, внаслідок чого завищено на 4763,18грн. амортизаційні відрахування. За зазначене порушення позивачу донараховано податкового зобов'язання в сумі 1190,80грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не оспорюється застосування контролюючим органом санкцій ( рішень про визначення податкових зобов'язань) , зміст яких викладено вище у пунктах 2-4, тобто фактично визнається їх правомірність. Крім того, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість прийняття відповідачем рішення щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 109493,55грн. (включення позивачем до валових витрат віднесених до страхового фонду коштів у розмірі 10% від суми боргових вимог).

Колегія суддів не може не погодитися з висновками суду першої інстанції з урахуванням таких обставин справи та правових аспектів.

Відповідно до вимог ст..51 КАС України позивач має право до початку судового розгляду справи змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно статті 161 КАС України суд першої інстанції під час прийняття постанови вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення , та якими доказами вони підтверджуються.

Відповідно до приписів ч.4 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Оскаржуючи правомірність прийнятих податковим органом за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень позивач в позові , як підстави позовних вимог зазначав:

а) що відповідно з положеннями п.п. 12.2.1. - 12.2.3. п. 12.2. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банк мав право формування резервів від можливих втрат за активними операціями (гарантіями, поруками, авалями, акредитивами) здійснювалося на стадії видачі самої гарантії, авалю, поруки, виставлення акредитиву , а не у випадку здійснення сплати коштів за цими забезпечувальними зобов'язаннями, як вказує відповідач ;

б) згідно вимогам п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач мав право на віднесення до складу валових витрат за договором про надання юридичних послуг 26.05.2005, укладеним між позивачем - ЗАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" та фізичною особою - підприємцем, оскільки договір укладено для забезпечення власної господарської діяльності позивача;

в) крім того, вказував, що порушення порядку нарахування амортизаційних відрахувань Херсонською філією позивача не призвело до заниження податку на прибуток банку.

Інших обґрунтувань ( підстави) позовних вимог позивачем не наводилося.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення рішення в частині визначення податкових зобов'язань в сумі 100577,22 грн. не оспорюється позивачем, а підстав вважати його неправомірним в цій частині не вбачається.

Щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань в сумі 109493,55 грн. з податку на прибуток, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-який банк, а також будь-яка фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 цієї ж статті Закону встановлено, що з урахуванням підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Водночас у підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону передбачено обов'язкову наявність боргових відносин як підставу формування страхового резерву, а саме - можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

Судом першої інстанції встановлено, що суми боргових вимог за наданими гарантіями, поруками (у тому числі авалям по вексельним зобов'язанням), акредитивами до фактичного здійснення виплат за цими операціями на момент формування страхового резерву не являли собою фактично існуючих заборгованостей, по яких банк мав право вимоги, оскільки за наданими гарантіями, поруками банк не сплатив грошових сум кредиторам третіх осіб, а відтак до нього не перейшли права цих кредиторів.

Крім того, згідно висновку Вищого адміністративного суду України, викладений в ухвалі від 07.07.2011р., суд касаційної інстанції визнав неправомірним віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву при здійсненні кредитної операції за відсутності ризику за цими операціями.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові , у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 199,200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»- залишити без задоволення, а Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 вересня 2011 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Мамчур Я.С