Рішення № 24304667, 15.05.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2012 р. Справа № 5024/590/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївбудтранс", м. Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне управління № 77", с. Велика Кардашинка Голопристанського району Херсонської області

про стягнення боргу в сумі 243 906 грн. 74 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник, дов. № 218 від 21.02.2012 р.

від відповідача - не прибув.

Публічне акціонерне товариство «Миколаївбудтранс»звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №77»(відповідач) 199203,26 грн. основного боргу, пені в сумі 15441,82 грн., інфляційних втрат в сумі 19123,78 грн., річних в сумі 10137,87 грн. та судових витрат.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та дату його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Ухвалу про порушення справи відповідач отримав 05.05.2012 року. Відзиву на позов не надав, надіслав заяву про відстрочку виконання рішення суду.

З урахуванням викладеного, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем 19 жовтня 2009 року укладено договір №19 про перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов'язався приймати та здійснювати перевезення вантажів, а відповідач -надавати вантажі та розрахуватися за надані автотранспортні послуги.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору між сторонами було укладено Додаткову угоду №1.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором перевезення вантажу, правовідносини, які витікають із нього, регулюються главою 64 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

На виконання умов договору позивач надавав відповідачу послуги протягом грудня 2009 року по серпень 2010 року, що підтверджується актами виконаних робіт (а.с.11-20):

- № 270 від 31.08.2010 р. на суму 29242,50 грн.;

- №220 від 30.07.2010 р. на суму 8889,75 грн.;

- №198 від 01.07.2010 р. на суму 24751,75 грн.;

- №160 від 30.06.2010 р. на суму 39895,00 грн.;

- №140 від 31.05.2010 р. на суму 34202,25 грн.;

- №90 від 30.04.2010 р. на суму 34088,25 грн.;

- №40 від 31.03.2010 р. на суму 27490,75 грн.;

- №27 від 28.02.2010 р. на суму 13970,25 грн.;

- №92 від 29.01.2010 р. на суму 12811,75 грн.;

- №333 від 30.12.2009 р. на суму 9611,25 грн.

Суд звертає увагу сторін, що вищевказані акти є підтвердженням отримання послуг з боку відповідача.

Згідно з п.4.4. Договору остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів протягом 3 банківських днів з моменту надання перевізником рахунків до сплати.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо надання відповідачеві послуг з перевезення вантажу виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи.

Суд констатує, що відповідач свої грошові зобов'зання не виконав; заборгованість перед позивачем складає 199203,26 грн. Позовні вимоги щодо її стягнення є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі

19123,78 грн. та 3 % річних в сумі 10137,87 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4.5. Договору у випадку прострочення оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 15441,82 грн. пені за період з 01.05.2010 р. по 01.04.2011 р., тобто без урахування вимог ч.6 ст.232 ГК України.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі підлягають частковому задоволенню за період з 01.05.2010 р. по 01.11.2010 р. в сумі 3183,06 грн.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на все належне відповідачу майно та грошові кошти. Суд залишає її без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.

Відповідач 14.05.2012 року надав суду заяву про відстрочку виконання рішення суду, в якій просить відстрочити виконання рішення суду строком на 2 місяці. При вирішенні питання про відстрочення виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх справ та охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідачем не наводились будь-які обставини, що б свідчили про відсутність його вини у порушенні взятого на себе договірного зобо'язання. Судом враховується наявність інфляційних процесів у економіці держави, період на який відповідач просить відстрочити виконання рішення суду. Відсутність оплати відповідачем на протязі тривалого часу позивачу грошових коштів за договором спричиняє позивачу додаткові витрати у власній діяльності, в тому числі і внаслідок зростання індексу інфляції. Враховуючи викладене, суд відмовляє відповідачу в наданні відстрочки виконання рішення суду строком на 2 місяці.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до вирішення в судовому порядку, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем при звернені до суду з заявою про забезпечення позову надлишково сплачено судовий збір в сумі 31 грн. 50 коп.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про повернення позивачу зайве сплаченого ним судового збору.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №77»(75610, Херсонська область, Голо пристанський район, село Велика Карда шинка, вул. Українська, будинок 2, р/р 26006523080100 ДОД «Райффайзен банк Аваль», МФО 305653, код ЄДРПОУ 31828558) на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївбудтранс»(54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 91, р/р 26000000962001 в МФ АТ «Укрінбанк», МФО 326580, код ЄДРПОУ 01268242) 199203,26 грн. боргу, інфляційні втрати в сумі 19123,78 грн., річні в сумі 10137,87 грн., пені в сумі 3183,06 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 4632,96 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству «Миколаївбудтранс»(54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 91, р/р 26000000962001 в МФ АТ «Укрінбанк», МФО 326580, код ЄДРПОУ 01268242) зі спеціального рахунку державного бюджету ( р/р 31215206783002, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, Одержувач УДКСУ у місті Херсоні, Банк ГУДКСУ у Херсонській області) - 31 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №33544 від 06.04.2012 р. Оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи № 5024/590/2012.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 28.05.2012 р.