Постанова № 24089390, 11.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 р. Справа № 2а-9992/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Красноградської МДПІ Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011р. по справі № 2а-9992/11/2070

за позовом ПП "ТД СОФІ ПЛЮС"

до Красноградської МДПІ Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ПП торговий дім "Софі Плюс" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Красноградської МДПІ Харківської області від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011р. позов ПП торговий дім "СОФІ ПЛЮС" задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Красноградської МДПІ Харківської області від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0.

Красноградська МДПІ Харківської області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає постанову суду винесеною при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківської окружного адміністративного суду від 28.09.2011року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Красноградською МДПІ Харківської області проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 04.05.2011 року складено акт перевірки № 503/23/36085094.

Перевіркою встановлено порушення позивачем :

- пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого ПП торговий дім "СОФІ ПЛЮС" занижено податок на додану вартість за вересень 2010 р. на загальну суму 55000,0 грн.;

- п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 807862,0 грн.;

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП ТД "Софі Плюс".

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0000052310/0 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 13750,0 грн. та № 0000062310/0 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1009827,0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що сума податку на додану вартість у розмірі 55000,0 грн., яка включена позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2010 р., підтверджена податковими накладними, тому позивачем правомірно сформувано податковий кредит з ПДВ та валові витрати за період, що перевірявся. Суд першої інстанції вважає безпідставними твердження відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки документів первинної бухгалтерської документації, оскільки остання вилучена у того компетентним органом, про що мається протокол виїмки від 20.08.2010 року. Що стосується порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що на думку податкового органу призвело до заниження ПП ТД "Софі Плюс" податку на прибуток в розмірі 807862,0 грн. в періоді, що перевірявся, то суд першої інстанції їх також вважає недоведеними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат , регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат.

Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, оренди приміщення, заробітної плати, амортизації, комісії банку законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи наведені норми законодавець поставив в залежність право платника податку включити до складу валових витрат звітного періоду, лише ті витрати, які пов'язані з виробничою діяльністю та підтверджені відповідними документальними доказами.

Відсутність однієї із зазначених умов ( пов'язаності з виробничою діяльністю та наявність документального підтвердження) не дає права платникові податків включати суми витрат до валових витрат бази оподаткування податку на прибуток.

Колегія суддів зазначає , що відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, додаткова, статистична та інші види, звітності.

Тобто, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88 первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

В силу вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом норм Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду (п.1.7 ст.1 Закону ), виникає в межах господарських операцій, що є об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи , що податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 807862,00 грн. донараховано позивачу по контрагенту ПП «Павлоград -Агро-Снаб», який реалізував «Софі-Плюс» соняшник на загальну суму 3231450,00 грн. відповідно до видаткових накладних від 02.03.2010р. № 02-03/2010, від 03.03.2010р. № 03-03/2010, від 05.03.2010р. № 05-03/2010, від 09.03.2010 р. № 09-03/2010, від 11.03.2010р. № 11-03/2010, від 12.03.2010 № 12-03/2010, від 15.03.2010 № 15-03/2010, від 17.03.2010р. № 17-03/2010, від 18.03.2010 № 18-03/2010, від 19.03.2010р. № 19-03/2010, від 23.03.2010р. № 23-03/2010, від 25.03.2010р. № 25-03/2010, від 26.03.2010р. № 26-03/2010, від 29.03.2010р. № 29-03/2010, від 30.03.2010р. № 30/1-03/2010, від 30.03.2010р. 30-03/2010, від 30.03.2010р. № 31-03/2010.

Розрахунки за вказаний товар проведені готівкою.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи , позивачем ПП ТД "Софі Плюс" не надано до перевірки товарно-транспортні накладні ,інформацію про фактично виконані послуги перевезення, путьові листи, транспортні засоби, які надано ПП "Павлоград Агро Снаб".

В матеріалах справи відсутні копій транспортних та супроводжувальних документів, які передбачено вимогами діючого законодавства.

Таким чином, в ході проведення перевірки згідно наявних документів, не виявлено документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника перевізника, до покупця.

В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання та реалізації мають не товарний характер, товар не перевозився. Відповідно наявних на час проведення перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особа яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахувань оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Колегія суддів зазначає , що ненадання підприємством інших підтверджуючих первинних документів не є можливим встановити самого факту виконання наданих послуг.

В розумінні приписів п. 5.1. ст. 5 цього Закону підставою для включення витрат підприємства до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Отже, при вирішенні даного спору слід з'ясувати чи пов'язані отримані позивачем послуги з його господарською діяльністю та чи були спрямовані на удосконалення форми і методів господарювання, покращити ефективність роботи та були використанні підприємством у власній господарській діяльності відповідно до цілей, задля досягнення яких їх замовлено.

В ході проведення перевірки не надано документального підтвердження щодо подальшого використання зазначеного товару в господарської діяльності товариства, що свідчить про безпідставність включення сум до складу валових витрат.

Таким чином, в порушення п.п. 5.2.1, п.5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем до складу витрат на придбання товарів, робіт, послуг, включено суму по придбанню у ПП "Павлоград Агро Снаб" сільськогосподарської продукції (соняшник), яка не пов'язана з власною господарською діяльністю, а саме за І квартал 2010 року на суму 3231450,0 грн.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи , що податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 55000,0 грн. донараховано по контрагенту СФГ «Онищенко» у зв'язку з тим , що ПП ТД «Софі Плюс» включено до реєстру отриманих податкових накладних та до податкового кредиту за вересень 2010 року суму ПДВ у розмірі 55000,0грн. по податковій накладній №26 від 08.09.2010р., яка на момент перевірки відсутня , що є порушенням вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на д вартість"

Позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи не надано податкову накладну №26 від 08.09.2010р., виписану постачальником СФГ «Онищенко» на загальну суму 330000,0 грн., в т.ч. ПДВ 55000,0 грн.

Посилання суду першої інстанції щодо безпідставності твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки документів первинної бухгалтерської документації, оскільки остання вилучена відповідно до протоколу виїмки від 20.08.2010 року є необґрунтованим , оскільки позивачем не надана саме податкова накладна №26 від 08.09.2010р., яка не могла бути предметом виїмки.

Судом апеляційної інстанції витребувались у позивача первинні документи по господарським операціям з вказаними контрагентами , договори, видаткові та податкові накладні , докази оплати, пояснення та документи щодо перевезення (транспортування ) , зберігання, придбання товару, докази їх використання в господарській діяльності , документи, підтверджуючі проведення по бухгалтерському обліку, податкова накладна № 26 від 08.09.2010р. від СФГ "Онищенко".

Проте, позивачем не надано до суду жодного зазначеного документу .

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності встановлення податковим органом порушення позивачем пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв в межах своєї компетенції, обґрунтовано та законно, зазначені рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, є правомірними та не підлягають скасуванню, а позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином , висновки суду першої інстанції про неправомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Красноградської МДПІ Харківської області від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0 є неправильним.

Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 1 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Красноградської МДПІ Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011р. по справі № 2а-9992/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ПП ТД « Софі Плюс» відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.