Рішення № 24269934, 21.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-33/4455-2012 21.05.12

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

до державного підприємства "Укртрансфармація"

про стягнення 31 541,40 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-представник за довіреністю № 779-2/2011 від 12.10.2011 р.

від відповідача: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду передані вимоги державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" до державного підприємства "Укртрансфармація" про стягнення 31 541,40 грн. заборгованості за договором на відпуск теплової енергії № 20 від 01.07.1999 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.07.1999 року між державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - позивач) та державним підприємством "Укртрансфармація" (далі - відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії № 20, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію відповідачу, який в свою чергу зобов'язався своєчасно проводити оплату за використану теплову енергію згідно встановлених тарифів, та в терміни, передбачені договором.

Відповідно до Наказу міністерства транспорту України "Про реорганізацію державного підприємства Укртрансфармація" № 255 від 29.03.2004 року, реорганізовано шляхом приєднання до державного підприємства "Укртрансфармація" державні підприємства"Південнатрансфармація", "Придніпровськтрансфармація" та "Трансфармація" Львівської залізниці, згідно якого державне підприємство "Укртрансфармація" визнано правонаступником майнових прав та обов'язків приєднаних державних підприємств.

В порушення умов договору на норм чинного законодавства, відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором, у зв'язку з чим за період з 01.10.2009 року по 01.03.2012 року в останнього виникла заборгованість в сумі 16 193,26 грн.

У зв'язку невиконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу № П-2/11 від 31.03.2011 року, що була отримана відповідачем 04.04.2011 року. Проте зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 23. договору передбачено, що у випадку невиконання зобов'язання нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулось до суду з вимогою про стягнення з державного підприємства "Укртрансфармація" заборгованості за спожиті послуги в розмірі 16 193,26 грн., пені в сумі 14 638,26 грн., збитків від інфляції в сумі 238,79 грн. та 3 % річних в сумі 471,09 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.04.2012 року порушено провадження у справі № 5011-33/4455-2012, розгляд справи призначено на 21.05.2012 року.

В судове засідання 21.05.2012 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з державного підприємства "Укртрансфармація" заборгованості за спожиті послуги в розмірі 16 193,26 грн., пені в сумі 14 638,26 грн., збитків від інфляції в сумі 238,79 грн. та 3 % річних в сумі 471,09 грн., а також судовий збір в сумі 1 609,50 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 02121 04323844 від 17.04.2012 року.

Відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.1999 року між державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (постачальник за договором) та державним підприємством "Трансфармація" (споживач за договором) укладено договір на відпуск теплової енергії № 20 (далі - договір).

Відповідно до Наказу міністерства транспорту України "Про реорганізацію державного підприємства Укртрансфармація" № 255 від 29.03.2004 року, реорганізовано шляхом приєднання до державного підприємства "Укртрансфармація" державні підприємства"Південнатрансфармація", "Придніпровськтрансфармація" та "Трансфармація" Львівської залізниці, згідно якого державне підприємство "Укртрансфармація" визнано правонаступником майнових прав та обов'язків приєднаних державних підприємств.

Відповідно до п. 2 договору, постачальник зобов'язується забезпечити тепловою енергією об'єкти споживача у відповідності з даними проектних або розрахункових теплових навантажень, прикладених до договору, завірених печаткою споживача і перевірених постачальником.

У відповідності до положень п. 17. договору, споживач зобов'язаний забезпечити повну оплату за опалення на підігрів води з усіх квартиронаймачів та орендаторів, які знаходяться у приміщеннях, спорудах споживача і не мають окремого договору на відпуск теплоенергії з постачальником та здійснюють розрахунки за теплоенергію з споживачем.

Тарифи на теплову енергію визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з споживачами розмірів тарифів та термінів їх введення (п. 18 договору).

Згідно з п. 23 договору, оплату за використану теплоенергію споживач зобов'язується проводити щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця. Споживач несе відповідальність перед постачальником у випадку неоплати пред'явлених у банку рахунків на слідуючий день. За теплову енергію нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожен день прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2009 року по 01.03.2012 року відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 16 193,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У зв'язку невиконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу № П-2/11 від 31.03.2011 року, що була отримана відповідачем 04.04.2011 року.

Окрім того, відповідно до гарантійного листа № 54 від 23.02.2012 року, державне підприємство "Укртрансфармація" визнало заборгованість за договором на відпуск теплової енергії № 20 від 01.07.1999 року в розмірі 16 193,26 грн. та зобов'язалось оплатити заборгованість до 01.08.2012 року. Проте вищевказана претензія № П-2/11 від 31.03.2011 року залишена відповідачем без відповіді та задоволення, а гарантійний лист № 54 від 23.02.2012 року без виконання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на відпуск теплової енергії № 20 від 01.07.1999 року в період з 01.10.2009 року по 01.03.2012 року у відповідача перед позивачем в сумі 16 193,26 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на відпуск теплової енергії, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 14 638,26 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд встановив, що розрахунок пені, наданий позивачем є не вірним, а саме здійснений з недотриманням положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також не вірно визначено період нарахування.

Розрахунок суми пені:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення14824.5112.04.2011 - 30.04.2011197.7500 %0.042 %*119.6115880.0701.05.2011 - 31.05.2011317.7500 %0.042 %*209.0516193.2601.06.2011 - 11.10.20111337.7500 %0.042 %*914.59 Всього:1 243,25Таким чином, в частині стягнення пені в розмірі 13 395,01 грн. відмовити.

Отже, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 243,25 грн., відповідно до розрахунку суду.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 238,79 грн. та 3% річних в розмірі 471,09 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність у державного підприємства "Укртрансфармація" перед державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" заборгованості за договором на відпуск теплової енергії № 20 від 01.07.1999 року в розмірі 16 193,26 грн. суд погоджується з розрахунком інфляційних збитків в розмірі 238,79 грн. та 3 % річних в розмірі 471,09 грн., наданим позивачем та вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Укртрансфармація" (02121, м. Київ, вул. Ташкентська, 60, ідентифікаційний код 01101329) на користь державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (76007, м. Івано-Франківськ, вул. Б. Хмельницького, 59-А, ідентифікаційний код 03346058) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 16 193 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто три) грн. 26 коп., три проценти річних в розмірі 471 (чотириста сімдесят одна) грн. 09 коп., індекс інфляції в розмірі 238 (двісті триста вісім) грн. 79 коп., пеню в розмірі 1 243 (одна тисяча двісті сорок три) грн. 25 коп., а також 925 (дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 98 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 23.05.2012 року