Постанова № 24080388, 03.05.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2012 р. Справа № 2a-963/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кишинського М.І.

при секретарі Дякун М.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Дубас І.І., Тиханський Р.М.

від відповідача: Гавадзин М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент"

до відповідача: Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000912330 від 23 березня 2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківськцемент" (надалі-позивач), 02 квітня 2012 року звернулося в суд з позовною заявою до державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську (надалі-відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000912330 від 23 березня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення неправомірно, оскільки відповідачем при його винесені зроблено висновок, який задокументовано в акті перевірки де зазначено про відсутність поставок товарів між позивачем та ПП «Сталвіс» та те, що договір укладений між даними контрагентами є нікчемним. Однак, позивач зазначає, що відповідно до законодавства України відповідач не вповноважений робити висновки про нікчемність правочинів, тому зазначений правочин не є нікчемний, а позивачем правомірно віднесено суму в розмірі 106511,00 грн. до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки дотримано всіх вимог та змісту укладеного правочину.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги з обставин викладених у позовній заяві підтримали в повному обсязі та пояснили суду, що проведеною державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська зустрічною перевіркою ПП «Сталвіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із позивачем за період p 01 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року встановлено те, що ПП «Сталвіс» документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із позивачем, а також їх вид, обсяг, якість та розрахунки. Таким чином, представники позивача вважають, що укладений між позивачем та ПП «Сталвіс» правочин дотриманий в усіх його формах та змісту, а податковий кредит сформований у відповідності до норм Податкового кодексу України, тому, просять позовні вимоги задовольнити повністю та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позову заперечив, надавши суду письмове заперечення по якому і давав пояснення по його суті. Дане заперечення мотивоване тим, що провденою відповідачем документальною невиїзною перевіркою позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Сталвіс»встановлено порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та статей 203, 215, 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим позивачем було занижено податок на додану вартість за червень 2011 року. Такі порушення встановлені відповідачем за результатами зустрічної перевірки контрагента позивача ПП «Сталвіс» здійсненою ДПІ в Ленінському районі м.Дніпропетровська, за наслідками якої встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом ПП «Сталвіс» правочин має ознаки нікчемності, оскільки при проведенні зустрічної перевірки встановлено відсутність контреганта позивача за юридичною адресою, а також не виявлено в контрагента позивача ПП «Сталвіс» жодних первинних та бухгалтерських документів, в тому числі договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, банківських виписок та інших необхідних бухгалтерських документів, що засвідчували б здійснення господарських операцій з позивачем та іншими контрагентами, відсутні складські приміщення, трудові ресурси, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що ПП «Сталвіс» не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності, а діяльність контрагента позивача ПП «Сталвіс» була спрямована з метою штучного формування податкового кредиту податку на додану вартість для несплати відповідних сум податку до державного бюджету, тому податкове повідомлення-рішення винесене ним з дотриманням норм податкового законодавства. Враховуючи зазначені обставини, представник відповідача, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву та заперечення, заслухавши представників позивача та представника відповідача, дослідивши і оцінивши нявні в матеріалах справи письмові докази та проаналізувавши правові норми законодавства України, суд встановив наступне.

Відповідачем, 13 березня 2012 року була проведена документальна невиїзна перевірка позивача-публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із ПП «Сталвіс»за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, якою встановлено порушення за вказаний період пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 106511,00 грн., зокрема в червні 2011 року в сумі 96560,00 грн. та в липні 2011 року в сумі 9945,00 грн., а також порушення частини 5 статті 203, частин 1,2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків по правочину здійсненому між позивачем та його контрагентом ПП «Сталвіс», в зв'язку з чим такий правочин визнаний нікчемним.

Таких висновків відповідач дійшов за наслідками того, що державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська було проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства «Сталвіс» за червень 2011 року, якою встановлено, що ПП «Сталвіс» не знаходиться за юридичною чи податковою адресою, в зв'язку з чим не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів, зокрема договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банівських виписок або будь-яких інших бухгалтерських документів, що засвідчують здійснення господарської діяльності, в тому числі діяльності між ПП «Сталвіс» та ПАТ "Івано-Франківськцемент", а також встановлено відсутність у ПП «Сталвіс» основних фондів для ведення господарської діяльності, в тому числі відсутність технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, в зв'язку з чим правочини укладені за червень 2011 року, в тому числі і правочин укладений між ПП «Сталвіс» та ПАТ "Івано-Франківськцемент" має ознаки нікчемності, що не відповідає вимогам частин 1,5 статті 203, пунктів 1,2 статті 215 та статті 228 Цивільного кодексу України.

За наслідками проведеної відповідачем перевірки, 13 березня 2012 року складено акт №37/220/00292988, на підставі якого відповідачем, 23 березня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №000912330 яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 111485,00 грн., в тому числі 106511,00 грн. за основним платежем та 4974,00 грн. за штрафними санкціями.

Однак, такі висновки відповідача та донарахування зазначені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи виходячи з наступного.

Позивач по справі зареєстрований 01 лютого 1999 року в Тисменицькій районній державній адміністрації, як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, взятий на податковий в органах державної податкової служби та станом на 01 квітня 2011 року перебував на обліку в державній податковій інспекції в Тисменицькому районі, а на сьогодні Тисменицька міжрайонна державна податкова інспекція Івано-Франківської області.

За період проведення відповідачем перевірки, позивач був платником податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин, податку за землю, комунального податку, збору за забруднення навколишнього природного середовища, орендної плати за землю, збору за користування надрами, збору за георозвідувальні роботи, збору за використання водних ресурсів та екологічного податку.

Між позивачем (надалі-покупець) та ПП «Сталвіс» (надалі-продавець) укладено договір від 01 квітня 2011 року №34/07-К11 (надалі-договір), згідно якого продавець приймає на себе зобов'язання продати і поставити, а покупець прийняти й оплатити камінь та щербінь гіпсові, у кількості, за ціною і на суму відповідно до додатків до даного договору, що є його невідємною частиною. Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання товару здійснюється залізничним транспортом на станції с.Ямниця. Відповідно до пункту 4.1 договору ціна товару, що поставляється, договірна, визначається по кожному конкретному виду товару окремо і фіксується в специфікаціях, що є невідємною частиною даного договору. Згідно пункту 5.1 оплата покупцем поставленої партії товару проводиться в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 15-ти календарних днів з моменту його отримання та наявності рахунку фактури. Моментом отримання товару, згідно даного пункту являється відмітка станції с.Ямниця на залізничній накладній.

Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м.Дніпропетровська 12 березня 2012 року проведено зустрічну перевірку контрагента позивача ПП «Сталвіс»щодо документального підтвердження господарських відносин із позивачем ПАТ "Івано-Франківськцемент" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року якою підтверджено реальність здійснення господарських відносин ПП «Сталвіс» із ПАТ "Івано-Франківськцемент", їх вид, обсяг, якість та розрахунки, в тому числі по вищезазначеному договорі.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 даного Кодексу передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі -продажу.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства та правила оподаткування товарів регулює Податковий кодекс України (стаття 1 Податкового кодексу України, надалі-Кодекс).

Підпунктом 14.1.191 статті 14 Кодексу передбачено, що постачання товарів-будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

За змістом підпункту «а»пункту 198.1 статті 198 Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Змістом пункту 198.6 статті 186 Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, Податковим кодексом України чітко встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, який визначається за договірною (контрактною) вартістю товарів/послуг, вважається дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною і виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а також, що не відносяться до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. Таким чином, Податковий кодекс України чітко передбачає порядок віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, серед яких основною передумовою є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи те, що виконання договірних зобов'язань між позивачем та ПП «Сталвіс» по договору від 01 квітня 2011 року №34/07-К11 підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку господарських операцій, наданими ПП «Сталвіс» при зустрічній перевірці, яка проводилась 12 березня 2012 року державною податковою інспекцією в Ленінському районі м.Дніпропетровська та наданими позивачем для суду копіями первинних документів, зокрема, договорами, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, податковими деклараціями за червень-вересень 2011 року, залізничними накладними та спеціфікаціями до договору, тому, суд приходить до висновку, що позивачем не було занижено податок на додану вартість в сумі 106511,00 грн., зокрема в червні 2011 року в сумі 96560,00 грн. і в липні 2011 року в сумі 9945,00 грн. та правомірно віднесено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в період червень 2011 року на зазначену суму.

Правомірність включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за період здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ПП «Сталвіс» по деклараціях з податку на додану вартість за перевіряємий період та реальність здійснення господарських операцій між зазначеними особами, в тому числі і по договору від 01 квітня 2011 року №34/07-К11 підтверджено довідкою державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська від 12 березня 2012 року 196/231/37005711.

Суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваних ним правочинів суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Також, відповідач не зазначає чим саме даний правочин суперечать інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказаний правочин недійсним судом не визнавався, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

З огляду на встановлені судом обставини і наведені мотиви, висновки відповідача про нікчемність правочину укладеного між позивачем та його контрагентом ПП «Сталвіс» та про заниження податку на додану вартість не відповідають дійсності, є безпідставними, не в повній мірі дослідженими і спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи рішення по справі, суд виходить із того, що доводи позивача і досліджені в судовому засіданні письмові докази, в тому числі і сам висновок державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська підтверджують правильність віднесення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а також здійснення господарської операції по вищезазначеному договорі. Натомість висновки і заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а правомірність свого рішення, яке суперечить вимогам податкового законодавства України відповідачем не доведено.

Виходячи з меж позовних вимог, зважаючи на положення статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, висновки відповіча є безпідставним, необґрунтованим та не в повній мірі досліджені, що є підставою для задоволення позову та визнання протиправним і скасування оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення податкового органу №0000912330 від 23 березня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Врахувуючи ту обставину, що позивачем при поданні даного адміністративного позову майнового характеру було сплачено судовий збір в сумі 1114,85 грн., який входить до складу судових витрат, то скасовуючи рішення податкового органу та задоволняючи позовні вимоги позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд, згідно приписів вищезазначеної норми КАС України вважає за необхідне стягнути з державного бюджету України на користь позивача зазначену суму судового збору.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області №0000912330 від 23 березня 2012 року, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 111485,00 грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (77422, с.Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 00292988, Р/р 2600101543155 у ВАТ "Укрексімбанк" м.Івано-Франківськ, МФО 336688) судові витрати в сумі 1114 (одна тисяча сто чотирнадцять) гривень, 85 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Кишинський М.І.

Постанова складена в повному обсязі 08 травня 2012 року.