Ухвала суду № 2421964, 09.10.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ 09.10.2008 р. № 9/313

17:10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «М.І.Б.С. тревел (М.І.В.S. trevel)»

доГоловного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів

про визнання неправомірною та скасування постанови № 1026 від 03.09.2007 р. Головуючий суддя: Кротюк О.В. Судді: Келеберда В.І.

Ковзель П.О.

Секретар судового засідання: Таран Т.К.

Представники:

Від позивачаКоваль В.В.

Від відповідачаНе прибув Обставини справи: Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів про визнання неправомірною та скасування постанови № 1026 від 03.09.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова постанови № 1026 від 03.09.2007 р. про накладення стягнень, прийнята з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач в судове засідання не прибув, заперечення проти позову не надав, докази належного повідомлення про розгляд справи знаходяться в матеріалах справи.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

актом перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 00010013 від 11.07.2007 р. встановлено надання послуг (виконання робіт), якість яких не відповідає вимогам нормативних документів або/та які надавалися з порушенням законодавства про захист прав споживачів, а саме: у офісі туристичної агенції на час перевірки в куточку споживача відсутня необхідна, доступна, достовірна, своєчасна інформація про ціни, тарифи на послуги турагенції, так як ця інформація не надана до придбання замовленої послуги. Не надана інформація про найменування, місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) підприємства, яке здійснює його функції, щодо прийняття претензій від споживача, чим порушені вимоги ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів.

Постановою про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»Головного Одеського управління у справах захисту прав споживачів на підставі акту перевірки від 11.07.2007 р. та матеріалів до нього встановлено: у приміщенні Одеського представництва ТОВ «М.І.Б.С. тревел (М.І.В.S. trevel)», де проводиться обслуговування споживачів, адреса: м. Одеса, вул. Успенська, 21, к. 7, 11.07.2007 р. відсутня необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про ціни та тарифи на туристичні послуги, що надаються, інформація про найменування та місцезнаходження виконавця послуг і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, чим порушено вимоги статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», вартість наданої послуги встановлено на підставі договору про надання туристичних послуг № 956 від 11.07.2007 р.; та постановлено за вчинення правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»(відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію) застосувати до Товариства з обмеженою відповідальністю «М.І.Б.С. тревел (М.І.В.S. trevel)»штраф у розмірі 1735,50 грн.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Закон України «Про туризм»від 15 вересня 1995 року324/95-ВР визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Положеннями статті 2 Закону України «Про туризм»встановлено, що законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Положеннями статті 5 Закону України «Про туризм»встановлено, що учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

інші фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Статтею 7 Закону України «Про туризм»передбачено, що регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Статтею 18 Закону України «Про туризм»встановлено, що державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на:

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля;

класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

Статтею 29 Закону України «Про туризм»встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.

Положеннями статті 30 Закону України «Про туризм»встановлено, що порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;

порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності, затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 17 січня 2001 р. N 7/62, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за N 103/5294, що діяли на момент проведення перевірки, є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги щодо провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності та спрямовані на впорядкування туристичної діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання України, з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності (далі - суб'єкти туристичної діяльності), захист прав та інтересів держави в галузі туризму, захист прав та інтересів споживачів туристичних послуг, а також захист прав та інтересів суб'єктів туристичної діяльності.

Ліцензійними умовами № 7/62 передбачено, що суб'єкт туристичної діяльності при здійсненні діяльності, пов'язаної з організацією іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності, повинен дотримуватись таких вимог, зокрема, розповсюджувати достовірну інформацію про туристичні послуги, дотримуватись вимог щодо безпеки життя і здоров'я туриста, збереження його майна, суб'єкт туристичної діяльності зобов'язаний до початку туру ознайомити туристів з елементами ризику конкретної туристичної подорожі та засобами запобігання їм.

Суб'єкт туристичної діяльності на видному для туриста місці повинен розмістити такі документи:

копію ліцензії органу ліцензування;

копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта туристичної діяльності;

відомості про працівників суб'єкта туристичної діяльності (прізвище, ім'я, по батькові керівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів);

книгу відгуків та пропозицій громадян;

Ліцензійні умови;

перелік номерів телефонів, факсів суб'єкта туристичної діяльності.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Статтею 14 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції.

На товари (наслідки робіт), використання яких понад визначений строк є небезпечним для життя, здоров'я споживача, навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну споживача, встановлюється строк служби (строк придатності). Ці вимоги можуть поширюватись як на виріб у цілому, так і на окремі його частини.

Виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати споживача про встановлений строк служби (строк придатності) товару (наслідків роботи) або його частини, обов'язкові умови його використання та можливі наслідки в разі їх невиконання, а також про необхідні дії після закінчення цього строку.

Забороняється змінювати строк служби (строк придатності), який зазначено на етикетці, упаковці або у супровідних документах на товар, а також вводити в обіг товари, строк придатності яких минув.

Якщо для безпечного використання продукції, її зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержуватися спеціальних правил, виробник (виконавець) зобов'язаний розробити такі правила та довести їх до продавця або споживача, а продавець - до споживача.

Продукція, на яку актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки для життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища і передбачено нанесення національного знака відповідності, повинна пройти встановлену процедуру оцінки відповідності. Виробник має право маркувати продукцію національним знаком відповідності за наявності декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності, виданих згідно із законодавством.

Виробник (виконавець) зобов'язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці позначень.

Положеннями статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Положеннями статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Нормами статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність, зокрема, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень (постанов) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та їх посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів»спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема:

давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.

Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами.

Аналізуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, про підставність та обґрунтованість позовних вимог, вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Адже підставою для винесення оскаржуваного рішення є акт № 00010013 від 11.07.2007 р., складений за наслідками перевірки Одеського представництва позивача, у мотивувальній частині якого зазначено, що у офісі туристичної агенції на час перевірки в куточку споживача відсутня необхідна, доступна, достовірна, своєчасна інформація про ціни, тарифи на послуги турагенції, так як ця інформація не надана до придбання замовленої послуги. Не надана інформація про найменування, місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) підприємства, яке здійснює його функції, щодо прийняття претензій від споживача, чим порушені вимоги ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів".

При цьому, Ліцензійними умовами № 7/62 чітко визначено, що суб'єкт туристичної діяльності на видному для туриста місці повинен розмістити копію ліцензії органу ліцензування; копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта туристичної діяльності; відомості про працівників суб'єкта туристичної діяльності (прізвище, ім'я, по батькові керівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів); книгу відгуків та пропозицій громадян; Ліцензійні умови; перелік номерів телефонів, факсів суб'єкта туристичної діяльності, поряд з цим на такого субєкта законом покладено обовязок ознайомити з тарифами на відповідні послуги до її придбання.

Матеріалами справи встановлено, що всі ці документи містилися під час перевірки на видному для споживача місці, оскільки зворотнє в акті не зафіксовано, при цьому, вказано саме на відсутність цін, тарифів на послуги, що надаються, в куточку споживача.

Разом з цим, суд вважає необхідним додати, що позивачем як під час перевірки так і під час надання своїх послуг споживачам забезпечується надання відповідної інформації (про ціни, тарифи на послуги, що надаються та інш.). Зокрема була надана вся необхідна інформація, за угодою скарга за якою була підставою для проведення відповідної перевірки, що підтверджено підписом споживача на договорі про надання туристичних послуг № 956 від 11.07.2007 р., який був складений в одному примірнику та вилучений перевіряючими для залучення до матеріалів перевірки. В судове засідання представником позивача надано примірний договір про надання туристичних послуг, які укладаються зі всіма споживачами. Умовами договору передбачається, що туристу в повному обсязі до надання туристичних послуг надається інформація про основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзних документів (паспорт, дозвіл на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), в тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення; медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану і віку туристів для участі в поїздці; програма туристичного обслуговування; терміни стикувань рейсів; відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов'язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати; про ціну туристичного обслуговування, включаючи інформацію про ціни послуг та порядок здійснення оплати; місце перебування організації, уповноваженої Туроператором на прийняття претензій Туриста(ів). Підписання кожної угоди споживачем підтверджує обставини надання відповідної інформації. Зокрема і по угоді, скарга по якій була підставою для перевірки позивача.

Оскільки позивач дотримався Ліцензійних умов № 7/62, повну інформацію про послуги надає шляхом: її відображення на власному Інтернет сайті, який є загальнодоступним джерелом інформації позивача, надання консультувань про перелік пропонованих послуг та умов їх отримання, розміщенням в своєму приміщенні інформаційних буклетів, а відповідачем не спростовано зазначене вище та не доведено факту правопорушення з приводу ненадання (відсутності) інформації, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, явку своїх представників до суду не забезпечив, покликання позивача відповідач жодними доказами не спростував, й, відповідно, не довів суду обґрунтованість прийнятого рішення.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірною та скасувати постанову Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів № 1026 від 03.09.2007 р. про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів”.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М.І.Б.С. тревел (М.І.В.S. trevel)»(01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2, офіс 2, код ЄДРПОУ 31511729 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя О.В.Кротюк

Судді В.І.Келеберда

П.О.Ковзель

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 24.11.2008.