Ухвала суду № 24342997, 26.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13865/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"26" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.11р. у справі №2а-13865/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування податкового повідомлення -рішення № 0000562302 від 02.09.11р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.11р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що контрагентами позивача не віднесено до податкового зобов'язання суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Хімагромаркетинг». Крім того, позивачем протиправно включено до складу податкового кредиту за квітень, травень, вересень, жовтень 2010 року ПДВ за податковими накладними, виписаними контрагентами Товариства у попередніх періодах.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Хімагромаркетинг»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10р. по 31.03.11р., за результатами якої складено акт від 12.08.11р. № 4225/23-222-30262667.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 7 903 301 грн., у тому числі: за квітень 2010 року на суму 6 936 661 грн., за травень 2010 року на суму 14 308 грн., за вересень 2010 року на суму 916 764 грн., за жовтень 2010 року на суму 35 568 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту було те, що суми податкового кредиту ТОВ «Хімагромаркетинг»за вказані періоди не підтверджені його контрагентами, зокрема: ТОВ «Арден плюс», ТОВ «Сканія плюс», ПП «Оріон+»не були задекларовані та не відображені податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з позивачем у податкових деклараціях.

Так, ТОВ «Арден плюс»не задекларовано та не відображено податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з позивачем у податковій декларації з ПДВ за квітень 2010 року на суму 6 936 664 грн., ТОВ «Сканія плюс», ПП «Оріон+»за вересень 2010 року на суму 916 764 грн., за жовтень 2010 року на суму 35 568 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем ПДВ по господарських відносинах з ТОВ «Арден плюс», ТОВ «Сканія плюс», ПП «Оріон+»включено до складу податкового кредиту за квітень, травень, вересень, жовтень 2010 року за податковими накладними, виписаними зазначеними контрагентами у попередніх періодах.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення № 0000562302 від 02.09.11р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 879 126 грн., з яких: 7 903 301 грн. - основний платіж та 1 975 825 грн. штрафні (фінансові) санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що несплата, так і не відображення в податковій звітності податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупця. Також судом зазначено, що позивачем правомірно сформований податковий кредит за квітень, травень, вересень та жовтень 2010 року, на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам п.п.7.2.1.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та одержані Товариством у зазначених періодах 2010р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який визначав платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин надалі - Закон N 168/97-ВР).

Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення права на податковий кредит з ПДВ і не суперечать спеціальному Закону N 168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону N 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що товарність (реальність) господарських операцій з вищевказаними контрагентами позивача, не заперечується податковим органом, навпаки, дослідженням первинних документів податкового та бухгалтерського обліку відповідач при перевірці встановив факт поставки товарів (робіт, послуг) та сплату ПДВ в ціні таких товарів (робіт, послуг). Не було у податкового органу і зауважень щодо податкових накладних, виписаних вказаними контрагентами, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у вказаних податкових періодах.

Матеріали справи містять угоди, специфікації до договорів поставки, акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні, платіжні документи про сплату вартості товарів (робіт, послуг), які розкривають зміст та обсяг господарських операцій позивача з ТОВ «Арден плюс», ТОВ «Сканія плюс», ПП «Оріон+»та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV, чого заперечив представник апелянта в судовому засіданні апеляційного суду.

За правилами ч.3 ст.72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на тому, що розмір податкового кредиту покупця має дорівнювати розміру податкового зобов'язання продавця, задекларованого та фактично сплаченого останнім, тоді як за даними системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкового зобов'язання у розрізі контрагентів на рівні ДПА України податковим органом було встановлено неналежну сплату податкового зобов'язання з ПДВ контрагентами позивача.

Такі висновки податкового колегія суддів вважає помилковими.

У п.1.3 ст.1 Закону №168/97-ВР, платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовґязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у пп."а" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, відповідальність за сплату ПДВ до бюджету несе особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

При цьому, у постановах Верховного Суду України від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган встановив порушення позивачем Закону №168/97-ВР, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та зареєстровані платниками ПДВ.

Рішення про виключення з реєстру платників ПДВ оформлене Актами про анулювання реєстрації платника ПДВ, що мали місце після виконання господарських операцій не можуть мати зворотної дії в часі, тобто поширюватися на правовідносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття такого рішення.

Щодо включення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ за квітень, травень, вересень, жовтень 2010 року за податковими накладними, виписаними контрагентами Товариства у попередніх періодах, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону N 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, за змістом наведених норм, право платника податку нарахувати податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, що і мало місце у спірному випадку у періоді -квітень, травень, вересень та жовтень 2010р. Формування податкового кредиту за першою з подій, без податкової накладної, суперечило б вимогам Закону N 168/97-ВР.

Щодо доводів відповідача про неподання позивачем скарги ДПІ про несвоєчасне ненадання контрагентами позивача податкових накладних, то такі доводи також не можуть бути підставою для висновку про заниження податкового зобов'язання з ПДВ.

Так, відповідно до абз.2 п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку.

Враховуючи той факт, що позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів (робіт, послуг), підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів особами, зареєстрованими платниками ПДВ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.11р. у справі №2а-13865/11/2670 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.11р. у справі №2а-13865/11/2670 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.