Ухвала суду № 24095721, 20.04.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Цицюра О. О.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 року справа №2а-11731/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року у справі № 2а-11731/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугатоп» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000372320 від 30.11.2011 року, визнання дій щодо проведення перевірки та складення акту перевірки від 16.11.2011 року № 475/23-20/36562481 протиправними, визнання протиправним наказу про проведення перевірки № 903 від 14.11.2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 15.12.2011 року звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.11.2011 року Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м. Луганську проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Лугатоп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Олерон» за період березень-травень 2011 року. 16.11.2011 року ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську складено акт за результатами перевірки. 05.12.2011 року на адресу позивача надійшло податкове повідомлення-рішення № 0000372320 від 30.11.2011 року про сплату грошового зобов'язання в сумі 118967 грн.

Позивач вважає, що позапланова документальна невиїзна перевірка проведена Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у місті Луганську у порушення ст.ст. 78, 79 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), так як позивач у відповідності з вимогами зазначених статей ПК України надав пояснення та їх документальне підтвердження у відповідь на письмовий запит податкового органу, а після складання акту перевірки 21.11.2011 року надіслав ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську ті документи, які повинні бути врахувані податковим органом при винесенні оспорюваного повідомлення-рішення, тому ДПІ не мало законних підстав для прийняття рішення про донарахування грошового зобов'язання.

Крім того, позивач не погоджується з висновками акту перевірки про нікчемність угоди, укладеної з контрагентом ТОВ «Олерон», оскільки реальність здійснення угоди між ТОВ «Лугатоп» та ТОВ «Олерон» підтверджена первинними бухгалтерськими документами, які були надані податковому органу листом від 10.11.2011 року у відповідь на запит та листом від 21.11.2011 року надано документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

На підставі вищевикладеного, позивач просив визнати протиправним наказ № 903 від 14.11.2011 року про проведення документальної невиїзної перевірки, визнати протиправними дії щодо проведення перевірки та складення акту перевірки, та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000372320 від 30.11.2011 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську № 000072320 від 30.11.2011 року. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає рішення суду винесеним безпідставно в частині задоволення адміністративного позову, що суперечить чинному законодавству України, у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме: - п.п. 7.5.6. п.7.5 ст. 7 Інструкції при приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155; - абз. 2 п.44.7 ст. 44, п.198.3 ст. 198, п.198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями); - ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт вважає, що податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом у відповідності до вимог чинного законодавства.

Сторони у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

За нормами частини першої пункту другого статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з наказу № 903 від 14.11.2011 року підставою для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лугатоп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Олерон» за період березень-травень 2011 року є п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 ст. 78 Податкового кодексу України.

ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську на адресу платника податків було направлено запит від 31.10.2011 року № 18418/10/23-20 про надання інформації та її документального підтвердження.

10.11.2011 року позивачем у відповідь на запит ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську від 31.10.2011 року були надані копії документів.

14.11.2011 року керівником податкового органу начальником ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську прийнято рішення про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лугатоп», яке оформлено наказом № 903 від 14.11.2011 року.

Повідомлення про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки на підставі наказу № 903 від 14.11.2011 року видано уповноваженому представнику ТОВ «Лугатоп» під розписку.

Документальну невиїзну перевірку ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську здійснено на підставі документів, наданих ТОВ «Лугатоп».

Таким чином, колегія суддів вважає, що позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Лугатоп» проведена ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську без порушень норм діючого законодавства, за наявності обставин та з дотриманням умов, що надають право на проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, тому висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправним наказу про проведення перевірки № 903 від 14.11.2011, визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та складення акту перевірки є необґрунтованими.

Щодо задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення - рішення, то колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Олерон» та ТОВ «Лугатоп» укладено договір на поставку нафтопродуктів № 30 від 30 березня 2011 року, згідно якого ТОВ «Олерон» є постачальником товару для ТОВ «Лугатоп».

На підтвердження виконання вищезазначеного договору, а саме: здійснення операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів позивачем були надані видаткові накладні та податкові накладні; реєстри виданих та отриманих податкових накладних платіжні доручення; товарно-транспортні накладні, витяг з журналу обліку нафтопродуктів.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів нікчемності правочинів, ні підстав для донарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем у справі письмові докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Приписами п. 187.1.ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.2 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.201.11 ст. 201 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями іншими подібними документами

Порядком заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), передбачено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентами, позивачем також надані до суду видаткові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, у контрагентів позивача - не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Частина 2 п.44.6 ст. 44 ПК України передбачає, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач знехтував вимогами закону, а тому прийняття рішення податковим органом за таких умов є безсумнівно неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську у справі № 2а-11731/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року у справі № 2а-11731/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугатоп» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення №0000372320 від 30.11.2011 року, визнання дій щодо проведення перевірки та складення акту перевірки від 16.11.2011 року № 475/23-20/36562481 протиправними, визнання протиправним наказу про проведення перевірки № 903 від 14.11.2011 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.