Ухвала суду № 24023397, 10.05.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

УХВАЛА

"10" травня 2012 р. Справа № Б8/006-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи: 23415152, місцезнаходження: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93 (кредитор/ініціюючий кредитор),

до боржника, - товариства з обмеженою відповідальністю «БРИЗ», ідентифікаційний код юридичної особи: 31605764, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4,

про банкрутство,

учасники провадження:

учасник/власник майна Боржника ОСОБА_2., 02232, АДРЕСА_2

Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», ідентифікаційний код: 33881201, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 37/122;

Розпорядник майна Боржника: арбітражний керуючий Шарий А.М., який діє на підставі ліцензії Державного департаменту з питань банкрутства Серії НОМЕР_1 виданої 29 січня 2009 року та ухвали господарського суду Київської області від 31 січня 2012 року у цій справі;

За участю представників учасників провадження у справі про банкрутство:

Від Кредитора: не з'явився;

Від Боржника: ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності від 30 серпня 2011 року б/№;

Від розпорядника майна Боржника: арбітражний керуючий Шарий А.М.;

Від учасника/власника майна Боржника ОСОБА_2.: не з'явився;

Від Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»: ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності № 04/31 від 24 лютого 2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи: 23415152, місцезнаходження: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93 (надалі за текстом: «Кредитор»/ «ініціюючий кредитор») про порушення справи про банкрутство боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «БРИЗ», ідентифікаційний код юридичної особи: 31605764, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4 (надалі за текстом «Боржник»), з підстав, передбачених ст. ст. 1, 6, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі за текстом «Закон про банкрутство»), порушена ухвалою господарського суду Київської області від 16 січня 2012 року, розгляд якої у підготовчому засіданні призначено на 31 січня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області - підготовчого засідання від 31 січня 2012 року визнано грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», введено процедуру розпорядження майном Боржника та призначено розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Шарого А.М.; зобов'язано ініціюючого кредитора подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради України «Голос України» чи Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр»оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника, про що надати суду відповідні докази; зобов'язано розпорядника майна Боржника разом із посадовими особами Боржника розглянути заяви кредиторів про грошові вимоги та повідомити їх про результати розгляду заяв, до 28 березня 2012 року подати до суду реєстр грошових вимог кредиторів, дані щодо розгляду заяв кредиторів; виконати інші дії передбачені Законом про банкрутство; попереднє засідання призначено на 24 квітня 2012 року.

Відповідно до матеріалів справи в газеті «Голос України «№ 29 (5279) від 15 лютого 2012 року опубліковано оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника; в газеті «Голос України»№ 31 від (5281) від 17 лютого 2012 року опубліковано оголошення, з зазначенням, що в оголошенні від 15 лютого 2012 року було допущено помилку у назві та реквізитах господарського суду, з зв'язку з чим, опубліковано оголошення з вірними реквізитами.

05 березня 2012 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»(надалі за текстом також «АТ «БМ БАНК»), ідентифікаційний код: 33881201, надійшла заява про вимоги кредитора № 04/90 від 03 березня 2012 року (надалі за текстом «Заявник 1»), яка ухвалою господарського суду Київської області від 24 квітня 2012 року призначена до розгляду на 10 травня 2012 року, факт направлення ухвали господарського суду Київської області з зазначенням місця та часу судового засідання підтверджено відбитком відділу діловодства господарського суду Київської області вих. № 472, від 27 квітня 2012 року на зворотному боці останнього аркушу ухвали суду від 24 квітня 2012 року.

24 квітня 2012 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від розпорядника майна Боржника надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, разом з якими розпорядником майна подано реєстр вимог кредиторів Боржника, відзив на заяву АТ «БМ Банк», оригінали Витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 35380053, з Державного реєстру іпотек № 35379575, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 35378362.

В судове засідання 24 квітня 2012 року з'явились розпорядник майна Боржника, представники Боржника, Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»та надали свої пояснення у справі. Інші учасники провадження у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча у належний спосіб були повідомлені про місце та час судового засідання. Ухвалою господарського суду Київської області від 24 квітня 2012 року продовжено строки, встановлені абз. 3-6 п. 11 ст. 11 Закону про банкрутство на п'ятнадцять днів, призначено справу до розгляду в попередньому засіданні на 10 травня 2012 року, факт направлення ухвали господарського суду Київської області підтверджено відбитком відділу діловодства господарського суду Київської області вих. № 471 від 27 квітня 2012 року на зворотному боці останнього аркушу ухвали суду від 24 квітня 2012 року.

10 травня 2012 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від розпорядника майна Боржника надійшли Додаткові пояснення до відзиву на заяву Заявника 1 про визнання кредитором у справі про банкрутство та доповнення до реєстру вимог кредиторів по справі № Б8/006-12 (вх. № 7592 від 10 травня 2012 року).

10 травня 2012 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Боржника надійшло клопотання про долучення документа до матеріалів справи (вх. № 7636 від 10 травня 2012 року) та від Заявника 1 на виконання вимог надано документи по справі (вх. №7637 від 10 травня 2012 року) та Заперечення на відзив боржника на заяву про визнання кредитором у справі про банкрутство від 10 травня 2012 року б/№ (вх. № 7635 від 10 травня 2012 року).

В судове засідання 10 травня 2012 року з'явились представники Боржника, Заявника 1, розпорядник майна Боржника, надали письмові пояснення у справі, Заявник 1 підтримав свої вимоги та просив суд в судовому засіданні визнати його кредитором Боржника на суму невиконаних зобов'язань за кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн.; включити в першу чергу до реєстру вимог кредиторів Боржника забезпечені порукою та іпотекою грошові вимоги Заявника 1 в сумі невиконаних зобов'язань за кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн. Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча й були у належний спосіб повідомлені про місце та час судового засідання.

Провадження знаходиться в процедурі розпорядження майном боржника на стадії попереднього засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідно до ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство, після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Згідно абз. абз. 1-4 ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство, у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; за результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Частиною 2 п. 46 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство»№15 від 18 грудня 2009 року (надалі за текстом «Постанова № 15») визначено, що відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону заяви цих кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з підсудністю, що встановлена Законом, тобто тим господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. За змістом абзацу третього частини шостої статті 14 Закону вимоги цих кредиторів встановлюються згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.

Відповідно до ч. 9 ст. 13 Закону про банкрутство, розпорядник майна зобов'язаний: розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку; вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку; повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником; вживати заходів для захисту майна боржника; аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках; виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; скликати збори кредиторів; надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника; виконувати інші функції, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 14 вказаного Закону, боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.

Частиною 48 Постанови № 15 встановлено, що відповідно до частини третьої статті 14 Закону боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна письмово повідомляє заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п.п. 8.7. Рекомендацій Президії Вищого господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №04-5/1193 від 04 квітня 2004 року (надалі за текстом «Рекомендації») передбачено, боржник разом з розпорядником майна розглядає копії заяв кредиторів, які надійшли на їх адресу. Боржник може визнати вимоги повністю, частково або відхилити. Якщо вимоги боржником визнаються повністю, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Завдання розпорядника майна полягає в перевірці обґрунтованості визнання боржником грошових вимог. Розпоряднику майна не надано право самостійно включати до реєстру вимоги кредиторів, за виключенням випадків, коли керівник боржника ухиляється від розгляду вимог кредиторів або взагалі відсутній і місцезнаходження його невідоме. Про наслідки розгляду заяв розпорядник майна письмово повідомляє заявників та господарський суд. Якщо боржник не визнає вимоги кредитора або визнає частково, він зобов'язаний письмово обґрунтувати свої заперечення з посиланням на відповідні докази і норми закону, та подати ці докази і заперечення до господарського суду.

Відповідно до п.п. 8.10. Рекомендацій, вимоги кредиторів до боржника, щодо визнання яких розпорядником майна чи іншими кредиторами подані заперечення, розглядаються господарським судом з викликом боржника, кредитора, вимоги якого оспорюються та інших кредиторів, що заявили заперечення стосовно цих вимог. Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обґрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково.

Частиною 1 п. 29 Постанови №15 передбачено, що згідно з частиною шостою статті 14 Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За змістом цієї норми до реєстру мають включатися визнані вимоги всіх конкурсних кредиторів, у тому числі безспірні вимоги кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) порушено справу про банкрутство.

Згідно з п. 74 зазначеної Постанови, у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний розглянути скарги усіх кредиторів, щодо вимог яких були заперечення боржника та які не були включені розпорядником майна до реєстру, і за результатами їх розгляду вирішити питання про включення або не включення цих вимог до реєстру з визначенням їх розміру. За результатами попереднього засідання господарський суд виносить ухвалу про розмір визнаних судом вимог кожного із кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначає дату проведення зборів кредиторів. За змістом припису частини другої статті 14 Закону цією ж ухвалою господарський суд затверджує реєстр вимог кредиторів.

Як встановлено судом, в газеті «Голос України «№ 29 (5279) від 15 лютого 2012 року опубліковано оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника; в газеті «Голос України»№ 31 від (5281) від 17 лютого 2012 року опубліковано оголошення, з зазначенням, що в оголошенні від 15 лютого 2012 року було допущено помилку у назві та реквізитах господарського суду з зв'язку з чим, опубліковано оголошення з вірними реквізитами. На підставі ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство, з урахуванням ч. 3 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що граничною датою подачі заяв кредиторів з вимогами до Боржника, є 19 березня 2012 року.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що у термін визначений ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство після публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, до господарського суду надійшла одна заява з кредиторськими вимогами до Боржника, - від Заявника 1. Інших заяв з вимогами до Боржника, до суду не надходило.

Як зазначено, 24 квітня 2012 року від розпорядника майна Боржника Шарого А.М. надійшов на реєстр вимог кредиторів (вх. № 9828 від 24 квітня 2012 року) підписаний розпорядником майна Боржника та директором Боржника, відзив на заяву Заявника 1 про визнання кредитором у справі про банкрутство з долученою низкою документів; відзив на заяву Заявника 1 у судовому засіданні було передано розпорядником майна Заявнику 1, отримання якого представником останнього підтверджено в судовому засіданні (10 травня 2012 року) та надано заперечення на відзив. 10 травня 2012 року від розпорядника майна Боржника надійшли Додаткові пояснення до відзиву на заяву Заявника 1 та доповнення до поданого реєстру вимог кредиторів Боржника.

Відповідно до заяви Заявника 1 № 04/90 від 03 березня 2012 року, що надійшла до господарського суду Київської області, до Боржника заявлено вимоги: визнати Заявника 1 кредитором Боржника на суму невиконаних зобов'язань за Кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн., включити в першу чергу до реєстру вимог кредиторів Боржника забезпечені порукою та іпотекою грошові вимоги Заявника 1 в сумі невиконаних зобов'язань за кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн., які Заявником 1 були підтримані в судовому засіданні 10 травня 2012 року. Суд звертає увагу на те, що 10 травня 2012 року від Заявника 1 надійшли Заперечення на відзив боржника на заяву про визнання кредитором у справі про банкрутство, в яких Заявником 1 у мотивувальній частині вказано, що вважає, що вимоги Заявника в сумі 34 728 8922,53 грн., забезпечені заставою, підлягають задоволенню у першу чергу, а вимоги в сумі 146 767,58 грн. підлягають включенню до 6-ї черги реєстру вимог кредиторів Боржника, водночас в прохальній частині Заявник 1 просить суд визнати Заявника 1 кредитором Боржника на суму невиконаних зобов'язань за Кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн. та включити до реєстру вимог кредиторів Боржника забезпечені іпотекою грошові вимоги Заявника 1 в сумі 35 875 660,11 грн. в першу чергу. В судовому засіданні 10 травня 2012 року Заявник 1 заявив вимоги, у відповідності, обсязі заяви № 04/90, які суд і розглядає, як останні заявлені вимоги Заявником 1.

Відповідно до Реєстру вимог кредиторів, поданого розпорядником майна суду та складеного на підставі даних наданих Боржником і підписаного директором Боржника, розпорядником майна боржника (станом на 08 травня 2012 року), Боржником визнано та включено до реєстру вимог кредиторів вимоги:

- товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи: 23415152, місцезнаходження: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93, - 120 000 000,00 грн. основного боргу, що включено до 4 черги задоволення вимог кредиторів; 25 736,00 грн. судових витрат, що включено до 4 черги задоволення вимог кредиторів;

- Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ідентифікаційний код: 33881201, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 37/122, - 35 728 892,53 грн., - що включено до 4 черги задоволення вимог кредиторів; 146 767,58 грн. пені, що включено до 6 черги задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, у справі наявний спір стосовно змісту вимог заявлених Заявником 1, черговості їх задоволення.

Розглянувши перелічені вимоги Заявника 1 з долученими доказами, позиції Боржника, розпорядника майна Боржника, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України та чинного цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1, ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 14 Закону про банкрутство, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство, вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Як зазначено, абз. 4 ч. 2 ст. 15 Закону України про банкрутство встановлено, що у реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Визначення терміну «кредитор»надається в ст. 1 вказаного Закону, гідно якої, кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Отже, грошові вимоги, що заявляються до боржника, мають бути підтверджені відповідними та належними доказами та такими, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Підпунктами 1, 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлено, що Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При прийнятті рішення щодо визначення кредиторів Боржника суд бере до уваги судову практику застосування норм процесуального права з питання повноважень господарського суду на стадії проведення попереднього засідання у провадженнях справ про банкрутство.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 14 квітня 2009 року у справі № 9/83, колегія суддів Вищого господарського суду України вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. Виходячи з вимог вказаної статті спеціального Закону, на господарський суд у попередньому засіданні покладається обов'язок розглянути реєстр вимог кредиторів, а також вимоги кредиторів, які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог, щодо яких були заперечення боржника. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що правову оцінку грошовим вимогам кредиторів, в процедурах банкрутства, виходячи з наданих повноважень, може надати лише господарський суд, який розглядає в попередньому засіданні поданий розпорядником майна реєстр вимог кредиторів боржника у повному обсязі.

В постанові Вищого господарського суду України від 08 квітня 2009 року у справі №Б11/314-07, суд вказує на те, що згідно із ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Отже, незважаючи на визнання боржником грошових вимог кредитора, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

В постанові Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 року у справі № 7/4-4/2, Вищий господарський суд України вказує, що в силу ч. 2 вказаної статті господарський суд у попередньому засіданні розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Таким чином, у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний розглянути грошові вимоги кредиторів, перевірити обґрунтованість цих вимог до боржника та надати їм належну правову оцінку. В залежності від встановленого господарський суд має визнати (частково або повністю) або відхилити вимоги кредитора до боржника. Отже, відхиляючи частково чи повністю вимоги кредитора до боржника, суд в ухвалі зобов'язаний вказати підстави невизнання цих вимог.

Вищий господарський суд України у постанові від 14 вересня 2004 року у справі №14/78 вказує на те, що розглядаючи заявлені вимоги конкурсних кредиторів у справі про банкрутство та приймаючи відповідне рішення щодо визнання чи невизнання заявлених вимог, суд зобов'язаний керуватись загальними принципами судочинства, викладеними в ГПК. Зокрема, господарський суд зобов'язаний дотримуватись положень ст. 42, 43, 47 ГПК України щодо рівності сторін перед законом і судом, прийняття судового рішення за результатами обговорення всіх обставин справи. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Застосування вищеперелічених норм ГПК України під час попереднього засідання у справі про банкрутство є обов'язковим і передбачає собою необхідність дослідження судом підстав виникнення майнових вимог, їх розмір, обґрунтованість, підтвердження відповідними документами та інше, тобто перевірку відповідності законодавству вимог кредиторів. Якщо вимоги кредиторів не підтверджуються відповідними документами, у суду відсутні підстави їх визнавати, навіть якщо вони не оспорюються боржником і включені до реєстру вимог кредиторів.

В зв'язку з наявністю вказаних заперечень розпорядника майна, невизнання Боржником частини заявлених вимог Заявника 1, відповідно наявності спору, на підставі та керуючись вищенаведеними правовими нормами, абз. абз. 1, 2 ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство, ч. 2 ст. 41, ч.ч. 2-3 ст. 43, ст. ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність всебічного, повного розгляду та перевірки в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, детального розгляду реєстру вимог кредиторів, встановлення фактичних обставин справи.

Судом встановлено, що заява з вимогами до Боржника Заявником 1 подана до господарського суду в строки, встановлені Законом про банкрутство.

В ході детального, об'єктивного дослідження вимог Заявника 1, перевірки в судовому процесі обставин справи в їх сукупності на підставі поданих Заявником 1 до господарського суду письмової заяви з вимогами до Боржника та документів на їх підтвердження, дослідження інших матеріалів справи, суд дійшов наступних висновків.

Заявник 1 в судовому засіданні (10 травня 2012 року) та в заяві № 04/90 від 03 березня 2012 року заявив вимоги до Боржника: визнати Заявника 1 кредитором Боржника на суму невиконаних зобов'язань за Кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн., включити в першу чергу до реєстру вимог кредиторів Боржника забезпечені порукою та іпотекою грошові вимоги Заявника 1 в сумі невиконаних зобов'язань за кредитним договором, що станом на 16 січня 2012 року складає 35 875 660,11 грн.

Відповідно до реєстру вимог кредиторів складеного розпорядником майна на підставі відомостей наданих йому Боржником, останнім включено до реєстру вимог кредиторів вимоги АТ «БМ Банк»у сумі: 35 728 892,52 грн., - які включено до 4 черги задоволення вимог кредиторів та 146 767,58 грн. пені, що включено до 6 черги задоволення вимог кредиторів.

Вимоги Заявника 1 вмотивовано тим, що 27 жовтня 2010 року між Заявником 1 та приватним підприємством «Монмарт»(надалі за текстом «ПП «Монмарт»/позичальник) було укладено Договір відновлювальної кредитної лінії № 2010-22/DC (надалі за текстом «Кредитний договір»), зі змінами, внесеними додатковими договорами 1, 2 до Кредитного договору від 09 грудня 2010 року та від 02 червня 2011 року, згідно з яким, ПП «Монмарт», що виступив позичальником за Кредитним договором, отримав та зобов'язався повернути у встановлені Кредитним договором строки грошові кошти. Станом на 16 січня 2012 року заборгованість за Кредитним договором становить 35 875 660,11 грн. Заявник 1 вказує, що на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було укладено: 1) між Боржником та Заявником 1 - договір поруки № 22-2010/DC-13 від 01 грудня 2010 року (надалі за текстом «Договір поруки»); 2) між Заявником 1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Брізпорт Україна» - договір іпотеки №22-2010/DC-10 нерухомого майна від 01 грудня 2010 року; 3) між Боржником та Заявником 1 -Договір № 22-2010/DC-8 іпотеки нерухомого майна від 27 жовтня 2010 року (надалі за текстом «Договір іпотеки»), який укладений в нотаріальній формі, згідно якого Заявнику 1 в іпотеку було передано нерухоме майно: будівля торгового комплексу (літ «Б-3»), загальною площею 2 051,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 10. Заявник 1 посилається на те, що зобов'язання ПП «Монмарт»не було виконано повністю, в зв'язку з чим, Заявник 1 направляв на адресу ПП «Монмарт», Боржника вимоги про дострокове повернення суми заборгованості, однак до цього часу заборгованість по кредиту не погашена, а Боржник, з позиції Заявника 1 не виконав своїх зобов'язань, передбачених Договором поруки. Заявник 1 посилаючись на п.п. 1.2. Договору поруки ПП «Монмарт», вказує на те, що вважає, що позичальник за Кредитним договором та Боржник як поручитель за Договором поруки, відповідають як солідарні боржники. З розрахунку Заявника 1 загальна сума заборгованості Боржника по Кредитному договору та Договору поруки станом на 16 січня 2012 року становить 4 486 364,35 дол. США, що станом на 10 січня 2012 року за курсом НБУ становило 35 845 153,88 грн., та 30 506,23 грн., що в свою чергу, з позиції Заявника 1, дає йому право звернутись з вимогами до Боржника. В свою чергу, з позиції Заявника 1 заявлені ним вимоги до Боржника на підставі ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, повинні задовольнятись у першу чергу.

Боржником визнано, а розпорядником майна вимоги Заявника 1 включено до реєстру вимог кредиторів: у сумі 35 728 892,52 грн., - до 4 черги задоволення вимог кредиторів та 146 767,58 грн. пені, - до 6 черги задоволення вимог кредиторів (у розмірі заявленому Заявником 1), проте останні заперечують вимоги Заявника 1 в частині заборгованості за Договором іпотеки, оскільки не вважають такі вимоги грошовими, заперечують вимогу включення вимог Заявника 1 до першої черги реєстру вимог кредиторів Боржника, які вважають безпідставними.

Заперечення розпорядника майна вмотивовано тим, що з його позиції договори застави та поруки належать до різних за правовою природою договорів - видів забезпечення зобов'язань, які не можна ототожнювати, в той час як згідно з ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, до вимог першої черги підлягають включенню виключено вимоги забезпечені заставою, а забезпечені договором поруки, - ні. В свою чергу, розпорядник майна вказує, що за Договором іпотеки, укладеним між Боржником та Заявником 1, у останнього у випадку невиконання Кредитного договору виникає право звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого Боржником в іпотеку, за рахунок якого він задовольняє свої вимоги. Виходячи з цього Договір іпотеки, як договір майнового поручительства за виконання зобов'язань взятих іншою особою -ПП «Монмарт», не спричиняє саме грошових зобов'язань для Боржника. На підтвердження своєї позиції розпорядник майна у Додаткових поясненнях посилається на приктику Вищого господарського суду в аналогічних справах.

Дослідивши всебічно, повно, об'єктивно та детально матеріали справи, вимоги Заявника 1, заперечення розпорядника майна Боржника, доводи викладені учасниками провадження, заслухавши пояснення представників учасників у судових засіданнях, суд встановив та дійшов наступних висновків.

27 жовтня 2010 року між Заявником 1 та ПП «Монмарт»було укладено Договір № 2010-22/DC відновлювальної кредитної лінії (Кредитний договір), де ПП «Монмарт»виступило позичальником. Згідно п.п. 1.1. Кредитного договору, банк (Заявник 1) зобов'язався надавати на умовах цього Договору, а Позичальник (ПП «Монмарт») зобов'язався отримувати та належним чином користуватись та повернути в передбачені цим Договором строки в розмірі 1 454 000 дол. США та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У разі надання в заставу майна, вказаного в п.п. 3.1.1.-3.1.7. цього Договору збільшити розмір Кредиту до суми 1 890 000 дол. США. Відповідно до Додаткового договору 1 від 09 грудня 2010 року до Кредитного договору, ліміт кредитування збільшено до 8 000 000 дол. США). На підставі Кредитного договору Заявником 1 було надано ПП «Монмарт»грошові кошти, та станом на 16 січня 2012 року (дату порушення провадження у справі) неповернута заборгованість за Кредитним договором складає 35 875 660,11 грн., що складається з 4 486 364,35 дол. США, що станом на вказану дату відповідно до курсу НБУ становить 35 845 153,88 грн. основного боргу, а також 18 031,03 дол. США і 2 703,26 грн. пені, що разом станом на вказану дату становить 146 767,58 грн. Факт укладення Кредитного договору та перерахування позичальнику (ПП «Монмарт») коштів підтверджено документально і дані факти не оспорюються учасниками провадження. Розмір заборгованості за Кредитним договором станом на 16 січня 2012 року не оспорюються учасниками провадження, визнано Боржником. Таким чином, отримувачем кредитних коштів є ПП «Монтарт».

На забезпечення виконання умов Кредитного договору було укладено:

1) 01 грудня 2010 року між Боржником та Заявником 1 - договір поруки № 22-2010/DC-13 (надалі за текстом «Договір поруки»), де Боржник виступив поручителем, а Заявник 1 -кредитором, який надав кредит ПП «Монмарт»за Кредитним договором. Відповідно до п.п. 1.1. Договору поруки, Поручитель поручається перед Кредитором за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені у майбутньому. Відповідно до п.п. 1.2. Договору поруки, у разі порушення Боржником (яким є ПП «Монмарт») зобов'язання за Кредитним договором Боржник (ПП «Монмарт») і Поручитель (ТОВ «Бриз») відповідають перед Кредитором як солідарні Боржники. Згідно п.п. 2.1., 3.1. Договору поруки, у разі порушення Боржником (ПП «Монмарт») умов виконання зобов'язання Кредитор має право вимагати від Поручителя (ТОВ «Бриз») виконання зобов'язання Боржника перед Кредитором згідно з умовами Кредитного договору, в порядку передбаченому цим договором. Поручитель (ТОВ «Бриз») відповідає по зобов'язаннях за Кредитним договором перед Кредитором в тому ж обсязі що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Пунктом 3.2. Договору поруки передбачено, що Поручитель та Боржник залишаються зобов'язаними перед Кредиторами до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

Дослідивши матеріали справи. Судом встановлено, що Договір поруки є укладеним, дійсним, що підтверджено матеріалами справи та даний факт не оспорюється учасниками провадження.

2) між Заявником 1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Брізпорт Україна»- договір іпотеки «22-2010/DC-10 нерухомого майна від 01 грудня 2010 року;

3) 27 жовтня 2010 року між Боржником та Заявником 1 було укладено в нотаріальній формі Договір № 22-2010/DC-8 іпотеки нерухомого майна (майнова порука) (надалі за текстом «Договір іпотеки»), де Заявник 1 виступив іпотеко держателем; ПП «Монмарт»є позичальником за Кредитним договором та іменований за Договором іпотеки як «Боржник», а Боржник у цій справі (ТОВ «Бриз»), - виступив іпотекодавцем. Відповідно до п.п. 1.1. Договору іпотеки, Іпотекодавець (ТОВ «Бриз»), як майновий поручитель Боржника (ПП «Монмарт»), з метою забезпечення належного виконання зобов'язання Боржника (ПП «Монмарт»), що випливає з Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпортекодержатель (Заявник 1) приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі. Згідно п.п. 1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно, а саме будівля торгового комплексу (літ. «Б-3»), загальною площею 2 051,8 кв.м., що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 10. Таким чином, вимоги Заявника 1 за Кредитним договором (укладеним між Заявником 1 та ПП «Монмарт», який є позичальником) забезпечені іпотекою майна Боржника (майновою порукою).

Пунктами 3.1.4., 3.1.7. Договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором або Іпотекодавцем за цим Договором, в тому числі: при несплаті або часткові сплаті у встановлені відповідно до Кредитного договору строки суми кредиту та/або; при несплаті або частковій сплаті суми процентів, та/або при несплаті або частковій сплаті суми комісійних винагород, та/або при несплаті або частковій сплаті штрафних санкцій, збитків та/або в разі невиконання зобов'язань, що визначені цим договором. В свою чергу іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку реорганізації або ліквідації Боржника або іпотекодавця, порушення провадження про відновлення платоспроможності боржника та/або іпотекодавця або визнання їх банкрутом. Положеннями п.п. 4.2. Договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання в цілому тієї чи іншої її частини, а також у інших випадках, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки у порядку, визначеному цим Договором. Абз. 2 п.п 6.1. Договору іпотеки передбачено, що у випадках порушення провадження у справах про відновлення платоспроможності Боржника та/або іпотекодавця або визнання їх банкрутом … Іпотекодержатель має право на звернення стягнення на Предмет іпотеки незалежно від настання строку платежу. Відповідно до п. 10.1. Договору іпотеки, цей договір набуває чинність з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що Договір іпотеки є укладеним у встановлений законом спосіб, дійсним, що підтверджено матеріалами справи та даний факт не оспорюється учасниками провадження.

Таким чином, між Заявником 1 та Боржником укладено два договори -Договір поруки та Договір іпотеки в забезпечення виконання Кредитного договору, кошти за яким отримані ПП «Монмарт». За Договором іпотеки вимоги Заявника 1 за Кредитним договором (укладеним між Заявником 1 та ПП «Монмарт», який є позичальником) забезпечені іпотекою майна Боржника (майновою порукою).

Відповідно до п.п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею: у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.

Частиною 15 ст. 11 Закону про банкрутство встановлено, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, а кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Згідно з цією статтею вказаного Закону, під грошовим зобов'язанням слід розуміти - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до Рекомендацій, зокрема, п.п. 3.1.1., кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); згідно абз. 2 п.п. 4.3. зазначених Рекомендацій, у вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарські суди мають враховувати, що частина 7 статті 1 закону визначає грошове зобов'язання як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Досліджуючи правову природу договорів поруки та іпотеки, судом встановлено таке.

Відповідно до абз. 1 ч. 9 ст. 13 Закону про банкрутство, розпорядник майна зобов'язаний: розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України «Види забезпечення виконання зобов'язання»визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, укладення договору поруки становить окремий різновид забезпечення виконання основного зобов'язання, де правовим наслідком порушення боржником основного зобов'язання є виникнення у кредитора боржника солідарних грошових вимог до поручителя та боржника.

В свою чергу ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною 1 ст. 583 Цивільного кодексу України визначено, що Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Нормами ч.ч. 1, 2 ст. 589, ч.ч. 2, 3 ст. 590 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу», силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Істотне значення для вирішення спору мають визначення термінів, що встановлені ст. 1 вказаного Закону, зокрема, Закон визначає поняття «Основного зобов'язання», як зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; «Майновим поручителем»є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, іпотека становить окремий вид застави, як майнова порука за виконання основного зобов'язання, де правовим наслідком порушення боржником основного зобов'язання є виникнення у кредитора боржника права звернення стягнення на предмет застави, а не грошової вимоги, на відміну від договору поруки, де також закон не передбачає можливості солідарної відповідальності боржника за іпотекодавцем/заставодавцем.

Детальний аналіз вказаних правових норм, вказує на те, що порука та іпотека як окремий вид застави, є різними за правовою природою та наслідками, окремими видами забезпечення виконання основного зобов'язання. Договір поруки передбачає у разі порушення боржником за основним зобов'язанням солідарну відповідальність боржника і поручителя, де поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки, - тобто передбачає грошову солідарну відповідальність поручителя перед кредитором. Договір застави і договір іпотеки як вид останнього, за правовою природою не передбачає солідарної відповідальності за зобов'язання боржника за основним договором, а чітко визначає право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки заставленого майновим поручителем у разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.

На підставі викладеного, виходячи зі змісту терміну «грошове зобов'язання»визначеного Законом про банкрутство, як «зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору» (ст.1 Закону про банкрутство) та правової природи договорів застави, іпотеки та поруки, суд дійшов висновку про те, що невиконання боржником основного зобов'язання не тягне для іпотекодавця, майном (договором поруки) якого забезпечено виконання основного договору - грошових зобов'язань за зміст визначеним Законом про банкрутство, перед кредитором.

Поряд з цим, до заставодавця не можуть бути застосовані правові наслідки, передбачені ст. 543, 554 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що Кредитний договір становить основне зобов'язання, укладене між ПП «Монмарт»та Заявником 1, згідно якого грошові кошти були отримані ПП «Монмарт»як і грошові зобов'язання по їх поверхню перед Заявнику 1. Договір іпотеки укладений на забезпечення Кредитного договору, за яким Боржник у справі виступає майновим поручителем за виконання ПП «Монмарт»своїх зобов'язань за Кредитним договором, проте поручення Боржником Кредитного договору правовим наслідком має виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, а не сплати грошової суми, виходячи з чого, за Договором іпотеки у Боржника відсутні грошові зобов'язання у розумінні приписів Закону про банкрутство перед Заявником 1 за Кредитним договором.

Відповідно до абз. 2 п. 6 ст. 14 Закону про банкрутство, розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Зазначена норма передбачає механізм задоволення та захисту майнових інтересів заставодержателя, у разі порушення провадження у справі про банкрутство майнового поручителя, а саме - у випадку реалізації ліквідатором майна, що є предметом застави (іпотеки), отримані від реалізації кошти спрямовуються виключно для задоволення вимог заставодержателя.

Судом встановлено, до поданого суду розпорядником майна Боржника «Реєстру вимог кредиторів по справі № Б8/006-12 про банкрутство Боржника», з урахуванням поданих 10 травня 2012 року Доповнень до раніш поданого реєстру, розпорядником майна внесено до розділу «Відомості про майно Боржника, що є предметом застави згідно державного реєстру обтяжень нерухомого майна»інформацію - запис № 1 згідно якого, в переліку нерухомого майна, що знаходиться в іпотеці АТ «БМ Банк»наявна будівля торгового комплексу літ. Б-3 загальною площею 2051,8 кв.м., номер за РПВН: 16752685, місце знаходження: м. Рівне, вул. Київська (Лібкнехта), буд. 10, підстава: договір іпотеки№ 22-2010/DC-8 від 27 жовтня 2010 року, у примітках вказано, - «договір відновлювальної кредитної лінії №2010-22/ВС від 27 жовтня 2010 року». На підтвердження підстав внесення інформації розпорядником майна надано Витяг з Державного реєстру іпотек.

Аналогічну за змістом правову позицію стосовно характеру вимог кредитора за основним зобов'язанням у справах про банкрутство до іпотекодавця (майнового поручителя), де іпотекою забезпечено виконання зобов'язання взяте третьою особою, а також розмежування правової природи договорів застави та поруки, в за аналогічних обставин займає Вищий господарський суд України, в тому числі, викладену у постановах Вищого господарського суду України у справах: № 5/38б від 01 листопада 2011 року; № Б-19/81-10 від 15 березня 2012 року; № 42/2Б від 02 лютого 2012 року; № 42/11б від 01 грудня 2011 року; №Б29/8-10 від 13 грудня 2011 року; №27/104Б від 13 грудня 2011 року (роздруківка постанов з Єдиного державного реєстру судових рішень долучена до матеріалів справи, Т. 3).

Зокрема з позиції колегії суддів Вищого господарського суду України (постанова у справі № 42/Б від 02 лютого 2012 року, Т. 3, а також подібних висновків дійшов суд також у постановах у справі № 42/11б від 01 грудня 2011 року, Т. 3; у справі № 5/38б від 01 листопада 2011 року), по переконанню колегії суддів касаційної інстанції, слід розмежовувати поняття "поручитель" та "майновий поручитель", оскільки названі особи є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин зокрема, поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення як порука, на підставі ст. ст. 546, 553 ЦК України, і у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Майновий поручитель, виходячи з положень ст. 583 ЦК України, є суб'єктом такого виду забезпечення виконання основного зобов'язання, як застава. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ЦК України, Закон України "Про іпотеку" та Закон України "Про заставу" не передбачають солідарного обов'язку боржника за основним зобов'язанням та майнового поручителя, у зв'язку з чим, до майнового поручителя не можуть бути застосовані приписи ст. 543 ЦК України, згідно якої, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. … договір застави, так само як і договір іпотеки, не породжує у заставодавця (іпотекодавця) грошових зобов'язань перед заставодержателем (іпотекодержателем), останній має право, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою (іпотекою) зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави (іпотеки) переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку (постанова Вищого господарського суду України у справі № б-19/81-10 від 15 березня 2012 року, Т. 3) про те, що договір іпотеки не породжує у іпотекодавця грошових зобов'язань перед іпотекодержателем, останній має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Таким чином, враховуючи положення ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" іпотекодержатель не є кредитором боржника в розумінні зазначеної статті. Отже, майнові інтереси заставодержателя у справі про банкрутство гарантуються тим, що він незалежно від наявності у нього статусу учасника у справі про банкрутство має право отримати кошти від реалізації заставленого майна.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку (постанова у справі №5/38б від 01 листопада 2011 року), що вказаний спеціальний Закон передбачає механізм задоволення та захисту майнових інтересів заставодержателя, у разі порушення провадження у справі про банкрутство майнового поручителя, а саме - у випадку реалізації ліквідатором майна, що є предметом застави ( іпотеки), отримані від реалізації кошти спрямовуються виключно для задоволення вимог заставодержателя.

Отже, на підставі викладеного вище, суд у справі дійшов висновків про те, що у розумінні приписів Закону про банкрутство за Договором іпотеки у Заявника 1 відсутні грошові вимоги до Боржника, а у Боржника відсутні грошові зобов'язання перед Заявником 1 за Кредитним договором, а тому за Договором іпотеки Заявник 1 не є за змістом Закону про банкрутство кредитором Боржника, в зв'язку з чим виходячи з норм ст. 1, п. 15 ст. 11, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, відсутні підстави для задоволення вимог Заявника 1 - включення його вимог за Договором іпотеки до реєстру вимог кредиторів Боржника, проте, права Заявника за Договором іпотеки забезпечуються нормою ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство. З'ясувавши вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позиція розпорядника майна боржника у справі, позиція Боржника, у цій частині є обґрунтованою та вірною.

В свою чергу, суд дійшов висновку про те, що за Договором поруки у Боржника наявне грошове зобов'язання перед Заявником 1, на умовах солідарної відповідальності разом з ПП «Монмарт» у розмірі встановленому вище судом, який заявлений Заявником 1 і визнаний Боржником та розпорядником майна Боржника. Як зазначено, розпорядником майна Боржника включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Заявника 1 у розмірі: 35 728 892,53 грн., - що включено до 4 черги задоволення вимог кредиторів; 146 767,58 грн. пені, що включено до 6 черги задоволення вимог кредиторів. Перевіряючи правильність розрахунків, судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи станом на 16 січня 2012 року неповернута заборгованість за Кредитним договором складала 4 486 364,35 дол. США та 30 506,23 грн., що складається з: 3 622 000,00 дол. США строкової заборгованості по кредиту, 378 000,00 дол. США простроченої кредитної заборгованості, 468 333,32 дол. США нарахованих та несплачених процентів, 27 802,97 грн. простроченої заборгованості по комісії; 18 031,03 дол. США та 2 703,26 грн., - пені.

Відповідно абз. 7 до ст. 1 Закону про банкрутство, склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. Справа було порушена ухвалою господарського суду Київської області від 16 січня 2012 року. Відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 16 січня 2012 року (що підтверджено матеріалами справи, інтернет ресурс: http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formT...), становив 7,9898 грн. за 1 дол. США, виходячи з чого, заборгованість за кредитним договором станом на вказану дату становить: 35 728 892,53 грн. заборгованості по кредиту та 146 767,58 грн. пені., виходячи з чого, розрахунок заборгованості, поданий розпорядником майна Боржника є вірним.

Розглядаючи вимогу Заявника 1 включити вимоги, забезпечені порукою до першої черги реєстру вимог кредиторів, вмотивовану посиланням на норму ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України та чинного цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

В свою чергу відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 110 Цивільного кодексу України «Ліквідація юридичної особи», юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Відповідно до матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області у цій справі від 16 січня 2012 року, - було відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника на підставі норм Закону про банкрутство в зв'язку з несплатою Боржником вимог ініціюючого кредитора та ухвалою у справі від 31 січня 2012 року як одну з обов'язкових вимог для подальшого переходу до наступних судових стадій, судом було досліджено ознаки неплатоспроможності Боржника та встановлено факт неплатоспроможності Боржника. Справа про банкрутство Боржника порушена на підставах, не пов'язаних з підставами, визначеними ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України.

Аналіз норм, на які посилається Заявник 1 як на підставу заявлених вимог вказує на те, що черговість задоволення вимог кредиторів, що передбачена ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, визначає черговість задоволення вимог кредиторів платоспроможного боржника, який ліквідується на підставах, визначених ч.ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України. Боржник перебуває на стадії розпорядження майном Боржника у справі про банкрутство, порушеної на підставі Закону про банкрутство, який містить спеціальні норми, що регулюють питання черговості задоволення вимог кредиторів Боржника, пряма вказівка на необхідність застосування яких передбачена ч. 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, при вирішенні питання черговості задоволення вимог кредиторів, їх змісту у провадженні у справі про банкрутство, підлягає застосуванню спеціальна норма Закону про банкрутство, в той час застосування норми ст. 112 Цивільного кодексу є помилковим за даних обставин, так як остання регламентує черговість задоволення вимог кредитів платоспроможного боржника, що ліквідується на підставі норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею: у першу чергу задовольняються: вимоги, забезпечені заставою.

Зазначеною нормою визначено лише один вид забезпечення -заставу, яким в разі забезпеченості грошових вимог кредитора до Боржника, останні підлягають включенню до першої черги реєстру вимог кредиторів, жодних інших видів забезпечення з перелічених вище, Закон не передбачає в цьому сенсі. Судом вже досліджено питання правової природи застави та поруки, як двох різних за правовою природою видів забезпечення основного зобов'язання, та встановлено, що вони не є тотожними, виходячи з чого, включенню до першої черги підлягає грошові вимоги лише забезпечені заставою. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги Заявника 1 щодо включення його вимог, що випливають з Договору поруки до першої черги реєстру кредиторів, є не обґрунтовані, безпідставні, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимоги Заявника 1 включити його вимоги за Договором поруки до першої черги та дійшов висновку про те, що вони підлягають включенню до інших черг, визначених Законом про банкрутство, ніж просить Заявник 1.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. Відповідно до п. 17 Постанови № 15, вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і задовольняються у шосту чергу в порядку черговості, встановленої статтею 31 Закону.

Відповідно до п.п. 4.5. Рекомендацій, розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону.

Детально дослідивши матеріали справи, реєстр вимог кредиторів Боржника поданий розпорядником майна, судом встановлено, що розпорядником майна вірно визначена черговість задоволення вимог Заявника 1 за Договором поруки та вимоги Заявника 1 підлягають включенню: 35 728 892,52 грн., - до 4 черги задоволення вимог кредиторів; 146 767,58 грн. пені, - до 6 черги задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 45 Постанови № 15, кредитор (кредитори), за заявою якого (яких) порушено справу про банкрутство, не подає (подають) заяв після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення цієї справи. Вимоги ініціюючих кредиторів вважаються визнаними і після їх перевірки у підготовчому засіданні підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру.

Ухвалою господарського суду Київської області у цій справі від 31 січня 2012 року визнано грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ»: у сумі 120 025 736,00 грн. (сто двадцять мільйонів двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять шість грн. 00 коп.) з яких: 120 000 000,00 грн. боргу, 25 500,00 грн. витрат зі сплати державного мита, 236 00,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вказані вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів до четвертої черги реєстру вимог кредиторів.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судом встановлено, що Заявником 1 за подачу заяви з кредиторськими вимогами до Боржника було сплачено судовий збір у сумі 1 073,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 1516066 від 21 березня 2012 року, факт зарахування коштів в дохід бюджету підтверджено підписами в.о. голови правління та заступником головного бухгалтера АТ «БМ «Банк», засвідчених печаткою банку.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з тим, що справа порушена в зв'язку з несплатою Боржником вимог ініціюючого кредитора, господарські витрати -судовий збір покласти на Боржника та на підставі п.п. г ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, вони підлягають задоволенню в першу чергу задоволення вимог кредиторів.

Судом встановлено, що ініціюючий кредитором на виконання вимог ухвали господарського суду Київської області від 31 січня 2012 року, подав до офіційного друкованого органу Верховної Ради України «Голос України»оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника. За подачу оголошення ініціюючим кредитором було сплачено 790,00 грн. та 7,90 грн. сплачено витрат на забезпечення здійснення господарських витрат, пов'язаних з публікацією оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Факт здійснення витрат підтверджено квитанціями № ПН 4289 від 15 лютого 2012 року на суму 790,00 грн. та № ПН 4289 РКО на суму 07,90 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цієї статтею: витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито покладається: суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, абз. 1 ч. 6 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати ініціюючого кредитора на подачу ініціюючим кредитором оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника у сумі 790,00 грн. та 7,90 грн. витрат на забезпечення здійснення господарських витрат, пов'язаних з публікацією оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство покласти на Боржника та на підставі п.п. г ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, вони підлягають задоволенню першу чергу.

Таким чином, вимоги заявників/кредиторів у справі, що яких заявлено заперечення, розглянуті судом по суті.

Таким чином, заслухавши представників Заявника 1, ініціюючого кредитора, розпорядника майна Боржника, Боржника, суд дійшов висновку, що наявних в справі документів достатньо для прийняття рішення у даному судовому засіданні про затвердження реєстру вимог кредиторів.

Включенню до реєстру вимог кредиторів підлягають грошові вимоги у розмірі, що вище визнані судом в даному судовому засіданні, в тому числі за результатом розгляду судом вимог Заявника 1. За результатами розгляду справи в попередньому засіданні суд прийшов до висновку про затвердження реєстру вимог кредиторів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 5, 7, 11, 12, 13, 14, 15, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 4-1, 32 - 36, 41, 43, 49, 54, 86 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство»від 18 грудня 2009 року № 15, Рекомендаціями Президії Вищого господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 04 червня 2004 року №05-5/1193, суд -

УХВАЛИВ:

1. Визнати вимоги кредиторів Боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «БРИЗ», ідентифікаційний код юридичної особи: 31605764, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4, в наступному складі та обсязі:

- товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи: 23415152, місцезнаходження: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93, в сумі: 120 025 736,00 (сто двадцять мільйонів двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять шість грн. 00 коп.) грн., визнаних ухвалою господарського суду Київської області від 31 січня 2012 року у цій справі безспірними, - четверта черга задоволення вимог кредиторів боржника; 797,90 (сімсот дев'яносто сім грн. 90 коп.) грн., - перша черга задоволення вимог кредиторів;

- Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», ідентифікаційний код: 33881201, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 37/122, в сумі: 35 728 892,53 (тридцять п'ять мільйонів сімсот двадцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто дві грн. 53 коп.) грн., - четверта черга задоволення вимог кредиторів; 146 767,58 (сто сорок шість тисяч сімсот шістдесят сім грн. 58 коп.) грн., - шоста черга задоволення вимог кредиторів; 1 073, 00 (одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.) грн., - перша черга задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимог АТ «БМ «Банк»відмовити.

2. Включити до реєстру кредиторів боржника та затвердити реєстр вимог кредиторів боржника -товариства з обмеженою відповідальністю «БРИЗ», ідентифікаційний код юридичної особи: 31605764, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4, в наступному складі та обсязі:

- товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи: 23415152, місцезнаходження: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93, в сумі: 120 025 736,00 (сто двадцять мільйонів двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять шість грн. 00 коп.) грн., визнаних ухвалою господарського суду Київської області від 31 січня 2012 року у цій справі безспірними, - четверта черга задоволення вимог кредиторів боржника; 797,90 (сімсот дев'яносто сім грн. 90 коп.) грн., - перша черга задоволення вимог кредиторів;

- Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», ідентифікаційний код: 33881201, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 37/122, в сумі: 35 728 892,53 (тридцять п'ять мільйонів сімсот двадцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто дві грн. 53 коп.) грн., - четверта черга задоволення вимог кредиторів; 146 767,58 (сто сорок шість тисяч сімсот шістдесят сім грн. 58 коп.) грн., - шоста черга задоволення вимог кредиторів; 1 073, 00 (одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.) грн., - перша черга задоволення вимог кредиторів.

3. Встановити, що конкурсні вимоги всіх кредиторів, що заявлені до Боржника після 19 березня 2012 року або не заявлені взагалі по даній справі, відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" -вважаються погашеними. В подальшому боржник є вільним від всіх вказаних у цьому пункті ухвали зобов'язань.

До 17 травня 2012 року провести перші загальні збори кредиторів, обрати комітет кредиторів та до 18 травня 2012 року подати клопотання щодо подальших процедур у справі.

Копію ухвали надіслати: розпоряднику майна Боржника Шарому А.М. (АДРЕСА_1); Боржнику (08132, Київська обл., Кєво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4), ОСОБА_2. (02232, АДРЕСА_2); ТОВ «ПРОМБУДТЕХНОЛОГІЯ»(83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 93), ПАТ «БМ Банк»(01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 37/122).

Суддя Скутельник П.Ф.