Постанова № 24257151, 11.05.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2012 р. cправа № 2a-805/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.

представника позивача: Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат''-Данюк І.В.

представника відповідача: Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області -Сапіжака І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат''до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення арешту в частині, зняття арешту з розрахункових рахунків, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовом Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат''(надалі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (наділі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення арешту в частині зняття арешту з розрахункових рахунків.

19.04.2012 року представник позивача подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить визнати протиправною і скасування постанову відповідача про накладення арешту на кошти боржника від 05.03.2012 року та зняти відповідний арешт з розрахункових рахунків, що містяться у банківських установах, які обслуговують позивача.

Позовні вимоги, із урахуванням заяви про їх уточнення, мотивовано тим, що постанова Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 05.03.2012 року про арешт коштів позивача не відповідає вимогам Закону України ''Про виконавче провадження'', винесена без урахування всіх фактичних обставин справи, так як частина виконавчих документів, зазначених у постанові, виконана боржником до її винесення. А тому, сума боргу не відповідає даним зазначеним у оскаржуваній постанові. Зазначає про невиконання державним виконавцем вимог статей 6, 17 згаданого Закону, який у постанові зазначив не повне найменування підприємства боржника, що на думку позивача, створює неоднозначність при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження. Вказує, що окремі рахунки позивача не підлягають арешту, оскільки через них, у відповідності до вимог статей 15, 24 Закону України ''Про оплату праці'', статті 21 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням'', статті 23 Бюджетного кодексу України, здійснюється виплата заробітної, відшкодування по тимчасовій непрацездатності працівникам підприємства у зв'язку із їхнім перебуванням на лікарняному та забезпечується господарська діяльність позивача за рахунок бюджетних коштів, виключно пов'язана із потребами оборони. Посилаючись на коментовані норми законів, зазначає про неможливість спрямування коштів із таких рахунків на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, через те, що кошти, які знаходяться на них мають цільове призначення, визначене відповідним Законом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та пояснила суду, що постанова про арешт коштів від 05.03.2012 року, винесена Відділом примусового виконання рішень, не відповідає фактичним обставинам справи. Частина виконавчих документів зазначених у постанові, зокрема, борги перед Державним бюджетом, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області, Управлінням Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області були погашені позивачем у повному обсязі до її винесення, а борги перед Соколівським районним центром зайнятості Львівської області, Державною податковою інспекцією в Яворівському районі Львівської області - частково, про що свідчать копії платіжних доручень та довідки стягувача. В свою чергу відповідач таких обставин не врахував, і виніс постанову про накладення арешт на кошти в сумі, яка значно більшою від фактичної суми реального боргу по всіх виконавчих документах. Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив суду, що оскаржувана постанова винесена відповідно до норм Закону України ''Про виконавче провадження'', у оскаржувану постанову увійшли ті виконавчі провадження, по яких на день її винесення у виконавця була відсутня інформація про сплату (погашення) відповідного боргу. Не заперечив, про можливу сплату боргу по окремих провадженнях, але вказав, що представник позивача до виконавчої служби подавав платіжні документи про сплату, втім такі вони не були засвідчені відтисками печатки відділень відповідних банківських установ. Зазначив, що Закон України ''Про виконавче провадження''не встановлює для державного виконавця обмежень у накладенні арешту на кошти боржника, в залежності від обставин, про які вказує у позові представник позивача. Наголосив, що підстав для скасування оскаржуваної постанови немає, а в задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Державне підприємство ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат'' зареєстроване як юридична особа 22.06.1993 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 за №267680 (том 1 а.с. 13, 14).

Відповідно до постанови Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції від 07.08.2002 року були об'єднані у зведене виконавче провадження №2057 виконання рішень за наказами №№19283, 21482, 2559 та 11995 (том 2 а.с. 3).

В подальшому до даного зведеного провадження були приєднані інші провадження про стягнення із позивача заборгованості.

12.03.2012 року на адресу позивача надійшла постанова Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт коштів боржника від 05.03.2012 року у зведеному виконавчому провадженні, згідно якої державним виконавцем прийнято рішення про накладення арешту на кошти Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат'', що містяться на рахунках 11 фінансових установ у межах суми 8 760 771,84 грн. (том 1 а.с. 10-12).

Зокрема, відповідно до оскаржуваної постанови накладений арешт на кошти боржника за 59-ма виконавчими документами серед яких, в тому числі увійшли: №366 з виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2010 року про стягнення на користь Державного бюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., №365 з виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2010 року про стягнення на користь Державного бюджету державного мита у розмірі 196,56 грн., №12909 з виконання виконавчого листа господарського суду Івано-Франківської області від 13.06.2006 року про стягнення на користь Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області заборгованості у розмірі 49 040,53 грн., №8894 з виконання виконавчого листа господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2011 року про стягнення на користь Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області заборгованості у розмірі 666 699,13 грн., №4489 з виконання виконавчого листа господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2007 року про стягнення на користь Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області заборгованості у розмірі 683 685,73 грн., №2245 з виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2010 року про стягнення на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області заборгованості у розмірі 60 693,21 грн., №2246 з виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2010 року про стягнення на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області заборгованості у розмірі 342 885,73 грн., №а-18/194 з виконання виконавчого листа господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2011 року про стягнення на користь Соколівського районного центу зайнятості Львівської області заборгованості у розмірі 94 650,53 грн.,

Разом з тим, судом установлено, що на момент винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника, 05.03.2012 року, частина виконавчих документів позивачем виконані як боржником, шляхом сплати заборгованості в повному обсязі або частково.

Так, із змісту досліджених платіжних доручень №102 від 27.02.2012 року і №103 від 27.02.2012 року позивачем на відповідні рахунки Головного управління юстиції в Івано-Франківській області сплачено 236,00 грн. і 196,56 грн. відповідно на виконання виконавчих наказів господарського суду Івано-Франківської області №365 і №366 від 15.02.2010 року (том 1 а.с. 44).

Згідно довідок від 23.02.2012 року №733/06-12, від 24.04.2012 року №1440/06-12, від 08.05.2012 року №1635/06 виданих Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області, довідки про рух коштів Філії ''Відділення ПАТ ПромінвестБанк в м. Львів''від 10.05.2012 року №20-3/37 та платіжних доручень, позивачем повністю погашена заборгованість за вимогою про сплату боргу №12909 від 13.06.2006 року про стягнення на користь останнього заборгованості у розмірі 49 040,53 грн., а також №4489 від 15.05.2007 року про стягнення 683 385,73 грн. (том 1 а.с. 45, 87, том 2 а.с. 55, 75-134).

Відповідно довідки від 28.02.2012 року №2657/06 та листів №2701/06, №2700/06 від 29.02.2012 року, адресованих відповідачу Управління Пенсійного фонду України в м. Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області, позивачем виконані повністю наступні виконавчі документи: №2245 від 26.01.2010 року про стягнення на користь останнього заборгованості у розмірі 60 693,21 грн., №2246 від 19.01.2010 року про стягнення боргу у розмірі 342 885,73 грн. (том 1 а.с. 88, том 2 а.с. 25, 27).

Із досліджуваних у судовому засіданні довідок №1502/05 від 07.09.2011 року і №517/05 від 07.05.2012 року, виданої Соколівським районним центром зайнятості в Львівській області, та платіжних доручень, позивачем із загальної суми 94 650,53 грн. частково погашена заборгованість за вимогою про сплату боргу №А-18/194 від 01.11.2011 року у розмірі 71 069,02 грн. (том 1 а.с. 93, 95-112, том 2 а.с. 54).

Відповідно до даних, завірених банківською установою, платіжних доручень про сплату податкової заборгованості судом також встановлено сплату позивачем на користь Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області заборгованості за виконавчим листом №8894 від 06.09.2011 року часткової суми боргу в розмірі 518 444,70 грн.

Загальна сума в межах розміру заборгованості (8 760 771,84 грн.), що включена відповідачем у оскаржувану постанову, яка станом на 05.03.2012 року сплачена позивачем, становить 1 594 489,25 грн.

Таким чином, суд, не заперечуючи наявності боргу позивача за вказаним вище зведеним виконавчим провадженням, втім зазначає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем в межах суми 8 760 771,84 грн., яка не відповідає дійсності, оскільки частина виконавчих документів виконана позивачем протягом 2007 -2012 років значно раніше моменту винесення постанови про арешт коштів, а загальний розмір суми стягнення і відповідно арешту є меншим.

Основні засади, організацію і порядок провадження виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника регламентовано Законом України ''Про виконавче провадження'' (надалі -Закон).

Відповідно до норм статті 25 даного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 1 статті 30 Закону визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, зокрема, до закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону.

Згідно положень пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України ''Про виконавче провадження''виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 статті 52 Закону України ''Про виконавче провадження''звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно вимог частин 1, 2 і 3 статті 57 зазначеного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. При цьому, такою постановою може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Аналогічно у частині 6 статті 52 Закону України ''Про виконавче провадження''визначено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

За змістом частини 1 статті 33 коментованого Закону у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Частиною 1 статті 50 Закону визначено наслідки завершення виконавчого провадження, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Суд відхиляє доводи представника позивача про неможливість в силу вимог статей 15, 24 Закону України ''Про оплату праці'', статті 21 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням'', статті 23 Бюджетного кодексу України, накласти арешт на кошти позивача на рахунках, через які здійснюється виплата заробітної, відшкодування по тимчасовій непрацездатності працівникам підприємства у зв'язку із їхнім перебуванням на лікарняному та забезпечується господарська діяльність позивача за рахунок бюджетних коштів, виключно пов'язана із потребами оборони. Безпідставним є ж посилаючись на коментовані норми законів, які опосередковано забороняють спрямування коштів із таких рахунків на задоволення вимог кредиторів та на стягнення на підставі виконавчих документів, оскільки кошти, які знаходяться на них мають цільове призначення, визначене відповідним Законом.

В даному випадку суд зазначає, що Закон України ''Про виконавче провадження''та Інструкції про порядок проведення виконавчих дій не встановлює для державного виконавця обмежень у накладенні арешту на кошти боржника на рахунках, в залежності від зазначених вище обставин.

Не зазначення у постанові повного найменування підприємства боржника, а застосування скороченої абревіатури букв «ДП»замість «Державне підприємство», що на думку позивача, створює неоднозначність при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження, на переконання суду не є перешкодою для ідентифікації позивача як боржника, оскільки у постанові зазначений ідентифікаційний код - 08033772, який відповідає коду позивача. Такі обставини не можуть бути єдиною і безумовною підставою для скасування постанови від 05.03.2012 року.

В той же час, суд зазначає, що системний аналіз згаданих вище норм Закону України ''Про виконавче провадження''вказує на те, що державний виконавець, приймаючи постанову про арешт коштів боржника, такий арешт здійснює виключно у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. В даному випадку, Законом чітко визначено обсяг дії заборони і обмежень, встановленої такою постановою, який не може бути більший ніж сума стягнення за виконавчими документами, із урахуванням додаткових умов, встановлених частиною 6 статті 52 і частиною 3 статті 57 Закону України ''Про виконавче провадження''. В протилежному ж випадку, за умови накладення арешту на майно і кошти в сумі, яка є більшою від розміру суми стягнення, обмежуватиметься право боржника на розпорядження іншим майном, чи коштами, на стягнення яких не має відповідної заборгованості за виконавчим документом.

Суд зазначає, що в силу коментованих норм Закону, державний виконавець зобов'язаний виносячи постанову про накладення арешт на кошти боржника в кожному конкретному випадку перевірити залишок суми боргу по окремому виконавчому провадженні із матеріалів справи з метою встановлення обсягу виконаних і невиконаних зобов'язань боржника, розмір якого і повинен зазначатися виконавцем при арешті коштів.

Тим самим, за умови, що у оскаржуваній постанові відповідачем зазначена сума боргу, яка не відповідає дійсним обставина на момент її постановлення, оскільки частина виконавчих документів виконана позивачем протягом 2007 -2012 років значно раніше моменту винесення постанови про арешт коштів від 05.03.2012 року, а загальний розмір суми стягнення і відповідно арешту є меншим, Відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області порушено право власності позивача, в тому числі щодо розпорядження коштами в сумі 1 594 489,25 грн., на стягнення яких не має відповідної заборгованості за виконавчим документом у зведеному виконавчому провадженні.

Крім того, суд зазначає, що у своєму поясненні відповідач визнав, що про сплату боргу за виконавчими листами №365 і №366 з виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2010 року, йому було відомо станом на 05.03.2012 року. Щодо сплати боргу за іншими виконавчими провадженнями зазначив, що у зв'язку із представленням позивачем незавірених копій довідок і відповідних платіжних доручень, не взяв їх до уваги, а тому лист позивача від 20.12.2011 року за №1434 про часткову сплату за зведеним виконавчим провадженням, був залишений без виконання.

Частиною 1 і 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про те, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимог Закону України ''Про виконавче провадження''та без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (постанови).

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина 1 статті 2 коментованого Кодексу).

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені у судовому засіданні вказані вище фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що постанова про арешт коштів боржника від 05.03.2012 року у зведеному виконавчому провадженні винесена Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у зв'язку із чим її слід скасувати.

Приходячи до висновку про протиправність частини постанови від 05.03.2012 року, суд вважає за необхідне зазначити, що даний висновок стосується лише неправомірного встановлення відповідачем загального розміру суми заборгованості за зведеним виконавчим провадженням. Суд не ставить під сумнів розмір заборгованості по інших виконавчих провадженнях і обов'язку щодо сплати заборгованості, крім тих, які дослідженні судом вище. Однак, у зв'язку із тим, що суд в силу вимог статей 2 і 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти функції державного виконавця при вчиненні виконавчих дій, не має можливості перевірити обставини щодо обсягів виконання позивачем як боржником свого обов'язку по сплаті боргу за іншими 51-ма виконавчими листами, наказами і постановами в межах єдиного зведеного провадження, суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови про накладення арешту від 05.03.2012 року в цілому.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з розрахункових рахунків, що містяться у фінансових установах, які обслуговують позивача, та визначені у оскаржуваній постанові, суд зазначає, що враховуючи висновок суду про необхідність скасування постанови відповідача про накладення арешту від 05.03.2012 року в цілому, автоматично вирішується питання про зняття арешту із рахунків у фінансових установах на суму 8 760 771,84 грн., визначених у оскаржуваній постанові.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи дане положення, суд присуджує стягнути з Державного бюджету України в користь Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат''32,19 грн. судового збору (а.с. 3).

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167, 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 5 березня 2012 року щодо накладення арешту на кошти Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат'' (ідентифікаційний код 08033772) в межах суми 8 760 771,84 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства ''Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат'' (ідентифікаційний номер 08033772) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 32 (тридцять дві) гривні 19 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Чуприна О.В.

Постанова складена в повному обсязі 16.05.2012 року.