Постанова № 24209216, 17.02.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2012 р. Справа № 2a-162/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність від 30.01.2012 року, Мельник В.М., директор ВКФ "Промтехінвест",

від відповідача: ОСОБА_3, представник, довіреність №02-12 від 04.01.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "ВКФ "Промтехінвест"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0002352301, №0002362301, №0002372301 від 12.12.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ВКФ "Промтехінвест" (далі ПП "ВКФ "Промтехінвест") звернулось до суду із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції (далі Калуська ОДПІ) про визнання визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002352301, №0002362301 та № 0002372301 від 12.12.2011 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та пояснили, що Калуською ОДПІ протиправно прийняті податкові повідомлення-рішення №0002352301 від 12.12.2011 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 180838,00 грн. (144670,00 грн. основного боргу та 36168,00 грн. штрафних санкцій), №0002372301 від 12.12.2011 року, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 12508,00,00 грн. та № 0002362301 від 12.12.2011 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 129035,00 грн. (103228,00 грн. основного платежу та 25807,00 грн. штрафних санкцій) на підставі помилкових висновків про порушення вимог Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств ", "Про податок на додану вартість ".

Вважають висновки Калуської ОДПІ про нікчемність, недійсність укладених правочинів із контрагентами протиправними, оскільки реальність здійснених господарських операцій спростовуються належним чином укладеними договорами, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків.

На момент укладення позивачем договорів з ПП "Мілко Лайф", правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для даного виду договорів. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Таким чином, прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Просять позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що позаплановою невиїзною документальною перевіркою встановлено, що ПП "ВКФ "Промтехінвест" порушено ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України; п.5.1, п.п. 5.2.1 , 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 "Про оподаткування прибутку підприємств " із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996-ХІV від 16.07.99р. із змінами та доповненнями, п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2, п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.95р в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 144670 грн.

Також, ПП "ВКФ "Промтехінвест"в порушення пп. 7.2.3., 7.2.6, 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про. податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 115736 грн.

Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Працівниками Калуської ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП "ВКФ "Промтехінвест" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ПП "Мілко Лайфза період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, про що складено акт № 3237/23-01/32128563 від 29.11.2011 року.(а.с.26-48)

Проведеною перевіркою встановлено порушення ПП "ВКФ "Промтехінвест"ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам;

п.5.1, п.п. 5.2.1 , 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 "Про оподаткування прибутку підприємств " із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996-ХІV від 16.07.99р. із змінами та доповненнями, п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2, п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.95р в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 144670 грн.;

п.п. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 року "Про податок на додану вартість"(з наступними змінами і доповненнями) в результаті чого ПП "ВКФ "Промтехінвест"включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 115736 грн.(а.с.47)

На підставі даного акту Калуської ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення №0002352301 від 12.12.2011 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 180838,00 грн. (144670,00 грн. основного боргу та 36168,00 грн. штрафних санкцій), №0002372301 від 12.12.2011 року, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 12508,00,00 грн. та № 0002362301 від 12.12.2011 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 129035,00 грн. (103228,00 грн. основного платежу та 25807,00 грн. штрафних санкцій). (а.с.49-51)

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках відповідача щодо нікчемності укладених правочинів між позивачем та ПП "МілкоЛайф" № 8/09 від 25.09.2008 року, № 9/09 від 25.09.2008 року.(а.с.62,63)

В основу висновку відповідача лягли ті обставини, що ПП "МілкоЛайф" не виявлено за його місцемзнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м.Івано-Франківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємством паралельно підтверджені відповідними актами приймання-передачі підписаними позивачем, як підрядною організацією із замовниками відповідних робіт. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні правочини його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що між ПП "ВКФ "Промтехінвест"та ПП "Мілко Лайф" був укладений договір № 8/09 від 25.09.2008 року про надання послуг по роботі машин та механізмів на об'єктах будівництва (а.с.62).

Одночасно між ПП "ВКФ "Промтехінвест"та ПП "Мілко Лайф" був укладений договір купівлі-продажу будівельних матеріалів № 9/09 від 25.09.2008 року, за яким продавець був зобов'язаний продати покупцю необхідні для виконання дорожніх робіт будівельні матеріали.(а.с.63)

На момент укладення угод ПП "Мілко Лайф" зареєстровано в ЄДРПОУ, було платником податку на додану вартість.(а.с.22-24)

Виконання вказаних договорів підтверджується накладними №№ 78/12 від 03.12.2008 року, 83/12 від 24.12.2008 року, податковими накладними №№ 78/12 від 03.12.2008 року, 83/12 від 24.12.2008 року, платіжними дорученнями № 72 від 18.12.2008 року, № 78 від 19.12.2008 року, № 88 від 19.12.2008 року, № 125 від 10.07.2009 року, № 132 від 14.07.2009 року. (а.с.64-71)

Виконання договору № 9/09 від 25.09.2008 року про надання ПП "Мілко Лайф" послуг позивачу по роботі механізмів на об'єктах по будівництву підтверджується актом № 019 від 24.12.2008 року.(а.с.64)

Виконання ПП "Мілко Лайф" робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявних в матеріалах справи. (а.с.72-88)

Окрім того, зважаючи на специфіку своєї діяльності (будівлено-ремонтні роботи), які були предметом правочину, що не визнаються відповідачем, ПП "Мілко Лайфмало відповідну ліцензію № АБ 316980.(а.с.25)

Суд, аналізуючи представлені ПП "ВКФ "Промтехінвест" первинні документи приходить до висновку, що вони повністю по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Обґрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності контрагента за його місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення та висновки акту перевірки № 3237/23-01/32128563 від 29.11.2011 року не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Актів перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені, було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт (акти виконаних робіт) заперечує висновки викладені в акті перевірки контролюючих органів від 29.11.2011 року.

В матеріалах справи наявні акти здачі-прийому виконаних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій про їх виконання.

Крім того, судом встановлено, що у відповідності до листа ДПІ в м.Черкаси № 23009/23-418 від 07.06.2011 року про надання інформації, ПП "Мілко Лайф" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Однак, як випливає з матеріалів справи договори між ПП "ВКФ "Промтехінвест"та ПП "Мілколайф" були укладені та підписані 25.09.2008 року, а процедуру ліквідації відкрито 10.05.2010 року.

Отже, вказані обставині, самі по собі не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а посилання представника відповідача на них, як на докази нікчемності укладених угод є недостатнім та не обґрунтовує такі посилання.

Судом встановлено, що контрагентом позивача вівся податковий облік, в тому числі і податку на додану вартість та здійснювалось подання декларацій до органів податкової служби за наслідками такого обліку.

Пунктами 5.1 та 5.2.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чітко встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат , сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва , продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону є визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Тобто за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств " вважається, що всі фактично здійснені витрати платника податку є прямо пов'язані із такою діяльністю, про що свідчить те, що законодавець у тексті наведених вище норм Закону вжив слова "будь-які витрати ".

Також в положеннях Закону вживається словосполучення "з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті", а тому лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону міститься певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення може бути неправомірним.

Проте в пунктах 5.3-5.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості цих витрат у разі порушення іншим платником податку норм податкового законодавства України, а пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону України є чітко визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі , не дозволяється.

Щодо ж до посилань відповідача на пункт 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то ці норми Закону передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише у випадках повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально. Однак в даному випадку у позивача були в наявності необхідні документи.

Посилання відповідача на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(на момент виникнення спірних правовідносин), є безпідставними, оскільки в статті 1 цього Закону визначено терміни "бухгалтерський облік", як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; "фінансова звітність" містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; "користувачі фінансової звітності" як фізичних або юридичних осіб, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Статтею 6 того ж Закону визначено, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства. Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

При цьому за пунктом 5 статті 9 того ж Закону, підприємство самостійно, зокрема, визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із наведеного вище, бухгалтерський облік за своєю сутністю призначений виключно для збору інформації самим підприємством для своїх внутрішніх потреб та для потенційних інвесторів, і не має на меті встановлення норм оподаткування, а відтак будь-які норми бухгалтерського обліку не застосовуються для цілей оподаткування.

Крім того, статтею 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону, а за пунктом 21.5 статті 21 того ж Закону обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом, та зареєстровані Міністерством юстиції України.

Аналогічно, пунктом 11.4 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Отже, будь-які норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не можуть регламентувати порядок нарахування та сплати будь-яких податків.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що віднесення до складу валових витрат сум за результатами господарських операцій з ПП "Мілко Лайф" позивачем здійснено на підставі належно оформлених податкових накладних, підтверджених первинними документами (договорами, видатковими накладними), виданих на отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Вирішуючи питання про правомірність зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з сплати цього податку суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказані обставини також не заперечується відповідачем у справі та відображені в Актах перевірки контрагентів позивача.

Податковими накладними які зазначені в реєстрі отриманих та виданих підтверджується поставка послуг за договорами № 8/09 від 25.09.2008 року, № 9/09 від 25.09.2008 року.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість відображена позивачем в податкових деклараціях в розрізі контрагентів, що також не заперечується представником відповідача.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкових накладних, також первинними документами та свідчать про придбання позивачем відповідних послуг.

Суд вважає, що обставини, які слугували підставою для зменшення задекларованої позивачем суми бюджетного відшкодування згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Статті цього Закону, так само як і інших законів не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимоги пункту 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг).

Будь-яких доводів, стосовно відсутності зазначеної умови, як підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем, Калуською ОДПІ не наведено.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ПП "ВКФ "Промтехінвест" правомірно включено до податкового кредиту по податку на додану вартість кошти у відповідному розмірі, а також правомірно сформовано склад валових витрат.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що послуги за даними договорами не надавалися, а договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентом позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, а відтак укладені договори щодо подальшої реалізації послуг є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 відповідно до до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здачі-приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, розрахунками поточної вартості матеріалів.

Крім цього, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердили, що будівельні роботи по ремонту доріг в Косівському районні проводилися силами робітників ПП "Мілко Лайф" із залученням власної техніки.

ПП "ВКФ "Промтехінвест" не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Посилання представників відповідача на порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ПП "Мілко Лайф" судом не беруться до уваги, з огляду на те, що відповідачем не було представлено доказів яке рішення прийнято по даній справі.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає винесенні Калуською ОДПІ податкові повідомлення-рішення № 0002352301, №0002362301 та № 0002372301 від 12.12.2011 року протиправними, відповідно позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції №0002352301, №0002362301, №0002372301 від 12.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ВКФ "Промтехінвест" судові витрати в розмірі 2823 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Черепій П.М.

Постанова складена в повному обсязі 22.02.2012 року.