Рішення № 24271427, 12.04.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Сенчук А.О.,

за участю: представника відповідача, Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод", - Кутуза В.В., та представника третьої особи, Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, - Музика А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод" на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод", м. Білгород-Дністровський Одеської області, третя особа, Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, про стягнення заборгованості у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків,

в с т а н о в и л а:

16 лютого 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28 серпня 1985 року внаслідок нещасного випадку на підприємстві - ЗАТ "Медико-інструментальний завод" (далі - ЗАТ "МІЗ"), він отримав травму, про що був складений акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом по формі Н-1. Згідно висновків МСЕК було встановлено ступень втрати професійної працездатності безстроково: з 27 листопада 1985 року - 30%, з 09 грудня 1986 року - 15%, з 17 квітня 2007 року - 30%, з 01 травня 2008 року - 25%. Рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 10 травня 2000 року з відповідача, ЗАТ "МІЗ", на його користь у відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, було стягнуто одноразово 9 590 грн. і по 315, 25 грн. щомісяця.

З набранням чинності 01 квітня 2001 року Закону України № 1105-ХІУ від 23 вересня 1999 року "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування шкоди працівникам, що ушкодили здоров'я під час виконання трудових обов'язків, був покладений на Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - Фонд) з моменту передачі в встановленому порядку необхідних документів, що підтверджують право цих працівників на страхові виплати та соціальні послуги. Відповідач не передав Фонду вказаних документів, тому він продовжував отримувати виплати від підприємства. Однак всупереч діючого законодавства відповідач не проводив перерахунок розміру щомісячної суми у відшкодування шкоди, що була призначена за рішенням суду, унаслідок чого виникла заборгованість. Він вважав, що остаточно сума заборгованості за період з 01 січня 2001 року по 01 липня 2010 року з урахуванням компенсації за несвоєчасно виплачені щомісячні виплати становить 393 879, 51 грн. (т. 1, а.с. 157-162). Він є інвалідом із загального захворювання на цукровий діабет і порушення його прав призвело до моральних страждань, утрати нормального життя із-за постійних нервових стресів, що призводило до додаткових зусиль для організації свого життя та лікування. Він вважав, що розмір моральної шкоди становить 176 800 грн. (200 мінімальних заробітних плат х 884 грн.). Крім того, він вважав, що відповідач зобов'язаний виплачувати страхові внески до Пенсійного Фонду України і капіталізовані платежі до Фонду.

Посилаючись на ці обставини, та на п. п. 9, 28, 35, 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (з відповідними змінами та доповненнями), ст. ст. 173, 237-1, 238 КЗпП України, ст. ст. 23, 1168 ЦК України, позивач ОСОБА_4 просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача, ЗАТ "МІЗ", проти позову заперечувало і в своїх поясненнях зазначало, що підприємство добровільно виконувало рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 10 травня 2000 року: виплатило одноразову компенсацію в сумі 9 590, 34 грн. та виплачувало щомісячні виплати в сумі 315, 25 грн. до квітня 2007 року. Жодних претензій на адресу підприємства від позивача не надходило. З квітня 2007 року позивач всіляко ухиляється від отримання належних йому грошових коштів, тому підприємство вимушено було нараховувати щомісячні виплати в розмірі 315, 25 грн. на депонент. З серпня 2001 року до травня 2010 року нараховане для виплати позивачу 12 294, 75 грн. Крім того, підприємство позбавлено можливості передати Фонду необхідні документи для виплати позивачу страхових виплат, оскільки позивач відмовляється від написання заяви до Фонду та подав до Фонду заяву, в якій вимагає не приймати справу від підприємства до погашення вигаданої ним заборгованості. За таких обставин, представник відповідача вважав, що вимоги про стягнення заборгованості у відшкодування шкоди у визначеному позивачем розмірі та моральної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають (т. 2, а.с. 125-127).

Ухвалою суду першої інстанції від 28 квітня 2010 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, було залучено Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білгород-Дністровському районі Одеської області (далі - Відділення Фонду) - т. 1, а.с. 131-132.

Представник третьої особи, Відділення Фонду, в своїх поясненнях зазначало, що згідно із з розрахунком, проведеним спеціалістами відділення Фонду 17 листопада 2010 року, розмір заборгованості ЗАТ МІЗ перед позивачем недоплаченої суми у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року становить 79 001, 78 грн., а компенсації за несвоєчасно виплачені виплати - 23 639, 81 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_4 задоволено частково. Суд стягнув з відповідача, ЗАТ "МІЗ", на користь позивача заборгованість у відшкодування шкоди в розмірі 79 001, 78 грн. та компенсацію за несвоєчасно виплачені виплати в розмірі 23 639, 81 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвали нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, оскільки судом не було проведено судова експертиза та безпідставно прийнято до уваги розрахунок заборгованості у відшкодування шкоди, проведений спеціалістами Відділення Фонду.

В апеляційній скарзі відповідач, ЗАТ "МІЗ", просить рішення суду першої інстанції змінити й ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір заборгованості у відшкодування шкоди до 56 770, 23 грн. та компенсації за несвоєчасно виплачені виплати до 12 602, 44 грн., мотивуючи тим, що судом не враховано, що підприємство з квітня 2007 року по 30 листопада 2010 року задепонувало на рахунку ЗАТ "МІЗ" в філії облуправління ВАТ "Ощадбанк" в м. Білгород-Дністровському виплати позивачу в сумі 13 871 грн. (44 міс. х 315, 25 грн.).

В запереченні на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 третя особа, Відділення Фонду, просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи сповіщений належним чином, просить розглянути справу за його відсутності.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку його неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг сторін у справі, пояснення на апеляцію представника відповідача, ЗАТ "МІЗ", - Кутуза В.В., та представника третьої особи, Відділення Фонду, - Музика А.І., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін у справі підлягають задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконання трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 1985 року внаслідок нещасного випадку на підприємстві - ЗАТ "МІЗ", позивач ОСОБА_4 отримав травму, про що був складений акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом по формі Н-1.

Згідно висновків МСЕК позивачу ОСОБА_4 було встановлено ступень втрати професійної працездатності безстроково: з 27 листопада 1985 року - 30%, з 09 грудня 1986 року - 15%, з 17 квітня 2007 року - 30%, з 01 травня 2008 року - 25%.

Рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 10 травня 2000 року з відповідача, ЗАТ "МІЗ", на користь позивача ОСОБА_4 у відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва, було стягнуто одноразово 9 590 грн. та по 315, 25 грн. щомісяця (т.1, а.с. 61-62).

П. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (з відповідними змінами та доповненнями), які були чинні на час виконання рішення суду від 10 травня 2000 року, були передбачені випадки перерахунку відшкодування шкоди, у тому числі і у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів, а також заробітної плати у відповідності з колективним договором.

З набранням чинності 01 квітня 2001 року Закону України № 1105-ХІУ від 23 вересня 1999 року "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування шкоди працівникам, що ушкодили здоров'я під час виконання трудових обов'язків, був покладений на Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з моменту передачі в встановленому порядку необхідних документів, що підтверджують право цих працівників на страхові виплати та соціальні послуги.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного Фонду України, Фонду соціального страхування України (п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності")

До теперішнього часу особова справа позивача ОСОБА_4 не передана підприємством до Фонду у зв'язку з тим, що позивач відмовляється від написання заяви до Відділення Фонду та подав до Відділення Фонду заяву, в якій вимагає не приймати справу від підприємства до погашення заборгованості, що визнається сторонами у справі і підтверджується матеріалам справи (т. 1, а.с. 74, 75, 77).

На виконання рішення суду першої інстанції від 10 травня 2000 року відповідач, ЗАТ "МІЗ", сплатив позивачу ОСОБА_4 щомісячні виплати у відшкодування шкоди в розмірі 315, 25 грн. до березня 2007 року, всього в розмірі 25 892 грн., а після його відмови отримувати виплати з квітня 2007 року по червень 2010 року вони щомісячно депонувались на рахунку підприємства, всього в розмірі 12 294, 75 грн.

Згідно із з розрахунком, проведеним спеціалістами відділення Фонду 17 листопада 2010 року, розмір заборгованості ЗАТ "МІЗ" перед позивачем недоплаченої суми у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року становить 79 001, 78 грн., а компенсації за несвоєчасно виплачені виплати - 23 639, 81 грн. (т. 2, а.с. 84-88).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що всупереч діючому законодавству відповідач, ЗАТ "МІЗ", перерахунок розміру щомісячної виплати, що була призначена за рішенням суду, не проводив у наслідок чого утворилася заборгованість.

Визначаючи розмір заборгованості у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, суд першої інстанції прийняв до уваги вказаний розрахунок і виходив з того, що розмір заборгованості становить 79 001, 78 грн., а компенсації за несвоєчасно виплачені виплати - 23 639, 81 грн.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися в повному обсязі неможливо за таких підстав.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2011 року за клопотанням позивача ОСОБА_4 була призначена судово-бухгалтерська експертиза, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Висновком № 6283-6284 судово-економічної експертизи від 29 липня 2011 року встановлено, що розмір заборгованості ЗАТ МІЗ перед позивачем недоплаченої суми у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року з урахуванням виплачених сум становить 55 837, 54 грн. без врахування компенсації за несвоєчасність виплат (т.2, а.с. 219-232).

Оскільки позивач ОСОБА_4 не погоджувався з вказаним висновком експертизи, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року була призначена додаткова судова-економічна експертиза, на вирішення якої було поставлено питання про визначення розміру компенсації за несвоєчасність виплати позивачу щомісячних сум у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року (т. 2, а.с. 241-243).

Однак справа повернулася до апеляційного суду без проведення вказаної експертизи, оскільки позивач не оплатив її проведення, про що свідчить лист Одеського НДІСЕ від 08 лютого 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 2007 року, викладених у п. 20 постанови № 8, оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

При визначенні розміру компенсації за несвоєчасність виплат в сумі 11 005, 64 грн., колегія суддів враховує розрахунок, наданий відповідачем, та вважає, що він є обґрунтованим і відповідає вимогам діючого законодавства.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, та розглядаючи справи на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір заборгованості ЗАТ "МІЗ" перед позивачем недоплаченої суми у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року з урахуванням виплачених сум становить 55 837, 54 грн., а компенсації за несвоєчасність виплат - 11 005, 64 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_4 не довів в судовому засідання факт завдання йому відповідачем моральної шкоди з підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України та ст. ст. 23, 1168 ЦК України, та його розмір.

Отже вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню частково.

На проведення експертизи позивач ОСОБА_4 витратив 3 151, 68 грн., що підтверджено документально (а.с.233). Тому у відповідності до ст. 88 ЦПК України ці витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Доводи позивача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд безпідставно не врахував, що розрахунок заборгованості у відшкодування шкоди заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків становить 393 879, 51 грн., не можуть бути прийняті до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Колегія суддів вважає, що розмір заборгованості у відшкодування шкоди заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків, зазначений позивачем у позовній заяві, не доведений належними і допустимими доказами.

Таким чином, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 143, 212 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 318, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод" задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2010 року змінити.

Позов ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод", м. Білгород-Дністровський Одеської області, третя особа, Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Медико-інструментальний завод", ідентифікаційний код юридичної особи 14315397, місцезнаходження Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маяковського, 59, на користь ОСОБА_4, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, заборгованість недоплаченої суми у відшкодування шкоди, заподіяної працівникові унаслідок ушкодження здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків за період з 01 січня 2001 року до 01 липня 2010 року з урахуванням виплачених сум в розмірі 55 837, 54 грн., компенсацію за несвоєчасність виплат в розмірі 11 005, 64 грн. та витрати на проведення експертизи в сумі 3 151, 68 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік