Ухвала суду № 24018937, 04.04.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Захарова О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2012 року справа №2а-6984/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-6984/11/1270 за позовом Приватного підприємства «Ол-Транс» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення - рішення від 05.08.2011 року № 0000452301,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 15.08.2011 року звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Ол-Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, результати якої оформлено актом від 22.07.2011 року № 68/23-00/31805967 відповідно до висновків якого, відповідачем встановлено порушення п.4.5 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». В результаті цього, на думку податкового органу, позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 827 186, 00 грн. За наслідками розгляду заперечень відповідач зменшив суму податку на додану вартість (надалі - ПДВ), яку вважав заниженою позивачем, з 827 186 грн. до 344 182 грн. За результатами проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.08.2011 року № 0000452301, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 387 591,75 грн.

Підставою вищенаведених порушень, на думку ДПІ в м. Лисичанську Луганської області, є порушення позивачем приписів цивільного законодавства. З цього відповідачем було зроблено висновок, що угоди, укладені між позивачем та ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» мають протиправний характер, суперечать інтересам держави і суспільства, що порушує публічний порядок та згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Позивач наполягає на необґрунтованості такого висновку, оскільки відповідачем не були враховані первинні документи, які свідчили про дійсність угод з ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс». Позивач доводить, що зміст договорів, укладених з зазначеними контрагентами не суперечить актам цивільного законодавства та у позивача наявні усі первинні документи, які є безумовною підставою для отримання податкового кредиту по ПДВ у розумінні норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач зазначив, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року, задоволений позов ПП «Ол-Транс» до ДПІ у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток, визнання протиправним і скасування наказу та визнання незаконним проведення перевірки, а саме, скасоване податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м Лисичанську Луганської області № 0000442301 від 05.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству «Ол-Транс» з податку на прибуток на суму 291329,75 грн. Додатковою постановою у цій же справі, визнано протиправним і скасовано наказ та визнано незаконним проведення перевірки. Тому, наслідком незаконної перевірки є неможливість використання результатів такої перевірки, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі доказів, отриманих з порушенням закону та тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-6984/11/1270 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що, задовольняючи адміністративний позов, судом першої інстанції порушено вимоги ст.ст. 68, 129 Конституції України, п.201.11 ст. 201, п.187.1 ст. 187, п.198.1-198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ та ст.ст. 7, 8, 10, 86, 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та проігноровані приписи роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладені у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 «Про судове рішення». Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 року, додаткову постанову від 14.09.2011 року у справі № 2а-7036/11/1270 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 року, оскільки зазначені судові рішення не є остаточними, тому що ДПІ у м. Лисичанську оскаржує їх в касаційному порядку.

Сторони у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

За нормами частини першої пункту другого статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за ліцензією Міністерства транспорту та зв'язку України АВ № 150779, виданої 25.07.2006 року Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті позивачеві дозволено здійснювати внутрішні перевезення вантажів, строк дії ліцензії з 26.07.2006 року до 25.07.2011 року (т. 1 а.с. 163, 164, 166, 167).

На підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2006року ПП «Ол-Транс» належить автозаправні станції, розташовані за адресою м. Лисичанськ, м. Новодружеськ, вул.Будьоного, 35а, позивачу наданий дозвіл № 000081 на роботу цієї автозаправної станції.

У період з 04.07.2011 року до 15.07.2011 року відповідачем - ДПІ у м. Лисичасньку Луганської області було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року до 31.03.2011 року, результати якої викладені в акті перевірки № 68/23-31805967 від 22.07.2011 року (т. 1 а.с. 30-76).

За висновками акту перевірки встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 827186 грн. та порушення положень та вимог ст. 203, ст. 207, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, внаслідок чого угоди позивача за взаємовідносинами з приватним підприємством «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс» та ПП «ВКФ «Лугсервіс» є нікчемними (п. 2, п. 3 висновку).

В основу акту перевірки відповідач поклав інформацію, отриману від Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську щодо контрагентів позивача, інформацію з центральної бази даних пошуково-довідкової системи ДПА України, декларацій з податку на додану вартість контрагентів позивача, аналізу документів облікових справ підприємств-контрагентів тощо.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Лисичанську Луганської області та з урахуванням результатів розгляду заперечення відповідача на акт перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2011 року № 0000452301, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 387 591,75 грн. (т.1 а.с. 28).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Судом встановлено, що документальна планова виїзна перевірка ПП «Ол-Транс» проведена згідно ст.ст. 58, 77, 81, 82, 86 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ в м. Лисичанську № 414 від 20.06.2011 року (т. 1 а.с. 156).

Позивачем у судовому порядку був оскаржений наказ ДПІ в м. Лисичанську № 414 від 20.06.2011 року «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Ол- Транс» та дії податкового органу по проведенню документальної планової виїзної перевірки ПП «Ол-Транс».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року, задоволений позов ПП «Ол-Транс» до ДПІ у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток, визнання протиправним і скасування наказу та визнання незаконним проведення перевірки, а саме, скасоване податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області № 0000442301 від 05.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству «Ол-Транс» з податку на прибуток на суму 291329,75 грн. (т. 2 а.с. 156-168).

Додатковою постановою від 14 вересня 2011 року у цій же справі були задоволені позовні вимоги ПП «Ол-Транс» в частині визнання протиправним та скасування наказу ДПІ в м. Лисичанську про проведення документальної планової перевірки ПП «Ол-Транс» від 20.06.2011 року № 414 та визнання незаконним проведення документальної планової виїзної перевірки на підставі цього наказу (т.2 а.с. 143-144).

Отже, з урахуванням вимог ст.ст. 72, 255 КАС України є встановленими та не підлягають доказуванню обставини у справі, у зв'язку з набранням законної сили судового рішення щодо цих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентами: ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» укладались господарські договори.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом. Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів нікчемності правочинів, ні підстав для донарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем у справі письмові докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70, 79 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - закон № 168) визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними, а не у разі відсутності інформації в певних графах податкової накладної.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентами, позивачем також надані до суду видаткові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, у контрагентів позивача - не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області у справі № 2а-6984/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-6984/11/1270 за позовом Приватного підприємства «Ол-Транс» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення - рішення від 05.08.2011 року № 0000452301 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.