Ухвала суду № 24332793, 12.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13347/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

розглянувши в письмовому порядку адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал» до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі -відповідач, апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Працівниками державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з приватним підприємством «Анта»за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року.

За результатами перевірки було складено акт № 320/23-10/31662445 від 03.02.2011 року, в якому встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 45 346,49 грн. за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року.

На підставі встановлених в акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 року № 0003552310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 45 346,49 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11 336 грн.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, між апелянтом та контрагентом ПП «Анта»було укладено договір поставки товару № 28/7 від 28.07.2010 року.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПП «Анта»укладено договір поставки на виконання якого ПП «Анта»поставило ТОВ«ВКП Арсенал» метисну продукцію на загальну суму 272078,91грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 45346,49грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та податковими накладними.

Підставою для висновку апелянта про заниження позивачем податку на додану вартість на 45346,49 грн. став факт порушення 05.11.2010 року СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 КК України, за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, ПП «Анта».

Відносно визнання нікчемним договору поставки між позивачем та контрагентом позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно із Законом № 168/97-ВР. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічно п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.1 ст.7 Закону № 168/97-ВР, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

П.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до вимог п. 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових накладних, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та рахунків, які відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»від 16.07.1999 року № 996-XIV є первинними документами бухгалтерського обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновки податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Анта» договорів безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.