Постанова № 24336198, 10.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9359/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Баранов Д.О.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"10" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Грищенко Т.М., суддів -Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е., при секретарі -Гринчук В.О., у відкритому судовому засіданні в м. Києві розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсанто Україна»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсанто Україна»до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення,

В С Т А Н О В И В :

30 червня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Монсанто Україна»звернулось до Окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці від 17 березня 2011 року №70.

Вказане повідомлення було винесене відповідачем на підставі акту перевірки дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи за період з 1.01.2008 року по 1.12.2010 року 3 4/11/100000000/21681926 від 25.02.2010 року. Даним повідомленням відповідач визначив позивачу до сплати податкове зобов»язання із податку на додану вартість у розмірі 2 211 855,26 грн., з них основного платежу -1 769 484, 21 грн. та 442 371,05 грн. - штрафних санкцій.

Підставою для цього нарахування став пункт 12 акту перевірки, у якому йдеться, що позивачем були порушені стаття 267 Митного кодексу України в частині недекларування ліцензійних платежів, що призвело до заниження митної вартості імпортованого товару, та вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 3.04.1997 року №168/97-ВР у частині визначення бази оподаткування ПДВ товарів, які ввозяться на митну територію України, що розраховується згідно пункту 4.3 цього Закону.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення таким, що винесене безпідставно та неправомірно, у зв»язку з чим звернувся до суду.

14 листопада 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва була винесена постанова, якою у задоволенні позову ТОВ «Монсанто Україна»було відмовлено повністю.

Позивач не погодився з даною постановою і 7 грудня 2011 року подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2011 року та винести нову постанову, якою задовольнити їх позовні вимоги.

Позивач вважає, що вказана постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, вона не обґрунтована належними доказами, судом неповно з»ясовані всі обставини справи, важливі для її розгляду і допущені перекручування та помилки у застосуванні законодавства. Зокрема, позивач вважає, що судом першої інстанції не встановлено правомірності донарахування митним органом вказаної суми з огляду на те, що роялті, які були визначені ліцензійними угодами позивача, не підлягали включенню до складу митної вартості, тому що не були умовою продажу імпортованого товару та не стосувались саме імпорту цього товару, що на думку позивача узгоджувалось з нормами ст. 267 МК України, яка і була покладена в основу акту перевірки. Це, вважає позивач, узгоджується з практикою Верховного Суду України, який у своїй постанові від 4.07.2011 року вказував, що роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів. З свого боку позивач наголошує, що товари, що ввозились на митну територію України, ввозились не по ліцензійних угодах, а за контрактами, тобто договорами купівлі -продажу, у яких про роялті не йшлось. Суд першої інстанції в постанові плутає між собою ліцензійні угоди та контракти, що призводить до невірних висновків.

Позивач вважає, що правильність його позиції підтверджується і порядком заповнення митної декларації, чинним з 26.10.2009 року.

Позивач також наголошує, що відповідачем неправильно розраховані суми роялті, зокрема ним були включені роялті до складу митної вартості за відмінним від першого методу розрахунку за ч. 3 ст. 266 МК України, якими не передбачені включення роялті до складу митної вартості товару. Тому позивач вважає, що розрахунки були проведені довільно.

Крім того, позивач у апеляційній скарзі, посилаючись п.п. «г»п.4.2.2 ст.4 ЗУ «Про порядок погашення зобов»язань платників податку перед бюджетом та державними цільовими фондами», вважає, що він, як платник податків, не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахувань, які розраховуються контролюючим органом. Він зазначає, що протягом 2008 року-2010 років він імпортував на митну територію України товар -насіння гібридних сортів соняшника та кукурудзи, при цьому, його посередник, митний брокер, розмитнював цей товар, належно оформлені митні декларації приймались митним органом, а сам товар випускався ним у вільний обіг. Тому, позивач вважає, що саме митний орган ніс відповідальність за повноту нарахування податку на додану вартість. А, при тому, що відповідач вважає, що певні графи митної декларації заповнюються імпортером, то всі претензії мусять пред»являтись до митного брокера. Позивач вважає, що його позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у його листі від 1.01.2010 року «Практика розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов»язаних зі справляння податків і зборів митними органами», де вказано, що приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, митні органи погоджувалися з відомостями, зазначеними імпортером, то відповідно до п.10.3 ст. 10 Закону №168/97-ВР та п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону №2181-111, митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов»язань. На думку позивача, позиція Вищого Адміністративного Суду України, викладена в ухвалі від 7.11.2007 року не розходиться з позицією Верховного Суду України.

Не погоджується позивач і з строками застосування штрафних санкцій за Законом №2181-Ш. З огляду на невизначеність строків проведення перевірки в акті, ряд ВДМ датовані лютим 2008 року, тобто поза межами строків 1095 днів, які передбачені Законом №2181-Ш.

Позивач вважає, що податковим органом неправильно надіслане податкове рішення форми «Р», а не податкове повідомлення-рішення, як це передбачалось ПК України на момент його надіслання. Цим самим податковий орган порушив вимоги ст. 58.1 ПК України, за якою до податкового повідомлення рішення повинен був додаватись розрахунок податкового зобов»язання та штрафних (фінансових) санкцій. Тому, позивач вважає, що сам розрахунок і його сума були визначені невірно. Тому, відповідач, в порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України діяв не у спосіб, що встановлений законом.

Позивач вважає, о суд першої інстанції при розгляді справи неповно з»ясував всі обставини справи, не взяв до уваги їх доводи, не надав їм відповідної оцінки, не скористався практикою українських судів та Європейського суду з прав людини та допустився помилкових висновків.

З наведених підстав, позивач просить задовольнити апеляційну скаргу. У суді його представник позовні вимоги підтримав.

Київська регіональна митниця з апеляційною скаргою не погодилася, вважає, що постанова Окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року є законною і обґрунтованою. Представник відповідача у суді пояснила, що 17.03.2011 року Київська регіональна митниця нарахувала і направила позивачу податкове повідомлення форми «Р»№70 у відповідності з законодавством, що регулює її діяльність, Митним кодексом України та Податковим кодексом України, а також використало законодавство в галузі охорони прав на сорти рослин та про насіння та посівний матеріал. Представник не погодилась з твердженням позивача щодо відсутності у митниці прав на проведення перевірки після прийняття митних декларацій та випуску товару на митну територію України в обіг з підстав, передбачених ст. 265 МК України.

Тому, відповідач вважає, що він дотримався вимог законодавства і не був обмежений у проведенні перевірки з дотримання законодавства з митної справи, в подальшому складенні акту від 25.02.2011 року та нарахуванні позивачу податкових зобов»язань. Відповідач вважає, що позивачем були допущені помилки в частині правильності визначення митної вартості імпортованих товарів, а саме п.3 ст. 2 ст. 267 Митного кодексу України у частині недекларування ліцензійних платежів, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів, яка у відповідності до ст. 261 МК України є базою для нарахування податкових зобов»язань.

Крім цього, відповідач не визнав доводів позивач щодо невіднесенння роялті, передбачених ліцензійними угодами позивача до тих ліцензійних платежів, які повинні були бути віднесеними до платежів, що включаються до ціни , що була фактично сплачена або підлягала сплаті. Представник відповідача в суді пояснила, що ліцензійні угоди позивачем були укладені з, як висловилась представник, з материнською фірмою сторони за контрактом, тобто сторони за ліцензійними угодами були афілійованими особами, тому, на її думку, передбачені ліцензійними угодами роялті, були частиною контракту і мусили бути включеними до ціни товару яку покупець повинен був сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів.

Представник відповідача, посилаючись на п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, вважає, що митниця, як контролюючий орган, зобов»язаий самостійно визначати суму грошових зобов»язань, а тому, якщо дані перевірок результатів діяльності платника свідчить про заниження чи завищення суми його податкових зобов»язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, відповідач мав всі підстави для самостійного визначення позивачу податкового зобов»язання та нарахування штрафних санкцій, що й було ним зроблено у податковому повідомленні від 17.03.2011 року №70 в сумі 2 211 855, 26 грн., у т.ч. штрафних санкцій -442 371,05 грн.

При цьому, представник у своїх поясненнях визнає, що ліцензіаром надано позивачу невиключну ліцензію, що не може передаватись іншій особі з метою виробництва та обробки комерційного насіння ліцензійного асортименту на території, а також просувати на ринок і реалізовувати комерційне насіння ліцензійного асортименту і обов»язок сплати роялті за використання насіння наступає за використання тієї кількості комерційного насіння, яка була продана щорічно. При цьому, зазначає, що протягом періоду з 1.01.08 по 1.12.2010 року ліцензійні угоди позивачем до митного оформлення не подавались. На виконання ліцензійних угод у вказаний період підприємством здійснювався розрахунок сум надходжень від реалізації продукції за вирахуванням ПДВ та сум роялті, що підлягають сплаті, а також проводилась виплата роялті тільки на користь компанії «Монсанто САС (Франція).

Посилаючись на п. 4.3 ст. 4 Закону України від 3.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», відповідач вважає, що базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість товарів, не менша їх митної вартості , зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат, в т. ч. за використання об»єктів інтелектуальної власності, що належить до таких товарів. Він вказує, що контроль за повнотою визначення податкових зобов»язань , згідно з п. 2.1 ст.2 Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платником податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України, затвердженого спільним наказом ДПА України та ДМСУ від 16.03.01 №109/188, покладено на митні органи. Згідно з п. 10.3 ст.10 Закону України від 3.04.1997 року № 168/97 -ВР «Про податок на додану вартість», передбачена відповідальність платників податків, які імпортують товари на митну територію України, за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування митному органу. Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою КМУ від 9.06.1997 року №574 покладена відповідальність на декларанта за відомості, зазначені у ній. Неправильне заповнення графи 47 ВМД призвело до заниження податкових зобов»язань податком на додану вартість, що надалі стало підставою для нарахування податкових зобов»язань та штрафних санкцій. Представник вважає, що регіональна митниця у даному випадку діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, у зв»язку з чим у задоволенні апеляційної скарги позивача просить відмовити а постанову від 14.11.2011 року залишити в силі.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, вивчивши представлені у справі докази, оцінивши доводи, викладені у постанові суду першої інстанції та апеляційній скарзі приходить до наступних висновків.

На підставі Конвенції між урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, ратифікованої Законом України від26.05.1995 оку №180/95-ВР, яка набула чинності 5.06.2000 року, між позивачем та компаніями, зареєстрованими в США, зокрема, «Деклаб Дженетік Корпорейшен»та «Монсанто Текнолоджи ЛЛК», були укладені ліцензійні угоди на продаж комерційного зерна кукурудзи, соняшника та інших культур, розділами 3.1 та 3.2 яких, в статті 3 Відшкодування, передбачалась виплата роялті, а додатком Б встановлювався їх розмір. Зміст розділів 3.1 та 3.2 вказував, що з урахуванням видачі Ліцензіату Ліцензії згідно з положеннями цієї угоди, Ліцензіат зобов»язаний сплатити Ліцензіару роялті за використання тієї кількості Комерційного насіння, яка була продана щорічно за ціною, встановленою у додатку Б до цієї угоди: кожного року ця ціна може змінюватись за взаємною згодою сторін. Ліцензіат зобов»язувався у реально можливі строки, протягом строку дії цієї угоди сплатити Ліцензіару роялті. Його розмір визначається виходячи з кількості Комерційного насіння, проданого протягом року та продажної ціни нетто на насіння, що було продане. Переведення грошей у долар США здійснюється за курсом валют, встановленим Національним банком України на день підписання Акту прийому та використання вищевказаних ексклюзивних прав.

Колегія суддів вважає, що зміст наведених розділів очевидно свідчить, що нарахування і виплата роялті пов»язується з поширенням, тобто продажем ліцензійного зерна на території України і нараховується роялті з проданого протягом року та продажної ціни насіння. Тому, з наведеного вбачається, що на момент розмитнення ліцензійного зерна, тобто заповнення ВДМ, та випуску його в обіг на митну територію України, розмір роялті встановити неможливо і розрахунок роялті не пов»язується з вартістю ліцензійного зерна, передбаченою контрактом між позивачем та компаніями, що продавали йому дане зерно.

Колегія суддів оглянула представлені у справі копії контрактів між позивачем та його вказаними компаніями, умови ні одного з яких не пов»язують суми контракту з нарахуванням та виплатою роялті.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо віднесення роялті до складу митної вартості товару лише у випадку віднесення його до ціни товару за договором чи контрактом або якщо роялті є умовою продажу таких твоварів, що цілком узгоджується зі змістом статті 267 МК України, яка і лягла в основу акту від 25.02.2010 року, згідно з п.п.3 ч. 2 якої, при визначнні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, зокрема роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

На вказану позицію вказують висновки, зроблені у Постанові Верховного суду України від 4 липня 2011 року по справі за позовом ТОВ «Кіноманія»до Бориспільської митниці ДМС України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень, згідно з якими роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів, що в данному випадку не мало місця, тому що роялті ні прямо, ні опосередковано не стосуються прпавовідносин, які виникли між сторонами за контрактом.

Посилання відповідача на те, що сторонни за контрактом є спорідненими з стороною за ліцензійними угодами не може бути взята до уваги судом з огляду на відсутність правового регулювання таких випадків. Нормами існуючого законодавства в Україні в цій галузі не регулююиться випадки договірних правовідносин, які укладаються між сторонами, в залежності від їх спорідненості.

Як вбачається з постанови суду першої інстанції, судом не надано оцінкі вказаним обставинами і суд за текстом постанови не вбачає різниці між ліцензійними угодами і контрактами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем перевірявся період з 2008 по 2010 рік, на протязі якого позивачем періодично за вказаними контрактами ввозилось комерційне зерно, подавались митні декларації, які приймались відповідачем і зерно випускалось в обіг на митну територію України.

У акті перевірки дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи від 25.02.2011 року вказано, що за результатами перевірки встановлено порушення підприємством вимог п.3 ч.2 ст. 267 МК країни в частині недекларування ліцензійних платежів, що в свою чергу призвело до заниження митої вартості імпортованих товарів, яка відповідно до ст. 261 МК Україи є базою нарахування податкових зобов»язань. А далі вказано, що також було порушено вимоги ЗУ «Про податок на додану вартість»від 3.04.1997 року №168/97-ВР у частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, що розраховується відповідно до вимог п. 4.3 цього Закону. Позивач, при винесенні податкового повідомлення форми «Р»послався з вказаних вище підстав на п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та абз. 2 п.п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Зміст, зокрема, п.п. 54.3.2 ст. 54 ПК України вказує, що контролюючий орган зобов»язаний самостійно визначити суму грошових зобов»язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від»ємного значення об»єкта оподаткування податком на прибуток або від»ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчить про заниження або завищення суми його податкових зобов»язань, суми бюджетного відшкодування та/або від»ємого значення об»єкта оподаткування податком на прибуток або від»ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податковій (митній) декларації, уточнюючих розрахунках. При цьому, у відповідності з ст. 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього кодексу. Але, порядок контролю правильості визначення митної вартості товарів після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобі та донарахування обов»язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України своєю Постановою від №339 від 9.04.2008 року відніс визначення грошових зобов»язань за результатами перевірок у порядку Податкового кодексу України. А Податковим кодексом, згідно з ст. 41 встановлено, що порядок контролю встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. З огляду на те, що такого органу на момент перевірки не було, апеллянт вважає, що відповідач діяв поза межами ст. 19 Конституції України.

Проте, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо повноважень відповідача при здійсненні даної перевірки. Однак, при цьому, колегія не може не звернути увагу на вимоги п. 10.3 ст. 10 Закону №168/97-ВР та п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст.4 Закону №2181, згідно з якими, за умови прийняття вантажно-митних декларацій, пропуску товару на митну територію України та згоди з відомостями, зазначеними імпортером, митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов»язань. Вказана позиція збігається з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 червня 2009 року по справі за позовом ТОВ «Юнік Фарма»до Житомирської митниці про визнання недійсними податкового повідомлення.

Крім того, колегія суддів, погоджуючись з доводами відповідача про правомірність перевірки позивача за період з січня 2008 по грудень 2010 року, щодо правомірності донарахування податків, зазначає, що у п.п. 54.3.2 ст. 54 ПК України йдеться про обов»язок контролюючого органу самостійноно визначити суму грошових зобов»язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від»ємого значення об»єкта оподаткування податком на прибуток або від»ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо, зокрема дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчить про заниження або завищення суми його податкових зобов»язань, суми бюджетного відшкодування та/або від»ємного значення об»єкта оподаткування податком на прибуток або від»ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У данному конкретному випадку йдеться про суми, заявлені у митних деклараціях, а не про суми роялті, які не вносились у митні декларації на момент їх подання при ввозі товару на митну територію України і які стали предметом перевірки тільки у 2011 році.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відповідач не мав підстав направляти їм податкове повідомлення з підстав, передбачених п.п. 54.3.2 ст. 54 ПК України.

Це цілком узгоджуєтьсяі з практикою застосування п.п «б»п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону №2181 Верховним Судом України, яка фактично аналогічна за змістом п.п. 54.3.2 ст. 54 ПК України, де дія її обмежувалась випадками донарахування податкових зобов»язань податковими органами при виявленні заниження або завищення податкових зобов»язань у поданих платником податків податкових деклараціях.

Колегія суддів вважає, що у рішенні суду першої інстанції не набуло оцінки порушення відповідачем ст. 58 ПК України, згідно з якою контролюючий орган у разі здійснення донарахування грошового зобов»язання, надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, а не податкове повідомлення форми «Р», як мало місце у данному випадку, у зв»язку з чим до надісланого позивачу податкового повідомлення не були долучені, передбачені нормами ст. 58 ПК України розрахунок податкового зобов»язання та штрафних (фінансових) санкцій, з сумами яких та підставами нарахування позивач не погоджувався. Колегія вважає, що це порушення є суттєвим і є обгрунтованою підставою для скасування данного повідомлення форми «Р».

Колегія суддів вбачає і інші підстави порушення вимог закону, що регулюють дані правовідносини, зокрема, в порядку і підставах нарахування сум грошового зобов»язання та штрафних (фінансових) санкцій, строків давності, передбачених ст.102 ПК УКраїни з огляду на період, охоплений перевіркою, визначення суб»єта відповідальності за правильність оформлення митної декларації, тощо.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що наведених колегією порушень вимог митного і податкового законодавства цілком достатньо для визнання податкового повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці форми від 17.03.2011 №70 незаконним.

При цьому, суд першої інстанції при винесенні постанови неповно з»ясував обставини, важливі для розгляду даної справи, допустив невідповідність висновків дійсним обставинам справи, невірно застосував норми матеріального права, що вцілому призвело до неправильного вирішення справи.

З свого боку доводами позивача, викладеними у апеляційній сказі, спростовані висновки, покладені судом першої інстанції в основу рішення.

Наведене є підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2011 року та винесення нового рішення. Колегія суддів вважає, що позов ТОВ «Монсанто Україна»слід задовільнити, а повідомлення форми «Р»від 17.03.2011 року Київської регіональної митниці скасувати.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсанто Україна», - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року, - скасувати та винести нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсанто Україна»до Київської регіональної митниці, - задовольнити. Скасувати податкове повідомлення Київської регіональної митниці форми «Р» від 17.03.2011 року №70.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.