Рішення № 24326793, 15.05.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" травня 2012 р. Справа № 4/5007/38/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-представник за довіреністю №0312/12 від 05.03.2012р.;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Лезниківський кар'єр" (с .Червоногранітне Володарсько-Волинський район Житомирська область)

до Приватного підприємства "Моноліт" (с. Наталівка Новоград-Волинський район Житомирська область)

про стягнення 7115,48 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 7115,48 грн. за договором поставки брухту та відходів чорних металів від 24.03.2010 р., з яких 6480,00грн. основний борг, 377,17 грн. інфляційні, 258,34грн. 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 13.04.2012 р. - ухвали господарського суду про порушення провадження у справі (а. с. 32).

Неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2010 р. між відповідачем (покупець) та позивачем (продавець) було укладено договір поставки брухту та відходів чорних металів, іменовані надалі "брухт" в кількості - по факту списання обладнання - тонн, а покупець купує та оплачує його (а. с. 25 ).

Згідно з п. 2.1. договору покупець оплачує продавцю вартість брухту з урахуванням послуг, наданих покупцем, із розрахунку 1800,00 грн. за 1 тону (в т.ч. ПДВ), враховуючи індекс інфляції.

Сума дійсного договору встановлюється по факту і може бути змінена при зміні умов договору та по Постанові Уряду України (п.2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору остаточний розрахунок проводиться на підставі прийомо - здаточних актів, що пред'являються продавцю покупцем в відповідності до прийнятого порядком контролю та звітності для організацій, що займаються металобрухтом на території України.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу брухт на 6480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000588 від 24..03.2010 р. та довіреністю серії ААБ №352333 від 24.03.2010 р. (а. с. 26, 27).

Відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого йому брухту не виконав.

Претензія щодо погашення заборгованості від 29.07.2011 р. за вих.№0911/62, що направлялась позивачем відповідачу 04.08.2011 р., отримана останнім 12.08.2011 р., однак залишена без відповіді та задоволення (а. с. 29).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, у сумі 6480,00 грн, що підтверджується актом звірки, підписаним між сторонами (а. с. 28).

Крім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача 77,14 грн. інфляційних та 258,34 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно з якою об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 6480,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу нарахованих позивачем до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних слід зазначити наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи вказують, що вимогу про проведення розрахунків за поставлений металобрухт в сумі 6480,00 грн. відповідач отримав 12.08.2011 р.

Виходячи з умов статті 530 ЦК України розрахунки відповідач мав провести у семиденний строк, тобто до 19.08.2011 р. включно.

Згідно з розрахунку позивача з грудня 2010 р. по лютий 2012 р. сума інфляційних нарахувань становить 377,14 грн. Разом з тим, позивач невірно здійснив розрахунок суми інфляційних нарахувань, не врахувавши при цьому, що строк для виконання зобов'язання у відповідача сплив 19.08.2011 р., про що зазначалось вище.

Слід зазначити, що нарахування інфляційних є виключним правом кредитора і здійснюється за весь час прострочення, за умови встановленого факту наявності прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Такої ж правової позиції притримується ВГСУ у постанові від 24.11.2010 р. по справі №21/108-10.

Крім того, відповідно до рекомендації Верховного суду України №62-97 від 03.04.1997 р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, у випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається із внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду. При застосуванні індексу інфляції належить мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Отже, інфляційні нарахування повинні нараховуватись з вересня 2011 р. по лютий 2012 р.

За таких підстав, суд самостійно здійснює розрахунок інфляційних нарахувань в період з вересня 2011 р. по лютий 2012 р.:

- ( 6480,00 (сума боргу) х 100,8% ( середній індекс інфляції за період з вересня 2011 р. по лютий 2012 р. включно ) / 100% - 6480,00 (сума боргу)) = 51,84 грн.

За таких умов, сума інфляційних нарахувань становить 51,84 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач невірно здійснив розрахунок суми 3 % річних, не врахувавши при цьому, що строк для виконання зобов'язання у відповідача сплив 19.08.2011 р. та вважаючи, що кількість днів у 2012 р. складає 365 днів, тоді як у 2012 р. 366 календарних днів.

За вказаних обставин, суд також самостійно нараховує суму 3% річних:

1) за видатковою накладною № РН-0000588 від 24.03.2010 р.:

- за період з 20.08.2011 р. (строк виконання зобов"язання) по 31.12.2011 р. (6480,00 грн. (сума боргу) х 3% (розмір процентів річних) : 365 (кількість днів у 2011 р.) х 134 (кількість прострочених днів) = 71,37 грн.;

2) за період з 01.01.2012 р. по 29.03.2012 р. ( 6480,00 грн. (сума боргу) х 3% : 366 (кількість днів у 2012 р.) х 89 (кількість прострочених днів) = 47,27 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних складає 118,64 грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ст. 34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі щодо проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ стосовно руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 6650,48 грн., з яких 6480,00 грн. борг, 51,84 грн. інфляційні нарахування, 118,64 3% річних. В частині стягнення 325,30 грн. інфляційних нарахувань та 139,70 грн. 3 % річних в позові необхідно відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Моноліт" (11742, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Наталівка, вул.Промислова, 5, код 32183624)

- на користь Відкритого акціонерного товариства "Лезниківський кар'єр" (12135, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, с. Червоногранітне, вул.Леніна, 1, код 00292468)

- 6480,00 грн. основний борг,

- 51,84 грн. інфляційні нарахування,

- 118,64 3% річних,

- 1504,32 грн. витрати по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 325,30 грн. інфляційних нарахувань та 139,70 грн. 3 % річних в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Лозинська І.В.

Повне рішення складено 28.05.2012 р.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (реком. з повід.)

3 - відповідачу (рек.з повід.)