Рішення № 24137118, 08.05.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/1421/12 08.05.2012 08.05.2012 08.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/988/12 Головуючий у 1-й інстанції Костюченко Г.С.

Категорія 21 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 травня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності,

встановила:

21 вересня 2010 року ОСОБА_2 пред'явила до суду позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, визнання зана нею права власності на Ѕ частину жилого будинку, придбаного у шлюбі та виділ в натурі її частки в будинку.

Позивачка зазначала, що з 05 червня 1992 року по 16 квітня 1997 року перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу, 17 серпня 1996 року, на підставі договору купівлі-продажу вони набули у спільну сумісну власність житловий будинок АДРЕСА_1, який зареєстрували на ім'я відповідача. Після припинення шлюбу вона разом з колишнім чоловіком продовжувала спілкуватися та поділ спільного майна подружжя не проводили. Їй стало відомо, що ОСОБА_6, без її згоди, 16 грудня 2008 року уклав нотаріально договір дарування цілого жилого будинку, за яким подарував вказаний будинок відповідачці ОСОБА_4, з якою перебував у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати укладений договір дарування недійсним, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та провести виділ в натурі її частки в будинку.

Відповідачка проти позову заперечувала, посилаючись на те, що жилий будинок не належав до спільної сумісної власності ОСОБА_6 і позивачки.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 про виділ в натурі належної їй частки з майна, що є спільною сумісною власністю залишені без розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2012 року позов задоволено. Визнаний недійсним договір дарування цілого житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу ОСОБА_7 від 16 грудня 2008 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просила скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний жилий будинок придбаний у шлюбі належав до спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_2, їх частки є рівними, а тому його дарування в цілому ОСОБА_6, без згоди на те ОСОБА_2, порушує майнове право останньої.

Проте, з висновком суду про визнання недійсним договору дарування в цілому в повній мірі погодитися неможна.

Згідно ст. ст. 22 і 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Стаття 369 ЦК України передбачає, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути встановлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до статі 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, крім іншого, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 05 червня 1992 року (а.с.7).

За рішенням Ленінського районного суд м. Миколаєва від 08 серпня 1994 року шлюб між ними розірваний.

16 квітня 1997 року їх розлучення зареєстроване в органах запису актів громадянського стану (а.с. 7, 9).

Таким чином, відповідно до положення ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану, тобто з 16 квітня 1997 року.

17 серпня 1996 року вони за нотаріальним договором купівлі-продажу, придбали жилий будинок АДРЕСА_1 та зареєстрували за ОСОБА_6, де Ѕ частка ОСОБА_2 презюмується (а.с.103).

09 вересня 2000 року ОСОБА_6 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, а 16 грудня 2008 року за нотаріальним договором дарування подарував весь жилий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а.с.65, 104).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Таким чином, встановивши наведені обставини, суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 визнавши за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку на підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на те, що спірний будинок придбаний ОСОБА_6 за його власні кошти і не належить до спільної сумісної власності подружжя є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються доказами. Більше того, сам ОСОБА_6 за життя питання щодо придбання спірного будинку за особисто його кошти не ставив.

Посилання на те, що позивачка в спірному будинку не проживала і не була в ньому зареєстрована не впливає на статус жилого будинку, як спільного сумісного майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги про перебіг строку позовної давності щодо поділу майна подружжя безпідставні, оскільки відповідно ст. 11, ч. 3 ст. 29 КпШС України, ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, перебіг строку позовної давності починається не з часу, коли сторони припинили шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.

Про порушення свого майнового права позивачка дізналася в травні 2009 року, а з позовом до суду ОСОБА_2 звернулася 21 вересня 2010 року.

Посилання ОСОБА_4 на те, що за час сумісного життя з ОСОБА_6 ними був проведений капітальний ремонт будинку, внаслідок чого збільшилася його вартість, в тому числі і за рахунок її вкладу, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки таких позовних вимог не заявляла.

Між тим, вирішуючи позовні вимоги щодо визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що такий договір дарування підлягає визнанню недійсним в цілому.

Оскільки свою частку ОСОБА_6 мав право подарувати без згоди ОСОБА_2, тому договір дарування Ѕ частини цього будинку, яка належить ОСОБА_2, підлягає визнанню недійсним.

За такого, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування цілого житлового будинку підлягає зміні з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування цілого житлового будинку змінити.

Визнати недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку (з усіма надвірними господарськими та побутовими спорудами і побудовами) АДРЕСА_1, укладений 16 грудня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1423.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: