Ухвала суду № 24024390, 24.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р.Справа № 2а-15552/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012р. по справі № 2а-15552/11/2070

за позовом Приватної виробничо-торівельної фірми "Агросервіс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватна виробничо-торгівельна фірма "Агросервіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000692307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 6720,00 грн. та № 0000702307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 5376,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року адміністративний позов Приватної виробничо-торівельної фірми "Агросервіс" задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова винесені відносно Приватної виробничо-торгівельної фірми "Агросервіс", а саме: № 0000702307 від 23.08.2011р., № 0000692307 від 23.08.2011р.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.08.2011р. Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова складено акт № 2944/233/31465217 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Приватної виробничо-торгівельної фірми «Агросервіс» за період з 01.05.2008 року по 25.05.2011 року. (т. 1 а.с. 10-41).

23.08.2011р. на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Київському районі прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000692307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 6720,00 грн. та № 0000702307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 5376,25 грн. (а.с. 52, 53).

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті № 2944/233/31465217 від 12.08.2011р. висновок суб'єкта владних повноважень про порушення ПВТФ «Агросервіс» п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість ", а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних ПП «Сканто» та ФО-П ОСОБА_1, та порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки правочини з зазначеними суб'єктами господарювання є нікчемними.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат, серед іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 165, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.1997 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку №165 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На підставі пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, між позивачем, ПВТФ «Агросервіс», (в якості покупця) та ПП «Сканто» (в якості постачальника) укладено договір поставки № 2605-01 від 26.05.2010 року, за яким постачальник здійснив відвантаження на адресу покупця непродовольчих товарів на суму 15006,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 2501,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 14605 від 26.05.2010р. За отриманий товар позивач розрахувався з постачальником в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою від 03.06.2010р. Транспортування вантажу здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної № 53 від 26.05.2010р.

Отриманий товар від ПП «СКАНТО» позивачем використаний в рамках договору № 1904-01 від 19.04.2010р. про капітальний ремонт коробок передач, який був укладений між ПВТФ "Агросервіс" та ТОВ «Лотуре-Агро», що підтверджується дефектувальної відомістю від 31.05.2010р., накладною на внутрішнє переміщення від 31.05.2010р., актом списання № СпТ-000016 від 31.05.2010р. та актом наданих послуг від 31.05.2010р.

Також, між позивачем, ПВТФ «Агросервіс», (в якості покупця) та ФО-П ОСОБА_1 (в якості постачальника) укладено договір поставки № 0201-01 від 02.01.2010 року, за яким постачальник здійснив відвантаження на адресу покупця непродовольчих товарів на суму 10800,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1800,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000220 від 30.09.2010р. За отриманий товар позивач розрахувався з постачальником в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою від 08.10.2010р. Транспортування вантажу здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної № 225 від 30.09.2010р.

Отриманий товар позивачем використаний в рамках договору № 3009-01 від 27.09.2010р. про капітальний ремонт коробки передач, який був укладений між ПВТФ " Агросервіс " та ФГ «Мрія-777», що підтверджується дефектувальної відомістю від 30.09.2010р., накладною на внутрішнє переміщення від 07.10.2010р., актами списання № СпТ-000024 від 30.09.2010р., № СпТ-000026 від 07.10.2010р. та актами наданих послуг від 30.09.2010р., від 07.10.2010р.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, копіями виписок з банківського рахунку про сплату коштів постачальникам позивача та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому нікчемність договорів поставки, укладених позивачем з ФО-П ОСОБА_1, ПП "Сканто" податковий орган обґрунтовує на підставі відомостей, наданих податковими органами за місцем реєстрації вказаних суб'єктів господарювання, зокрема, щодо відсутності за своїм місцезнаходженням ПП "Сканто", відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів, необхідних основних фондів для виконання основного виду діяльності, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо відсутності ПП "Сканто" за своїм місцезнаходженням; відсутність у штаті ПП "Сканто" відповідної кількості працівників для виконання укладених угод та відсутність у контрагентів позивача технічного персоналу не підтверджена належними доказами; невідображення ФО-П ОСОБА_1 та ПП "Сканто" або їх контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями виписок з банківського рахунку про оплату позивачем отриманої продукції, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання продукції, накладними тощо.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1., п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ПВТФ "Агросервіс" на підставі договору поставки № 2605-01 від 26.05.2010 року та договору поставки № 0201-01 від 02.01.2010 року підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такі договори укладеними, та такими, що мають реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч. 2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за договорами поставки № 0201-01 від 02.01.2010 року та № 2605-01 від 26.05.2010 року та факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 29.09.2011 року за № 0009522301/3110, № 0009532301/190 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0000692307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 6720,00 грн. та № 0000702307 від 23.08.2011р. на суму податкового зобов'язання 5376,25 грн., відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Законом України "Про податок на додану вартість", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування таких податкових повідомлень-рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012р. по справі № 2а-15552/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.