Ухвала суду № 24335402, 17.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3084/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бабенка К.А, Федотова І.В.,

за участю секретаря: Плакси В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»-ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»до Спеціалізованої держаної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року Приватне акціонерне товариство «Київбудінвест»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої держаної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не доведена відсутність дійсного руху активів та наявність у позивача умислу на укладання такого правочину з метою проведення операції, яка не має реального характеру. Така обставина, як порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»не підтверджена жодним доказом, на дату складання актів перевірок вироку суду не існувало. Висновки відповідача, щодо порушення позивачем встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат та невірного відображення показників податкової звітності не відповідає дійсності, та вимогам п. 5.1 ст. 5, п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того позивач зазначає, що його взаємовідносини підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, отримання товару -видатковими накладними, платіжними дорученнями та іншими документами, тому порушень як вищезазначеного Закону України, так і Закону України «Про податок на додану вартість»на його думку не було.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»-ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків було проведено документальну невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період листопад-грудень 2008 року, березень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 615/42-30/21507855 від 26.11.2010 року, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 987879,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2008 року у сумі 987879,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплати до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 877240,00 грн., в тому числі за грудень 2008 року в сумі 790303,00 грн., березень 2010 року в сумі 86937,00 грн.

За результатами виявлених порушень відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2010 року № 0001384230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 1315860,00 грн., та № 0001374230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 1975758,00 грн.

Крім того, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємств про проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період з 01.04.2010 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 06.12.2010 року № 631/42-30/21507855, за змістом якого встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму108671,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року у сумі 108671,00 грн.

За результатами виявлених порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2010 року № 0001404230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 130405,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення відповідача є правомірними, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведених перевірок щодо дотримання вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до постанови слідчого ВРКС СВ ПМ ДПА України у м. Києві від 20.10.2010 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч.2 ст. 205 КК України, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та невстановлених осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Під час досудового слідства проведена виїмка у службових осіб ЗAT «Київбудінвест»первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Згідно постанови про порушення кримінальної справи допитаний директор ТОВ "С.Дж.Р.Груп" вказав, що він не має відношення до діяльності підприємства. Документи, що стосуються фінансово - господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство він погодився зареєструвати на своє ім'я на пропозицію невстановленої слідством особи за грошову винагороду, якій пообіцяв, що підприємство буде використано для конвертаційної діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно, підприємство не буде здійснювати статутну діяльність, а також діяльність яка направлена на отримання прибутку та створення соціального блага.

Вказана особа приймала участі у формуванні його статутного фонду, не підписувала податкових декларацій, первинних бухгалтерських документів, договорів, актів виконаних робіт. На посаду директора підприємства нікого не призначав, наміру займатись підприємницькою діяльністю не мав, у трудових відносинах з вказаним підприємством не перебував та не мав реальної можливості впливати та контролювати, як засновник, діяльність підприємства.

Однак відповідно до бази даних АІС «Податки»встановлено, що декларації з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за перевіряємий період підписані директором ТОВ «СДж.Р.Груп».

Згідно зі статтею 56 ГК України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого і діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Створення і реєстрація особою за винагороду без мети зайняття господарською діяльністю юридичної особи, на яку законодавством покладені конкретні обов'язки у сфері оподаткування, дає підстави вважати, що невідомі особи вчиняли діяльність з метою приховання прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мета створення підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та його діяльність є незаконною і не може породжувати правових наслідків.

Частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Отже, господарські відносини, які були здійснені від імені ТОВ "С.Дж.Р.Груп", предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Поняття "інтереси держави" полягає в дотриманні суб'єктами господарювання правових актів, визначають соціально-економічні основи Держави та суспільства. До таких правових актів відноситься Конституція України, якою визначено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, Закон України "Про систему оподаткування" та інші податкові закони.

З метою визначення достовірних даних про об'єкти оподаткування, у відповідності до ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", юридичні та фізичні особи зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність, подавати до державних органів відповідні документи і відомості.

Недотримання вимог податкових законів, а саме: не ведення обліку господарських операцій, не подача податкової звітності, не декларування податкових зобов'язань та не сплата відповідних сум податків до бюджету призводить до порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, тобто об'єктивно призводить до порушення інтересів Держави та суспільства в цілому.

При цьому, доходи бюджету складаються, в тому числі, і з податкових надходжень, під якими розуміється обов'язкові внески до бюджетів, здійснені платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»від 08.10.2004 року № 15 ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами. При цьому неподання податкової декларації, як правило, є одночасно і приховуванням об'єктів оподаткування.

Суб'єкт господарювання, який за результатами вчинення господарської операції не задекларував податкові зобов'язання та не сплатив відповідні суми до бюджету, не міг не усвідомлювати протиправність своїх дій і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства; прагнув настання протиправних наслідків у вигляді ненадходження сум податків до державного бюджету.

Правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Згідно п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам".

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок , є нікчемним.

Підпунктом 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Отже, якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування валових витрат та, як наслідок, заниження об'єктів оподаткування, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Держбюджету України.

Таким чином, несплачені позивачем суми податку на прибуток унаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат та невірного відображення показників податкової звітності, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вчинений позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушує публічний прядок, оскільки був спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод не може виникати право на валові витрати у позивача.

Таким чином вищевказані договори, які укладені між позивачем із ТОВ "С.Дж.Р.Груп" відповідно до п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, якими визначено, що первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України ''Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, право на формування валових витрат у платника податку виникав лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться, до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами, тобто документами, які складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Оскільки фактично підприємницька діяльність ТОВ «С.Дж.Р.Груп» проводилась невстановленими особами, то колегія суддів приходить до висновку про те, що взаємовідносини по господарським операціям між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" в період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року та 01.01.2010року по 01.03.2010 року залишаються не підтвердженими відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку. Таким чином, несплачені позивачем суми податку на прибуток та податок додану вартість, внаслідок невірного відображення показників податкової звітності, є дохідною частиною державного бюджету та власністю держави.

Отже, операції по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не мали реального характеру.

Відповідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»-ОСОБА_3 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.