Рішення № 24282557, 30.04.2012, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 1514/296/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2012 року м. Кодима Одеської області

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Сопільняка О. М.

при секретарі Журбі С.П.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кодимі Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 16 лютого 2012 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В позові вказала, що з 10 жовтня 1992 року вона перебуває з відповідачем у шлюбі, проте наразі сім»я розпалась і вони разом не проживають. За час перебування у шлюбі спільно придбали квартиру в м.Кодима Одеської області, будинок в м.Одеса, автомобіль «Мерседес-Бенц»та заснували приватне підприємство «Крокус». Відповідно до ст.69 СК України зазначене майно є їх спільним сумісним майном, поділити яке вони добровільно не можуть, тому просила позов задовольнити, визнавши за нею право приватної власності на 50% статутного капіталу ПП «Крокус»та на житловий будинок в АДРЕСА_2, а за відповідачем - право власності на автомобіль «Мерседес-Бенц»та квартиру АДРЕСА_3.

В судове засідання позивач не з'явилась.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1, який діє на підставі письмової угоди про надання правової допомоги та ордера адвоката, позов визнали частково, зокрема підтвердили, що квартира АДРЕСА_3, та будинок в АДРЕСА_2 дійсно придбані сторонами у шлюбі, тому є їх спільним сумісним майном. Автомобіль «Мерседес-Бенц»був подарований відповідачеві, тому не є спільним сумісним майном подружжя. Приватне підприємство «Крокус»засноване особисто відповідачем, розмір статутного фонду підприємства з моменту його створення і до цього часу складає 0 грн. Майно ж підприємця не є спільним сумісним майном подружжя.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 25 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, зокрема поділено між нею та відповідачем житловий будинок АДРЕСА_2 та визнано за позивачем право приватної власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку без визначення частки в натурі.

Відповідно до ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просила поділити між нею та відповідачем спільно нажите майно, до якого вона віднесла житловий будинок в АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, легковий автомобіль «Мерседес-Бенц Е-200 CDI»та статутний капітал (статутний фонд) ПМП «Крокус». Стосовно цього ж майна сторони подавали і докази та заперечення.

Рішенням суду від 25 квітня 2012 року вирішено питання стосовно поділу будинку в АДРЕСА_2. В задоволенні позову в частині поділу легкового автомобіля «Мерседес-Бенц»та статутного капіталу (статутного фонду) ПМП «Крокус»відмовлено. Позовні ж вимоги стосовно поділу квартири АДРЕСА_3 залишились нерозглянутими.

Відповідно до розділу VІІ «Прикінцеві положення»Сімейного кодексу України вказаний кодекс регулює правові відносини, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року чинним був Кодекс про шлюб та сім»ю України, який втратив чинність. У зв'язку з цим, для вирішення спору щодо майна, набутого до 01 січня 2004 року, суд застосовує положення КпШС України, а щодо майна, придбаного сторонами після 01 січня 2004 року, - норми СК України.

Згідно з ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України та ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таке ж положення міститься у ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

В судовому засіданні сторони добровільно погодили, що спірне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 є їхнім спільним сумісним майном.

Відповідно до ст.63 СК України (ст.22 КпШС) дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що є їхнім спільним.

Подружжя таким майном відповідно до ч.1 ст.65 СК України та ст.358 ЦК України розпоряджається за взаємною згодою.

Згідно зі ст.71 СК України (ст.29 КпШС) якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя.

Визначаючи спосіб поділу зазначеної квартири суд виходить з меж позовних вимог позивача ОСОБА_2 та, керуючись роз'ясненням Пленуму ВСУ, що є в п.25 постанови №11 від 21 грудня 2007 року, вважає можливим позов в цій частині задовольнити та визнати за сторонами ідеальні частки в цьому нерухомому майні без їх реального поділу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60,61,69,70 СК України, ст.ст.213-215, 218,220 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3, визнавши за кожним з них право приватної власності на 1/2 частину зазначеної квартири без визначення частки в натурі.

Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 без визначення частки в натурі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя О. М.Сопільняк