Постанова № 24068062, 27.03.2012, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоТерлецького О.О., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом приватного підприємства «Ангара» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ), Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокуратури м. Києва, про скасування податкового повідомлення-рішення та здійснення відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ),

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2008 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 15 квітня 2008 року № 0003462303/0 про стягнення 3 418 927 грн бюджетної заборгованості з ПДВ, прийняте на підставі акта перевірки від 15 квітня 2008 року № 215/23-03/32047008. Зазначеним податковим повідомленням-рішенням ДПІ, з посиланням на порушення позивачем вимог пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 418 927 грн за податкові періоди: серпень, листопад, грудень 2005 року, січень 2006 року.

Вважаючи зазначені висновки відповідача безпідставними, а свої дії - правомірними, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

22 вересня 2009 року, позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2008 року № 0003462303/0, стягнув з Державного бюджету України через орган державного казначейства суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 418 927 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 квітня 2010 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, ДПІ звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про її перегляд за винятковими обставинами, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). На обґрунтування скарги додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 року у справі № К-21517/08 та від 6 березня 2008 року у справі К-37203/06, які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 26 травня 2010 року допустила вищезазначену скаргу до провадження за винятковими обставинами.

У липні 2010 року заступник Генерального прокурора України, керуючись статтею 217 КАС, звернувся до Верховного Суду України із заявою про приєднання до скарги ДПІ.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що невиконання продавцями товарів (робіт, послуг) зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суди встановили, що у жовтні-грудні 2005 року на виконання договору від 2 червня 2005 року № 2-6 товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма-клас» (далі -

ТОВ) поставляло позивачу феротитан та інші вироби з титану та титанових сплавів. Крім цього, у грудні 2005 року ТОВ виконало для позивача роботи з дріблення феротитану.

Отриманий товар Підприємство у жовтні-грудні 2005 року реалізувало нерезидентам - компанії «Grandis Titanium» (США), фірмі «Marina Steel & Chemical Trading L.L.C.» (ОАЕ).

За отриманий товар та виконані роботи позивач сплатив ТОВ вартість придбаної продукції, в тому числі ПДВ.

Під час здійснення перевірки позивач на підтвердження виконання умов договору надав ДПІ податкові накладні, специфікації товару, що поставлявся, акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, вантажні митні декларації та міжнародні товарно-транспортні накладні.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що ці документи повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій. Крім того, суди зазначили, що ДПІ не встановила порушень позивача щодо відображення в податкових деклараціях сум податкових зобов'язань, а недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача ДПІ вказала, що Підприємство товар не придбало і ці операції були фіктивними. Зокрема, вона зазначила, що у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт придбання товару у ТОВ, а саме: акти приймання-передачі, видаткові накладні, довіреності. Також ДПІ вказала, що Підприємство ні під час перевірки, ні суду не надало товарно-транспортні накладні, наявність яких є обов'язковою відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 7 серпня 1996 року № 228/253 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за № 483/1508).

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС зазначені доводи ДПІ суд до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надав, хоча вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів ДПІ і мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, а отже, вимоги цієї норми включають в себе обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин у справі.

Оскільки суди всіх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, то постановлені ними судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, до якої приєднався заступник Генерального прокурора України, задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийО.О. ТерлецькийСудді:М.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоЮ.Г. Тітов