Ухвала суду № 24088140, 23.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2012 р. м. Київ К-24681/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2010

у справі № 2а-21596/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СоюзПромінвестДонбас»

до 1. Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька,

2. Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за серпень 2009 року в розмірі 2313239 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2010, позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Союзпромінвестдонбас»бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за серпень 2009 року у загальній сумі 2313239,00 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1700 грн.

ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 2, п. 1 ст. 10 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», п. 1 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України в процесі відшкодування податку на додану вартість за висновками органів державної податкової служби України та погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість шляхом видачі облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого наказом ДПА України, Мінфіну України, Держказначейства України від 03.08.2004 №451/501/132 та зареєстрованого в Мін'юсті України 04.08.2004 за № 971/9570 (зі змінами та доповненнями), зазначаючи, що однією з обов'язкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними документальними перевірками сплати сум податку до бюджету, а також посилається на порушення судами норм процесуального права: ст.ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

21.09.2009 позивач подав до податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2009 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування і заявою про повернення бюджетного відшкодування на суму 2313239,00 грн. на рахунок у банку.

Довідкою від 19.11.2009 № 5655/23-313/31226834 виїзної позапланової перевірки не встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства при визначенні сум податку на додану вартість, які підлягають бюджетному відшкодуванню за серпень 2009 року.

На час розгляду справи сума податку на додану вартість за серпень 2009 року не відшкодована, висновок про відшкодування податку на додану вартість податковим органом до органу держказначейства не надано.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом.

Підпункт 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету,

Як було встановлено судами, податковий орган утримався від надання органу державного казначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, обґрунтовуючи свою позицію неможливістю відшкодування заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми за вказаний вище період відсутністю висновків зустрічних перевірок постачальників товару у ланцюгу постачання.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує неможливістю відшкодування у зв'язку з неотриманням відповідей на запити щодо контрагентів у ланцюгу постачання та залишенням, у зв'язку з цим, непідтвердженим факту наявної надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності таких дій податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Податковим органом не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від обов'язкової наявності матеріалів зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Таким чином, відсутність висновків зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності стягнення з держбюджету на користь позивача бюджетної заборгованості за спірний період.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2010 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук