Ухвала суду № 24324496, 25.04.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3633/11/2770

25.04.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Омельченка В. А. ,

Привалової А.В.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради- Корнілової Юлії Євгеніївни,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби- Бойко Ірини Валеріївни,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя (суддя Куімов М.В.) від 08.02.2012 у справі № 2а-3633/11/2770

за позовом Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севатсопольської міської ради (вул. Павличенко, 2, м. Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя (вул. Кулакова, 37, м. Севастополь, 99011)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.02.2012 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя №0000140234 від 17.052011, у частині донарахування у сумі 103919,06 грн., з яких 83135,26 грн. - основний платіж та 20783,80 грн. - штрафні санкції. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севатсопольської міської ради судові витрати в сумі 28,23 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.02.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 25.04.2012, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін; представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суд першої інстанції скасувати, прийняти нове.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севатсопольської міської ради, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позов мотивовано тим, щовідповідачем проведено планову виїзну перевірку, результати якої оформлені актом №47/234/03358357/10/3426 від 28.04.2011, у якому податковим органом неправомірно зроблений висновок про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Південна енергетична компанія»та ТОВ «Витим», а також висновки про завищення валових витрат за 2009 рік у сумі 143486 грн. та 2010 рік у сумі 830238 грн., а також завищення податкового кредиту за грудень 2009 року у сумі 28697 грн. та грудень 2010 року у сумі 54438 грн. Вказані порушення, на думку відповідача, призвели до заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року у сумі 168162 грн. та завищенню негативного значення ПДВ, яке відноситься на зменшення податкових зобов'язань у наступних податкових періодах по рядку 26 декларації з ПДВ у загальному розмірі 6960497 грн. На підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000140234 від 17.05.2011 про застосування штрафних санкцій. Позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000140234 від 17.05.2011, у частині донарахування зобов'язання з ПДВ у сумі 103 919,06 грн., з яких 83135,26 грн. - основний платіж та 20 783,80 грн. - штрафні санкції.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя було проведено планову виїзну перевірку КП «Севтеплоенерго»СМР з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, за результатами якої був складений акт від 28.04.2011 №47/23-4/03358357/10/3426.

На підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000140234 від 17.05.2011 про донарахування КП "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 168162,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 42040,50 грн.

В акті перевірки податковим органом, зокрема, було зроблено висновок про безпідставне включення до складу податкового кредиту за грудень 2009 року ПДВ у сумі 28697,26 грн. за податковим накладними від 24.12.2009 №91209, №91210, оформленими від імені ТОВ «Південна енергетична компанія»за договором №091102/У від 02.11.2009 на поставку вугілля та безпідставне включення до складу податкового кредиту суми ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 54 438,00 грн. за податковою накладною №27, оформленою від імені ТОВ «Вітім»за договором №11/2009 від 02.11.2009 на поставку вугілля.

Висновки відповідача про безпідставність включення суми ПДВ у загальному розмірі 83135,26 грн. обґрунтовані тим, що податковим органом встановлено нікчемність правочинів за вищевказаними договорами поставки вугілля.

Так згідно заперечень проти адміністративного позову, що містяться в матеріалах справи, перевірками контрагентів позивача встановлено неможливість фактичного здійснення ними господарської діяльності у перевіряємому періоді через ряд об'єктивних обставин: в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності, та вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а первинні документі, які складені такими суб'єктами господарської діяльності не можуть бути підставою для відображення в облікових реєстрах бухгалтерського та податкового обліку.

Разом з тим, у відповідності до положень абз. 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Як встановлено судом першої інстанції, контрагентами позивача були надані належним чином оформлені податкові накладні (а.с. 91,94,95). Крім того, на підтвердження реальності вчинених на підставі договорів з ТОВ "Вітім" та ТОВ "Південна енергетична компанія" правочинів в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, акти приймання палива по кількості та якості, акти списання витраченого палива.

Судом першої інстанції було встановлено, що вугілля, отримане за договорами постачання від ТОВ "Вітім" та ТОВ "Південна енергетична компанія", згідно з витратними накладними, оплачене позивачем у повному обсязі. Вказане вугілля було використане з метою виробництва та продажу теплової енергії, про що свідчить рух активів підприємства.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 Цивільного кодексу України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Так, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Це узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України".

До того ж, за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У порушенні вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, не надано доказів у підтвердження вини позивача при здійсненні правочинів чи у підтвердження наявності умислу з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому, надані позивачем письмові пояснення та первинні документі є належними та допустимими доказами в розумінні ч.1,4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.02.2012 у справі № 2а-3633/11/2770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 квітня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис А.В.Привалова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська