Ухвала суду № 24137117, 15.05.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/1965/12 15.05.2012 15.05.2012 15.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/1354/12 Головуючий у 1-й інстанції Луста С.А.

Категорія 46 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

15 травня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Бобуйок І.Ф.,

за участю: позивача ОСОБА_2, відповідачки - ОСОБА_3, її представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ,

встановила:

21 жовтня 2011 року ОСОБА_2 пред'явив до суду зазначений позов, який обґрунтував наступним.

З серпня 2003 року між ним та відповідачкою склалися подружні стосунки і вони стали проживати однією сім'єю, разом вели спільне господарство, а з 08 червня 2004 року по 29 травня 2011 року - перебували у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу, вони за спільні кошти придбали житловий будинок по АДРЕСА_1, право власності на який на підставі рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2004 року, яке набрало законної сили, оформлено на ОСОБА_3

20 листопада 2008 року на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я відповідачки, вони набули у спільну сумісну власність дві земельні ділянки, за місцем розташування придбаного будинку, площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та 0, 1590 га - для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, у жовтні 2010 року за спільні кошти придбали автомобіль марки ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на який зареєстрували за ним.

Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна, позивач просив визнати спільним сумісним майном подружжя житловий будинок, автомобіль та дві земельні ділянки, провести поділ майна подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, по 1/2 частині вказаних земельних ділянок, а також виділити йому автомобіль ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнувши з нього на користь відповідачки половину його вартості в сумі 5 042 грн. 83 коп.

Відповідачка заперечувала проти позову в частині позовних вимог про поділ житлового будинку та двох земельних ділянок, посилаючись на те, що вказаний будинок придбаний нею за її особисті кошти та до реєстрації шлюбу з позивачем, а тому вважала, що підстави для визначення його частки в цьому майні відсутні.

Ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2012 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю та поділ земельної ділянки площею 0,1590 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 закрито, у зв'язку з відмовою представника позивача від цих позовних вимог.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнані спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, вартістю 118 672 грн., земельна ділянка, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, вартістю 48 045 грн. та автомобіль марки ВАЗ 2105, державний реєстраційний № НОМЕР_1, вартістю 10 085, 67 грн.

Розділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищевказане майно, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та автомобіль марки ВАЗ 2105, державний реєстраційний № НОМЕР_1, стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 5 042 грн. 83 коп. в рахунок оплати за 1/2 частину автомобіля.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування ним норм матеріального права, фактично просила рішення суду в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку і земельної ділянки та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку і земельної ділянки за ОСОБА_2 скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірне майно придбане сторонами в період шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя, де їх частки є рівними.

З урахуванням згоди відповідачки на отримання компенсації її частки в автомобілі, виділив у власність позивачу автомобіль, стягнувши з нього на користь відповідачки 1/2 частину вартості транспортного засобу і в цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Так, згідно ст.60, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що сторони проживали однією сім'єю та вели спільне сумісне господарство з серпня 2003 року, а 08 червня 2004 року зареєстрували шлюб, від якого мають малолітнього сина, 2006 року народження (а.с.18).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2011 року, яке набрало законної сили 29 травня 2011 року шлюб між ними розірвано (а.с.14).

Сторони в період перебування у шлюбі за спільні сумісні кошти, для своєї сім'ї придбали та відремонтували житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому зареєструвалися з 08 грудня 2004 року.

Право власності на вказаний житловий будинок була зареєстровано за відповідачкою 26 листопада 2004 року на підставі рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2004 року, яке набрало законної сили 25 грудня 2004 року (а.с.15-17, 92).

Як вбачається зі змісту вказаного рішення визнано дійсним договір купівлі - продажу вказаного житлового будинку, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і за ОСОБА_3 визнано право власності за зазначений будинок. При цьому, судом не визначена дата укладення цієї угоди, а в матеріалах справи міститься розписка продавця від 10 листопада 2004 року про отримання ним коштів за проданий будинок в сумі 2 500 грн. (а.с.93).

Статтею 334 ЦК України унормоване питання щодо моменту набуття права власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, таке право у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За такого, право власності на спірний житловий будинок у ОСОБА_3 виникло 26 листопада 2006 року - з моменту державної реєстрації її права власності в МБТІ, що дає підстави вважати будинок спільним сумісним майном подружжя.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що спірний житловий будинок придбаний нею в кінці 2003 року за її особисті кошти (до реєстрації шлюбу з позивачем), не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Її посилання на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2004 року, як на приюдиційний факт, не підтверджується змістом цього рішення, яким не визначений момент укладення угоди, тому суд першої інстанції при вирішенні питання щодо моменту набуття права власності на спірний житловий будинок правомірно виходив з вимог статті 334 ЦК України.

Інших доказів щодо обґрунтування своїх доводів відповідачка не надала.

Тоді як, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Встановивши наведені обставини, суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_6 в частині визнання житлового будинку спільним сумісним майном сторін, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спірного будинку на підставі ст. 70 Сімейного кодексу України.

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на землю серії ЯЗ № 139918 від 20 листопада 2008 року, у період шлюбу з позивачем, шляхом приватизації отримала у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га, на якій знаходиться спірний житловий будинок, що є їх спільною сумісною власністю (а.с.41).

Оскільки на приватизованій земельній ділянці знаходиться будинок, господарські будівлі і споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у зв'язку з поділом будинку, вказаних будівель і споруд між подружжям та виділом позивачу 1/2 їх частини, до ОСОБА_2, який не мав права власності на земельну ділянку переходить це право у розмірі 1/2 частки права власності у спільному майні будинку, будівель і споруд у відповідності до статей 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності і на !/2 частину спірної земельної ділянки.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: