Ухвала суду № 24336064, 12.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14028/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Баранов Д.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" квітня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" звернулося до суду з позовом до до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомленнь-рішеннь від 28.04.2011р. №0000274230 та №0000284230.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 28.04.2011р. №0000274230 та №0000284230.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 20.12.2010 року по 06.04.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тому є нікчемними і в силу статей 215, 216 Цивільного кодексу України.

Таким чином податковий орган вважає, що позивачем порушено положення п. 7.2.З., п.7.2, пп. 7.2.6., пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 211 035 грн., та завищення суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 65153 грн.

За результатами перевірки відповідачем складений Акт №1083/23-222-32490244 від 13.04.2011 року.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000274230 від 28.04.2011р., яким визначила Товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»зобовязання по податку на додану вартість на суму 211 035 грн. за основним платежем та 52 759 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0000284230 від 28.04.2011р., яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на 65153 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, викладені в Акті №1083/23-222-32490244 від 13.04.2011 року не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені в наслідок неправильного застосування законодавства виключно на підставі припущень і не мають документальних підтверджень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп», є нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, та тих обставин, що ухвалою Господарського суду Київської області від 03 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»визнано банкрутом.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що відносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, встановлення завищення податкового кредиту, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»(рекламодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»(рексламіст) було укладено договір №МГ-03, згідно якого рекламодавець замовляє, а рекламіст надає, у відповідності до замовлень рекламодавця, послуги по розміщенню реклами.

Також, перевіркою встановлено, що сторонами було укладено: додаток до договору від 07.12.2009р. (розміщення банерів), додаткову угоду №2 від 05.07.2010р. (розміщення реклами на радіо), додаткову угоду №1 від 24.06.2010р. (розміщення реклами на радіо), додаток №23/3 від 23.03.2010р. (динамічне розміщення банерів).

Таким чином, позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»послуги по розміщенню реклами.

Факт виконання таких робіт підтверджується актами приймання виконаних робіт №ОУ-0000222 від 21.10.2009р. на суму 6940,80 грн., №ОУ-0000842 від 04.11.2009р. на суму 12893,50 грн., №ОУ-0000922 від 15.12.2009р. на суму 27184,80 грн., №ОУ-0000923 від 04.12.2009р. на суму 5205,60 грн., №ОУ-0000022 від 25.01.2010р. на суму 976,05 грн., №ОУ-000023 від 25.01.2010р. на суму 5061 грн., №ОУ-0000174 від 25.03.2010р. на суму 3856 грн., №ОУ-0000222 від 21.04.2010р. на суму 7916,85 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»надало позивачу податкові накладні: №584 від 22.07.2009р., №576 від 20.07.2009р., №575 від 17.07.2009р., №1031 від 03.12.2009р., №1033 від 04.12.2009р., №936 від 04.11.2009р., №17 від 25.01.2010р., №18 від 25.01.2010р., №855 від 21.10.2009р., №583 від 24.07.2009р., №580 від 23.07.2009р., №581 від 23.07.2009р., №1032 від 15.12.2009р.

Поряд із цим, матеріали справи місять платіжні доручення, що підтверджують факт оплати виконаних робіт позивачем.

Крім того, відповідачем не надано доказів з відповідного Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»на момент укладення чи виконання договорів та анулювання свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Таким чином суд правомірно прийшов до висновку, що вказана обставина свідчить про можливість здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»вказаного у договорах виду робіт.

Крім цього, для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету контрагентом. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Судом першої інстанції встановлено, що відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати договора, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»нікчемними, як такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Доводи відповідача, що оскільик ухвалою Господарського суду Київської області від 03 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»визнано банкрутом, то правочини вчинені з позивачем є нікчемними, судом першої інстанцій правомірно не взято до уваги, оскільки предметом доказування у даній справі було, зокрема, скасування реєстрації платником податку на додану вартість, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Крім того, колегія суддів догоджується з доводами позивача, що ухвалення рішенням про банкрутство юридичної особи платника податку на додану вартість не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації юридичної особи і до моменту виключення її з державного реєстру.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових накладних, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення. Вказані документи містять назву замовника і підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою діяльністю «Медіамаркет Груп»підтверджуються необхідними документами.

Щодо завищення податкового кредиту, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів зазначає, що для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозв'язку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: належним чином засвідчені копії податкових накладних, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення про оплату наданих послуг.

Вказані документи містять назву замовника і підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення по зазначених в апеляційній скарзі доводах.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 17 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О.

Петрик І.Й.