Постанова № 24210604, 01.05.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/7876/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Дудка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі державної податкової служби, про скасування податкового повідомлення-рішення, суд:

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур»(далі -ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур») до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі державної податкової служби (далі -СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 17.06.2011 року № 0000441630.

У своєму позові позивач зазначив, що рішенням СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 17.06.2011 року № 0000441630 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року -400254 грн., а також застосовано до ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур»штрафні санкції у розмірі 200127 грн. Вказане повідомлення-рішення винесено податковим органом на підставі акта перевірки від 23.05.2011 року № 220/16-3/26209430/33, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року. При цьому висновки, встановлені цим актом ґрунтуються на висновках, викладених СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі в іншому акті перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3.26209430/29, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року за грудень 2010 року, яка декларувалась за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010 року по 30.11.2010 року та за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року. Таким чином, на думку позивача, період декларування ПДВ з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року не входив до предмету перевірки, у зв'язку з чим висновки є неправомірними. Крім того, позивач зазначив, що висновки про завищення ним податкового кредиту зроблені за результатами перевірки взаєморозрахунків підприємства з його контрагентами ТОВ «Стрім-Трейд Лоджистик», ТОВ «Ененргосинтез», ТОВ «Пі-груп». Щодо відносин з ТОВ «Стрім-Трейд Лоджистик»позивач вказав на безпідставність висновків про нікчемність укладеного з ним правочину з огляду на норми ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 та ст. 228 Цивільного кодексу України та відсутності доведеного у встановленому порядку умислу укладення правочинів, які не направлені на реальне настання наслідків, а також зауважив про відсутність зв'язку висновків про нікчемність правочинів ТОВ «Перша міська будівельна компанія», укладених з контрагентом позивача, із фактом нікчемності правочинів позивача, укладених з таким контрагентом. На думку позивача, посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Стрім-Трейд Лоджистик» власних основних фондів не є належними доказами нікчемності укладених з ним правочинів. При цьому позивач вказує, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій необхідно встановити наявність двох обставин: наявність змін у структурі активів платника податків внаслідок господарської операції та наявність у платника податку належним чином оформлених первинних документів, що ним було дотримано. Аналогічна позиція позивача викладена також з приводу його відносин з ТОВ «Ененргосинтез», яке здійснювало постачання газу, що не потребує наявності у постачальника власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, а транспортування такого товару здійснюється за допомогою газопроводу, а також щодо відносин з приводу поставки товару з ТОВ «Пі-груп». При цьому позивач стверджує про наявність у нього всіх необхідних первинних документів з приводу таких господарських операцій.

Відповідач надав до суду заперечення (т.2 а.с. 56-58), в яких зазначив, що в ході проведення позапланової виїзної перевірки ПрАт «ВО «Стальканат Сілур»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, Яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, були встановлені взаємовідносини позивача з контрагентами ТОВ «Енергосинтез»на суму податку на додану вартість у розмірі 101633,96 грн. та ТОВ «Регион-Трейдинг»на суму податку на додану вартість у розмірі 61585,56 грн. Згідно з даними податкової звітності загальна чисельність працюючих у ТОВ «Регион-Трейдинг»за IV квартал 2010 року становить 3 особи. Крім того, у вказаного підприємства не встановлено наявності власних складських торгівельних та виробничих приміщень, які могли бути використані у господарській діяльності підприємства. З урахуванням зазначеного угоди вказаної юридичної особи з контрагентами, на думку відповідача, є нікчемними на підставі ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Контрагент позивача ТОВ «Енергосинтез»згідно з даними бази автоматичного співставлення мало відносини з ТОВ «ГК «Газовий Альянс», яке має стан «запит на встановлення місцезнаходження». Загальна чисельність працюючих ТОВ «ГК «Газовий Альянс»за IV квартал 2010 року становить 7 осіб, крім того , у підприємства не встановлено власних основних засобів, у зв'язку з чим угоди, укладені вказаним підприємством, на думку відповідача, є нікчемними. У зв'язку з відсутністю встановлення факту здійснення господарських операцій між підприємствами відповідач вважає неможливим підтвердити правомірність формування податкового кредиту. Таки чином, з урахуванням положень п. 198.3, 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем було встановлено завищення задекларованих позивачем показників в рядках 10-17 декларації, що вплинуло на розрахунки з державним бюджетом.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях та поясненнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 28.04.2011 року по 23.05.2011 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23.05.2011 року № 220/16-3/26209430/33 (т. 1 а.с. 45-58).

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур» п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на суму ПДВ у розмірі 400254 грн., в тому числі по періодах: лютий 2011 року -у сумі 400254 грн.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011 року № 0000441630, яким ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 400254 грн. по декларації від 21.03.2011 року № 9001513164 за лютий 2011 року та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 200127 грн. (т 1 а.с. 13).

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач скористався правом на адміністративне оскарження, подавши відповідну скаргу, за результатом розгляду якої ДПА України в Одеській області прийнято рішення від 19.07.2011 року № 24982/10/25-0007 про результати розгляду первинної скарги, яким скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП від 17.06.2011 року № 0000441630 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 200126,00 грн. а скаргу позивача в цій частині задоволено, в решті зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу -без задоволення (т. 1 а.с. 197)

З зазначеного акта перевірки вбачається, що висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 400254 грн. ґрунтується на висновках акта перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/29, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року, за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010 року по 30.11.2010 року, та за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року (т. 1 а.с. 14-44). Цим актом, зокрема, було встановлено завищення позивачем різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 400254 грн., в тому числі по періодах: січень 2011 року -400254 грн.

Позивач у своєму позові висловив позицію, згідно з якою період декларування ПДВ з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року не входив до предмету перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, на підставі висновків якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки це питання було предметом перевірки за результатом якої відповідачем було складено акт перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/29.

Втім, відповідно до ст.200 Податкового кодексу України порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) передбачає наступне.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм права, правильність визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість передбачає врахування правильності формування від'ємного значення з цього податку у попередньому звітному періоді, у зв'язку з чим питання правильності формування позивачем податкового кредиту у січні 2011 року повинно охоплюватись перевіркою правильності визначення ним суми бюджетного відшкодування у лютому 2011 року. При цьому судом встановлено, що окремо це питання не досліджувалось під час проведення перевірки, а в акті перевірки міститься лише посилання на порушення, встановлені під час іншої перевірки.

Поряд з цим, суд вважає безпідставним зменшення ПрАТ ВО «Стальканат Сілур»суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 400254 грн. по декларації від 21.03.2011 року № 9001513164 за лютий 2011 року з огляду на таке.

Як вбачається з акта перевірки у частині відомостей стосовно перевірки показників податкової декларації з ПДВ за лютий 2011 року, який, в свою чергу, відсилається до висновків акта перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/29, встановлене завищення позивачем різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у січні 2011 року пов'язується відповідачем із безпідставним, на думку відповідача, формування податкового кредиту з ПДВ по господарськими операціями позивача з ТОВ «Енергосинтез», ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»та ТОВ «Пі Груп».

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ»з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом встановлено, що 24.06.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Пі Груп»(постачальник) було укладено договір поставки № 324, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати, а замовник прийняти та оплатити продукцію для власних виробничих потреб, асортимент, якість, кількість та ціни якої визначаються у Специфікаціях, які є додатками до цього договору (т. 1 а.с. 71-73).

Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за січень 2011 року (т. 2 а.с. 11-25) сума податку на додану вартість у розмірі 49698,44 грн., сплачена позивачем у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ «Пі Груп»на підставі зазначеного договору, була віднесена ним до складу податкового кредиту з ПДВ за відповідний звітний період.

На виконання вказаного договору позивачем здійснювалась поставка шпагату 2,8, що підтверджується видатковими накладними від 17.01.2011 року № і-00000005 (т. 1 а.с. 65), від 18.01.2011 року № і-00000008 (т. 1 а.с. 66), від 25.01.2011 року № і-00000014 (т. 1 а.с. 67).

По факту поставки постачальником ТОВ «Пі Груп», який є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника на додану вартість від 01.06.2010 року № 100282854 серії НБ № 351653 (іпн 370593411237) (т. 2 а.с. 66), були виписані податкові накладні від 17.01.2011 року № 5 на суму ПДВ у розмірі 30113,18 грн. (т. 1 а.с. 68), від 18.01.2011 року № 8 -на суму ПДВ у розмірі 5523,83 грн. (т. 1 а.с. 69), від 25.01.2011 року № 14 -на суму ПДВ у розмірі 14061,43 грн. (т. 1 а.с. 70).

Поставка вказаного товару підтверджується також наданими до суду товарно-транспортними накладними та подорожнім листком (т.2 а.с.97-100 ). Крім того, до суду надані сертифікати якості на отриманий позивачем товар згідно умов зазначеного контракту (т. 2 а.с.115-117 ), а також докази руху та бухгалтерського обліку товарів на підприємстві, а саме накладні на внутрішнє переміщення, приходні ордери, лімітно-забірні картки, журнали проводок за січень 2011 року, якими, зокрема, підтверджується використання придбаних товарів у виробництві продукції, яку випускає позивач. (т. 2 а.с.101-114).

Факт оплати товару, що поставлявся ТОВ «Пі Груп»підтверджується платіжними дорученнями (т. 2 а.с.92-95).

Таким чином, судом встановлено, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Пі Груп»підтверджується первинними документами, що відповідають вимогам, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також встановлено дотримання ним всіх умов, визначених Податковим кодексом України для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Поряд з цим, з акта перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/29 вбачається, що протиправність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Пі Груп»пов'язується відповідачем з тим фактом, що згідно з відомостями бази автоматичного співставлення контрагентів ТОВ «Пі груп»має ланцюг ПП «Фартекс Плюс», у якого не встановлено наявності власних основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а чисельність працівників на підприємстві у IV кварталі 2010 року становила 1 особу, що свідчить про нікчемність угод, укладених цим підприємством з контрагентами.

Відповіно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Втім, відповідачем не надано до суду жодних документальних підтверджень доводів, викладених ним в акті перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/2 та запереченнях проти позову, наявних у матеріалах справи.

Більш того, відповідачем взагалі не зазначено, в чому полягає зв'язок укладених між ТОВ «Пі Груп»та ПП «Фартекс Плюс»угод з договором поставки від 24.06.2010 року № 324, укладеним між ТОВ «Пі Груп»та позивачем, оскільки з акта перевірки та наявних у справі доказів не вбачається предмету договірних відносин, що виникли між ТОВ «Пі Груп»та ПП «Фартекс Плюс». В свою чергу, сама по собі нікчемність угод, укладених контрагентом позивача з ПП «Фартекс Плюс»не свідчить про нікчемність всіх угод, які укладались ним з іншими особами, в тому числі й з позивачем. При цьому чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов у ПП «Фартекс Плюс»має оціночний характер, що базується на припущенні.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, правовідносини, що виникли між позивачем та ТОВ «Пі Груп»на підставі укладеного договору поставки, окремо не досліджувались відповідачем, тоді як висновки про протиправність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтуються лише на непідтверджених належними доказами відомостях стосовно неможливості ПП «Фартекс Плюс»здійснювати господарську діяльність.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Посилання відповідача на норми ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними. Так відповідно до вимог зазначеної норми права правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагентів в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином відповідачем не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Судом також встановлено, що 20.12.2010 року між ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»(споживач) та ТОВ «Енергосинтез»було укладено договір № 37/11-171300 на постачання природного газу, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати споживачеві у власність природний газ у кількості та терміни, зазначені нижче, а Споживач зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах, вказаних у договорі (т. 1 а.с. 83-89).

Крім того, зазначеним договором передбачено, що постачальник передає споживачеві газ в газотранспортній системі ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України». Оплата за природний газ проводиться споживачем у такому порядку: 34 % від вартості запланованого місячного обсягу газу не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки; 33% - до 5 числа місяця поставки; 33% - до 15 числа місяця поставки.

За наслідками поставки газу на підставі зазначеного договору його сторонами складено акт прийому-передачі обсягу природного газу від 31.01.2011 року № 11, згідно з яким позивачем прийнято 831,626 тис. м. куб. на суму 2323871,13 грн., в тому числі ПДВ -387145,19 грн. (т. 1 а.с. 74).

Оплата поставки газу здійснювалась позивачем у відповідності із визначеним договором порядком, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями (т. 2 а.с.118-124).

Враховуючи положення п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, відповідно до якої датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, по факту зарахування коштів від позивача на рахунок постачальника останнім як платником податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 14.07.2004 року № 376660202 серії НБ 146825, іпн 216710326551 -т. 2 а.с. 67) виписувались податкові накладні: від 05.01.2011 року № 1 на суму ПДВ -121280,17 грн. (т. 1 а.с. 75), від 10.01.2011 року № 3 на суму ПДВ -7429,83 грн. (т. 1 а.с. 77), від 14.-1.2011 року № 12 на суму ПДВ -124832,21 грн. (т. 1 а.с. 78), від 21.01.2011 року № 25 на суму ПДВ -83096,75 грн. (т. 1 а.с. 79), від 25.01.2011 року № 30 на суму ПДВ -37941,95 грн. (т. 1 а.с. 80).

На підставі вказаних податкових накладних позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість, про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2011 року.

При цьому під час дослідження судом питання використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у господарській діяльності ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»встановлений факт використання природного газу у роботі виробничого обладнання підприємства, про що свідчать відповідні режимні картки (т.2 а.с.128-134).

Водночас, викладені в акті перевірки та запереченнях відповідача висновки з приводу взаємовідносин позивача з ТОВ «Енергосинтез», як й в описаному вище випадку щодо відносин позивача з ТОВ «Пі Груп», ґрунтується лише на не підтверджених належними доказами у справі відомостях, згідно з якими ТОВ «Ененргосинтез»мало взаємовідносини з ТОВ «ГК «Газовий Альянс», яке не мало власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про нікчемність укладених цією юридичною особою угод.

За аналогією з викладеними вище нормами законодавства, вказане твердження відповідача є безпідставним, у зв'язку із відсутністю у чинному законодавстві прямих вказівок на нікчемність правочинів подібних до укладених ТОВ «ГК «Газовий Альянс», в тому числі з контрагентом позивача ТОВ «Ененргосинтез», поряд з відсутністю судового рішення щодо визнання такого правочину недійсним у судовому порядку; недоведеністю існування зв'язку між укладеним контрагентом позивача договором з ТОВ «ГК «Газовий Альянс»та його взаємовідносинами з позивачем, а також через відсутність доказів на підтвердження висновків відповідача щодо протиправного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ененргосинтез», викладених в акті перевірки.

Судом встановлено, що згідно з договором від 01.11.2010 року № 918 про надання послуг з перевезення вантажів у міжнародному та внутрідержавному сполученні, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик» (перевізник), перевізник зобов'язується доставити ввірений йому замовником або визначеним вантажовідправником вантаж до пункту призначення у встановлений договором термін та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоотримувачу), а замовник зобов'язується оплатити перевезення вантажу встановлену плату (т. 1 а.с. 186-190).

20.01.2011 року між Одеським філіалом ПрАТ «ВО «Стальканат Сілур»та ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»було укладено аналогічний вищевказаному договір про надання послуг з перевезення вантажів у міжнародному та внутрідержавному сполученні № 291.

Відповідно до умов зазначених договорів позивачем надавались заявки до ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»на перевезення вантажів, пов'язаного із здійсненням господарської діяльності позивача. На підставі отриманих заявок контрагентом позивача здійснювались вантажні перевезення, що підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними та актами здачі-прийомки виконаних робіт (т. 1 а.с. 91-163).

Під час здійснення зазначених господарських операцій ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик», який є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.12.2009 року № 100258342 серії НБ № 236957, іпн 368500215529 (т. 2 а.с. 68), виписував податкові накладні: від 11.01.2011 року № 2 на сумум ПДВ -866,67 грн. (т. 1 а.с. 164), від 11.01.2011 року № 3 на суму ПДВ - 533,33 грн. (т. 1 а.с. 165), від 12.01.2011 року № 4 на суму ПДВ 700,00 грн. (т. 1 а.с. 166), від 13.01.2011 року № 6 на суму ПДВ 733,33 грн. (т. 1 а.с. 167), від 14.01.2011 року № 9 на суму ПДВ -1383,33 грн. (т. 1 а.с. 168), від 14.01.2011 року № 8 на суму ПДВ -700,00 грн. (т. 1 а.с. 169), від 18.01.2011 року № 15 на суму ПДВ -750,00 грн. (т. 1 а.с. 170), від 17.01.2011 року № 12 на суму ПДВ 1383,33 грн. (т. 1 а.с. 171), від 18.01.2011 року № 14 на суму ПДВ 733,33 грн. (т. 1 а.с. 172), від 20.01.2011 року № 17 на суму ПДВ 1383,33 грн. (т. 1 а.с. 173), від 21.01.2011 року № 23 на суму ПДВ 716,67 грн. (т. 1 а.с. 174), від 21.01.2011 року № 18 на суму ПДВ 766,67 грн. (т. 1 а.с. 175), від 24.01.2011 року № 24 на суму ПДВ 583,33 грн. (т. 1 а.с. 176), від 25.01.2011 року № 27 на суму ПДВ 850,00 грн. (т. 1 а.с. 177), від 26.01.2011 рок № 26 на суму ПДВ 716,67 грн. (т. 1 а.с. 178), від 26.01.2011 року № 28 на суму ПДВ 716,67 грн. (т.1 а.с. 179), від 26.01.2011 року на суму ПДВ 716,67 грн. (т. 1 а.с. 180), від 28.01.2011 року № 30 на суму ПДВ 716,67 грн. (т. 1 а.с. 181) від 28.01.2011 року № 33 на суму ПДВ 683,33 грн. (т. 1 а.с. 182), від 31.01.2011 року 3 35 на суму ПДВ 1333,33 грн. (т. 1 а.с. 183), від 31.01.2011 року № 31 на суму ПДВ 1483,33 грн. (т. 1 а.с. 184), від 24.01.2011 року № 21 на суму ПДВ 583,33 грн. (т. 1 а.с. 185).

Згідно з податковою декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року сплачені позивачем суми ПДВ контрагенту ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик» на підставі вищевказаних податкових накладних були віднесені до складу податкового кредиту за відповідний звітний період у сумі 19033,34 грн. (т. 2 а.с. 23).

Судом також досліджена копія ліцензії, видана ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»13.01.2010 року, на надання послуг перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом відповідно до робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»(т. 2 а.с. 40).

Докази оплати наданих послуг підтверджуються виставленими контрагентом позивача рахунками та відповідними платіжними дорученнями про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»(т. 2.а.с.135-146).

Використання придбаних послуг у власні господарській діяльності підтверджується, зокрема, наданими до суду договорами поставки, перевезення за якими відбувалось з використанням вищезгаданих послуг ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик».

Таким чином, надані до суду первинні документи з приводу відносин позивача з ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про товарність таких господарських операцій та поряд з дотриманням інших умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що встановлено судом, свідчать про правомірність віднесення позивачем сплачених сум ПДВ у взаємовідносинах з ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик»до складу податкового кредиту за відповідний звітний період.

Як вбачається з акта перевірки від 26.04.2011 року № 179/16-3/26209430/29, висновок відповідача про безпідставність формування податкового кредиту позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Стрім Трейд Лоджисти껴рунтується на тому, що вказаний контрагент позивача є посередником, тоді як постачальником реалізованої продукції є ТОВ «Перша міська будівельна компанія». При цьому за результатами аналізу податкової звітності ТОВ «Перша міська будівельна компанія»встановлено, що у підприємства відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням.

Таке твердження відповідача суд вважає необґрунтованим, оскільки, з договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик», вбачається, що предметом таких угод є надання транспортних послуг, а не поставка товарів, у зв'язку з чим незрозуміло, яким чином контрагент позивача виступав посередником у реалізації продукції ТОВ «Перша міська будівельна компанія». Крім того, в акті перевірки не вказується, що було предметом договору, укладеного між ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик» та ТОВ «Перша міська будівельна компанія», що позбавляє можливості встановити причинний зв'язок між нікчемністю такого правочину із договорами, що укладались позивачем з ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик». Поряд з цим, виходячи з того, що висновок відповідача про нікчемність правочинів обумовлюється ним положеннями ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, суд вважає протиправним таке визнання органом податкової служби правочинів нікчемними з підстав, зазначених у цьому рішенні вище.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладеного між позивачем та ТОВ «Пі Груп», ТОВ «Енергосинтез», ТОВ «Стрім Трейд Лоджистик», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд вважає безпідставними висновки відповідача неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним взаємовідносинам у січні 2011 року, відтак протиправними є також висновки щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на суму ПДВ у розмірі 400254 грн. у лютому 2011 року.

Крім того, згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення, у зв'язку з чим безпідставним є застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 200127 грн. за порушення, яке відбулось у січні 2011 року.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69 -71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі державної податкової служби, про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі від 17.06.2011 року №0000441630, яким приватному акціонерному товариству «Виробниче об'єднання «Стальканат Сілур» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 400254 грн. по декларації від 21.03.2011 року № 9001513164 за лютий 2011 року та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 200127 грн..

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 21.05.2012 року.

Суддя С.М. Корой

01 травня 2012 року.