Постанова № 24081210, 10.05.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2012 року Справа № 1170/2а-28/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря -Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача -Крук Ю.А.,

відповідача -Карпушева Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Королівське ХПП" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 05.12.2011р. №0000512320 та №0000502320.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними. Оскільки, ТОВ „Королівське ХПП" повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо отримання від ПП „Авіта-Х" робіт з фумігації зерна, факт придбання яких підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт. Також, позивач посилався на те, що під час здійснення господарських операцій, сторонами яких є позивач та ПП „Авіта-Х", даний контрагент позивача перебував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мав свідоцтво платника податку на додану вартість, ліцензію на проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, що визначені Законом України «Про карантин рослин», які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони.

Крім того, посилався на те, що жодний правочин, укладений ним з ПП „Авіта-Х" недійсним у встановленому законом порядку визнано не було.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні в обґрунтування заперечень проти позову посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Оскільки, правочини між ТОВ „Королівське ХПП" та ПП „Авіта-Х" здійснені без мети настання реальних наслідків і мають ознаки фіктивності, та позивачем порушено вимоги пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 2875 грн. та завищено задекларований розмір податкового кредиту в сумі 2300 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Королівське ХПП" зареєстровано Олександрійською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 09.04.2003р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №086338 (а.с.37) та перебуває на податковому обліку в Олександрійській об'єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість, про що свідчить копія свідоцтва. (а.с.38).

Судом встановлено, що Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі наказу №1094 від 04.11.2011р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Королівське ХПП"»(а.с.13), 18.11.2011р. проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт №629/23-20/32355213 (а.с.14-22)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.203, 215, 216, 228 627, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг); ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.8.1.1., пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом -Закон №334/94-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток в сумі 2875 грн., у тому числі за 4 квартал 2008р. -1000 грн., 1 квартал 2009р. -1875 грн., за рахунок завищення валових витрат всього в сумі 11500 грн., в тому числі за 4 квартал 2008р. -4000 грн., 1 квартал 2009р. -7500 грн., а також пп.7.4.1 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі за текстом -Закон №168/97-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено задекларований розмір податкового кредиту у сумі 2300 грн., в тому числі за грудень 2008р. -800 грн., березень 2009 р. -1500 грн.

На підставі даного акту перевірки Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502320 від 05 грудня 2011 року, яким ТОВ „Королівське ХПП" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3594 грн., у т.ч. 2875 грн. за основним платежем та 719 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0000512320 від 05 грудня 2011 року, яким ТОВ „Королівське ХПП" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2875 грн., в тому числі основний платіж 2300 грн. та фінансові санкції у розмірі 575 грн. (а.с.29, 30).

Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Авіта-Х". Зокрема, ТОВ „Королівське ХПП" (Замовник) укладено з ПП „Авіта-Х" (Виконавець) договори №77 від 29.12.2008р. та №4 від 24.03.2009 р. на виконання робіт, а саме Виконавець виконує на об'єкті Замовника фумігацію. (а.с.42, 45) Вартість отриманих робіт позивачем віднесено до складу валових витрат.

Факт отримання позивачем від ПП „Авіта-Х" робіт з фумігації зерна підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковими накладними №77 від 29.12.2008р. та №4 від 30.03.2009р. (а.с.44, 47), актами здачі -прийняття виконаних робіт (а.с.43, 46), та рахунком. (а.с.48, 49)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ПП „Авіта-Х" вартість виконаних робіт, про що свідчать виписки банку по рахунках позивача (а.с.50-51).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2008р., березень 2009р. та відповідно до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за грудень 2008р. та березень 2009р. (а.с.68-72, 73-77), що встановлено податковим органом при перевірці ТОВ „Королівське ХПП" та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо отримання позивачем від ПП „Авіта-Х" робіт з фумігації, згідно договорів з даним контрагентом, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ПП „Авіта-Х" є компенсацією за отримані роботи, а також наявність документального підтвердження виконання господарських операцій між даними юридичними особами, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання робіт суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від ПП „Авіта-Х" роботи. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі у розмірі 3594 грн., у т.ч. 2875 грн. за основним платежем та 719 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду завищено суму податкового кредиту на 2300 грн., в тому числі за грудень 2008р. -800 грн., березень 2009 р. -1500 грн.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання послуг, пов'язаної із подальшим використанням отриманих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Згідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

До того ж, з аналізу вищенаведених норм Закону №168/97-ВР та правовідносин позивача з ПП „Авіта-Х" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ПП „Авіта-Х", станом на час укладення договору з позивачем та його виконання, був платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Факт використання товару (робіт, послуг) позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Згідно даних з ЄДРПОУ позивач займається такими видами діяльності за КВЕД, зокрема, 01.11.0 -вирощування зернових та технічних культур, 51.21.0 -оптова торгівля зерном, 63.12.0 -складське господарство, тобто отримання від ПП „Авіта-Х" робіт з фумігації зерна, здійснено позивачем в межах його господарської діяльності. До того ж, позивачем надано сертифікати відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки №1934 від 03.08.2008р. та №4367 від 29.06.2011р., видані Державною інспекцією з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку. (а.с.39, 40)

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Авіта-Х" є нікчемними, з наступних підстав.

Так, станом на час проведення господарських операцій між ТОВ „Королівське ХПП" та ПП „Авіта-Х", дана юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.34), та була платниками податку на додану вартість, про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (а.с.35), що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Крім того, ПП „Авіта-Х" на час здійснення господарських операцій з позивачем мало ліцензію на проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, що визначені Законом України «Про карантин рослин», які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони, про що свідчить копія ліцензії Серії АВ №378698 від 01.07.2008р., видана Міністерством аграрної політики України. (а.с.36)

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції №629/23-20/32355213 від 18.11.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем за перевіряємий період правочини із вищезазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір на виконання робіт, сторонами яких є позивач та ПП „Авіта-Х" укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що дана юридична особа була створена з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Авіта-Х" товару згідно вищезазначеного договору поставки підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми ПДВ у розмірі 2300грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2875 грн., в тому числі основний платіж - 2300 грн. та штрафні (фінансові) санкції -575 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які необхідно скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 28,24 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „Королівське ХПП" .

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 05 грудня 2011 року №0000512320 та №0000502320.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю „Королівське ХПП" з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 28,24 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено -15.05.2012 р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина