Ухвала суду № 24198820, 17.05.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 р. Справа № 8338/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Попко Я.С., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Рибій Н.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Ве-Ста» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року в справі за позовом приватного підприємства «Ве-Ста» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі Івано-Франківської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Ве-Ста» звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Галицькому районі Івано-Франківської області та просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Галицькому районі Івано-Франківської області №0000212300/0/3102 від 15 квітня 2008 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідачем неправомірно винесено податкове-повідомлення рішення посилаючись на несплату податкових зобов'язань контрагентом позивача ПП «Вігуль» по ланцюгу господарської операції. Позивач зазначає, що має право на бюджетне відшкодування, так як у приватного підприємства «Ве-Ста» є наявні всі необхідні документи, зокрема податкові накладі, видаткові накладні, платіжні квитанції, договори, що стверджують правомірність проведених господарських операцій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року в справі №2а-1765/09/0970 в задоволенні адміністративного позову відмовлено з мотивів пропущення строку на звернення до суду.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням приватним підприємством «Ве-Ста» подано апеляційну скаргу в якій, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року в справі №2а-1765/09/0970 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми ст.99 КАС України, не взято до уваги причини його пропуску.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу приватного підприємства «Ве-Ста» слід задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

З матеріалів вбачається, що Державною податковою інспекцією в Галицькому районі Івано-Франківської області на підставі ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» було проведено додаткову невиїзну перевірку ПП «Ве-Ста» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2007 року, за результатами якої позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за березень 2007 року на суму 14179,00 грн., оскільки до податкового кредиту позивачем було включено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 41340,00 грн., яка у колі постачальників продукції (ТзОВ «Європа», ТзОВ «ТД Нафто-Трейд», ПП «Вігуль») не є сплаченою до бюджету. За результатами перевірки складено акт №202/2300/31574972 від 15.04.2008 року, яким не підтверджено суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за березень 2007 року.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000212300/0/3102 від 15 квітня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 14179,00 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані податкові накладні, видаткові накладні, платіжні квитанції, договори які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наголосив на тому, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК»до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім того ч.2,3 ст. 99 КАС України (в редакції на звернення з адміністративним позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пп.15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином ч. 2 ст. 99 КАС України передбачена можливість інших строків звернення до суду і такий строк зокрема передбачений пп.15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку з приводу застосування ст. 99 КАС України до спірних правовідносин.

З огляду на наведене апеляційні вимоги приватного підприємства «Ве-Ста» є аргументованими та їх слід задовольнити.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Ве-Ста» задовольнити, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року в справі №2а-1765/09/0970 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Галицькому районі Івано-Франківської області №0000212300/0/3102 від 15 квітня 2008 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Я.С. Попко

Р.Б. Хобор

Повний текст

виготовлено та підписано 21.05.2012 року