Постанова № 24325974, 23.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 5008/1042/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В.,суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Закарпатська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.12.2011та на рішеннягосподарського суду Закарпатської області від 12.10.2011у справі№5008/1042/2011 господарського суду Закарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕНО Меблі ЛТД"доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Закарпатська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"простягнення 320 000,00 Євро

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Маркусь М.І., - відповідача Оленченко О.М., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.10.2011 (суддя Васьковський О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 (судді: Краєвська М.В., Галушко Н.А., Орищин Г.В.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНО Меблі ЛТД" (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Закарпатська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (надалі відповідач/скаржник) про стягнення 320 000,00 Євро.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 320 000,00 Євро.

Обґрунтована дана вимога тим, що відповідач взяв на себе обов'язок виконати договір комісії (заява позивача від 10.10.2008) з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку на вигідних для позивача умовах. Водночас, вказаний договір комісії було виконано відповідачем на невигідних для позивача умовах, адже продаж іноземної валюти було здійснено за курсом, набагато нижчим ніж було встановлено Національним банком України на день продажу. Даний факт встановлений рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.01.2010 у справі №16/83; до того ж, вказаним рішенням також встановлено, що 10.10.2008 відповідач не укладав з третіми особами договорів щодо продажу іноземної валюти (Євро), оскільки у той день на міжбанківському валютному ринку продаж Євро за курсом 6,785 грн. (курс, за яким начебто відповідач продав Євро позивача) не здійснювався. Дані обставини спричинили відмову позивача від договору комісії в порядку ст. 1025 ЦК України, про що відповідач був повідомлений заявою від 22.12.2010, однак грошові кошти не повернув, що спричинило звернення з даним позовом.

Частиною 1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", преамбула якого визначає, що цей декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, установлено, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Відповідно до п. а) ч. 2 вказаного декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.

Згідно з п. 1 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 (в редакції чинній на момент укладення договору комісії), порядок та умови торгівлі на валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках визначаються виключно відповідно до даного положення; п. 6 вказаного положення унормовано, що суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок клієнта (ст. 1011 ЦК України).

У відповідності до ч 1. ст.1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 1025 ЦК України встановлює, що комітент має право відмовитися від договору комісії.

Згідно ч.3 ст.1025 ЦК України у разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера.

У відповідності до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При прийнятті судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій, керуючись вищенаведеними нормами, встановивши, що: ? 24.10.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського рахунку №03/РЛЩ-5610-322, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати за дорученням клієнта (позивача) купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти за національну валюту; ? 10.10.2008 позивач звернувся до відповідача із заявою №01 про обмін іноземної валюти (договір комісії), якою доручив від свого імені та за його рахунок здійснити обмін 320 000,00 Євро на зазначених у заяві умовах, при цьому графи вказаної заяви "мінімальний курс продажу" та "за курсом уповноваженого банку" не заповнені; ? листом Національного банку України від 26.11.2009 (наявний в матеріалах справи) підтверджується, що станом на 10.10.2008 мінімальний курс Євро на міжбанківському рівні становив 6,9146, максимальний -7,7500 грн. за 1 Євро; ? водночас, відповідачем виконано заявку позивача від 10.10.2008 про обмін Євро за курсом 6,77 грн. за 1 Євро, що є значно нижчим за визначений Національним банком України курс продажу Євро на 10.10.2008; ? рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.01.2010 у справі №16/83 за позовом позивача у даній справі до відповідача у даній справі встановлено, що станом на 10.10.2008 були відсутні будь-які правовідносини відповідача з третіми особами щодо продажу/купівлі/ іноземної валюти -Євро (даний факт в силу статті 35 ГПК України є преюдиційним фактом для даної справи); ? тобто, відповідачем було проведено внутрішньобанковий обмін валюти -Євро, чим було порушено умови договору комісії (заяви від 10.102.2008), так і Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.08.2005 №950/11230; ? стаття 1025 ЦК України надає право комітенту на відмову від договору комісії, чим і скористався позивач, направивши відповідачу заяву про відмову від договору комісії (заяви від 10.10.2008) та про повернення грошових коштів у сумі 320 000,00 Євро, яка (заява) з боку відповідача залишилась невиконаною; ? в силу статті 1212 ЦК України (що унормовує загальні положення про зобов'язання, які виникають з набуттям права, збереженням майна без достатньої правової підстави /що й має місце у даному випадку у зв'язку з відмовою позивача від договору комісії від 10.10.2008/) відповідач зобов'язаний повернути позивачеві грошові кошти, надані позивачем відповідачу для продажу (320 000,00 Євро), так само, як і позивач -повернути відповідачу, перераховані останнім позивачу внаслідок здійснення обміну валюти грошові кошти у сумі 1 922 975,00 грн., у зв'язку з припиненням договору комісії, прийшли до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому позивачем до стягнення з відповідача розмірі.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій ч. 2 ст. 1025 ЦК України, з огляду на таке.

Так, ч. 2 ст. 1025 ЦК України визначено, що якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.

Водночас, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, договір комісії укладено без визначення строку, а відтак, визначений судами попередніх інстанцій строк припинення договору, у зв'язку з відмовою позивача, вираженою у заяві від 22.12.2010 /протягом тридцяти днів з дати заяви про відмову/, кореспондується з вищевказаною нормою, яка регулює строки припинення договорів комісії з невизначеним строком.

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити, що наполягаючи на недотриманні позивачем строку відмови від договору комісії, визначеного у ст. 1025 ЦК України (не пізніше ніж за тридцять днів), скаржник не враховує, що даною нормою не встановлено місячний строк відмови від договору комісії саме з дати укладення цього договору.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, розглядалися судами попередніх інстанцій, адже є ідентичними доводам, які викладені як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, та були спростовані попередніми судовими інстанціями з урахуванням, в тому числі, преюдиційних фактів, встановлених судовим рішенням у справі №16/83, а тому колегія суддів не вбачає необхідності спростовувати їх повторно, адже погоджується із мотивуванням судів попередніх інстанцій; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки

наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Закарпатська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 та рішення господарського суду Закарпатської області від 12.10.2011 у справі №5008/1042/2011 залишити без змін.

Головуючий С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун