Ухвала суду № 24034057, 25.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 р.Справа № 2а-17161/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника відповідача Лавренчук О.В.

представника позивача Машир В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012р. по справі № 2а-17161/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД"

до Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 р. по справі № 2а-17161/11/2070 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок ЛТД» задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова №0000161820 від 10.08.2011 р .

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 р. по справі № 2а-17161/11/2070 з підстави порушення норм матеріального права та процесуального права, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову , посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі. В якості обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на приписи ст. ст. 42, 207, 208, 215 ГК України, ст.ст. 203, 216 ЦК України, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що прибули у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012р. проведено заміну відповідача в зв'язку з реорганізацією органів податкової служби та до участі в справі залучено правонаступника первинного відповідача Основ"янську міжрайонної державну податкову інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі постанови уряду та Витягу д єдиного державного реєстру юридичних та фізичних-осіб-підприємців.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для винесення спірного повідомлення-рішення є акт № 2931/182/30591211 від 15.07.2011 р. проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки на предмет підтвердження відомостей, отриманих від особи, що мала правовідносини з платником податків ПП "Сканто" за період з 21.12.2009 р. по 31.01.2011 р.

Так, за висновками акту встановлені порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання і зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ТОВ "КРОК ЛТД" з постачальником товарів (робіт, послуг) ТОВ "ТЕК "Київ -Логістик"; п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум П, першій події (придбання товарно-матеріальних цінностей або перерахування коштів) всього 98680,01 грн., в т.ч. вересень 2010 р. у сумі 32825,80 грн., жовтень 2010 р. у сумі 49845,4 листопад 2010 р. у сумі 11008,40, грудень 2010 р. у сумі 5000,40 грн.

На підставі висновків акту податкової перевірки контролюючим органом було винесене податкове повідомлення - рішення № 0000161820 від 10.08.2011 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 123350 грн. (основний платіж - 98680 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 24670 грн.).

За результатами адміністративного узгодження скарга ТОВ «Крок ЛТД» була залишена без задоволення, податкове повідомлення - рішення №0000161820 від 10.08.2011 р. - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на ч. 2 ст. 71 КАС України та вказав на відсутність доказів правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що між ТОВ «Крок ЛТД» та ПП "Сканто" були укладені договори № 107/01 від 01.07.2010 р., № 30-08 30.08.2010 р., № 01/10-10 від 01.10.2010 р., № 01/11-10 від 01.11.2010 р., № 03/12-10 від 03.12.2010 р., відповідно до яких ПП "Сканто" (постачальник) зобов'язувався поставити ТОВ «Крок ЛТД» (змовнику) продукцію, а замовник, в свою чергу, - оплатити та прийняти продукцію у визначених вказаними правочинами кількості та цінах.

На виконання умов зазначених договорів, ПП "Сканто" поставило «Крок ЛТД» договірні обсяги продукції, на вартість якої (з урахуванням ПДВ) видало позивачу податкові накладні, що наявні у матеріалах даної справи та підтверджують факт відвантаження товарів позивачу. За отриманий товар позивач розрахувався у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на рахунки постачальника, що підтверджується банківськими виписками, так само, наявними у матеріалах справи.

Зазначені документи були надані позивачем під час перевірки , а також до суду.

До суду першої інстанції позивачем надано докази транспортування та подальшого використання у господарській діяльності придбаної у ПП "Сканто" продукції, що не спросовано відповідачем.

На підставі наявних в матеріалах справи первинних документів колегія суддів погоджується з висновками суду , щодо підтвердження факту реальності виконання договорів між позивачем і контрагентом.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (діяв на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 168/97-ВР) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 цього Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вище викладених положень та за умови реальності господарських відносин між контрагентами, колегія суддів вважає, що суми податку на додану вартість були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту та внесені у такій якості до податкової декларації відповідних періодів, оскільки його сплата відбулася в ціні отриманих товарів.

Наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної і сплата вартості отриманих товарів з ПДВ є умовами виникнення права на податковий кредит при підтвердження реального здійснення господарської операції. Оскільки відповідачем не доведено протилежного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про законність зараховування позивачем на свою користь суми податкового кредиту та безпідставність спірного податкового повідомлення-рішення № 0000161820 від 10.08.2011 р., винесеного відповідачем.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності ПП " Сканто" за місцезнаходженням та не звітування ним до податкового органу, зокрема не надання додатку К/1 до Декларації про прибуток не свідчать про нездійснення господарських операцій з ТОВ "Крок ЛТД".

Також, колегія суддів вважає доцільним зауважити, що апелянт наполягає на застосуванні положень ЦК України та ГК України про нікчемність правочинів до правовідносин між позивачем та його контрагентом. Проте вбачається, що такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами права на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, а також, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції від 01.01.2011 р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, є переважним повноваженням судових органів.

Крім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не посилається на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, неправильно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправній рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказувань правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано доказів на користь правомірності спірного повідомлення-рішення №0000161820 від 10.08.2011 р., доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 р. по справі № 2а-17161/11/2070 прийнята відповідно вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як прийняту з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012р. по справі № 2а-17161/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений