Ухвала суду № 23988191, 26.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 р.Справа № 2а-67/12/1470

Категорія: 8.1.1Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О.А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Кравець О.О. судді - Запорожана Д.В.при секретаріПилипчук М.І.розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція" до ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області про визнання неправомірним та скасування рішень, -

встановиЛА:

05 січня 2012 року, позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області з наступними вимогами:

- визнати неправомірними дії ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області по призначенню та проведенню позапланової виїзної документальної перевірки за результатами якої був складений акт від 07.12.2011р. №380/23-30126517 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2011р.;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301;

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ.

У судовому засіданні першої інстанції представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові, наданих доказах та усних поясненнях.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301 та рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Суд першої інстанції своєю постановою від 03 лютого 2012 року позов задовольнив частково.

Визнав неправомірним та скасував податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301.

Визнав неправомірним та скасував рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ.

В задоволені інших позовних вимог відмовив.

ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 24.11.11р. по 02.12.11р. ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПАТ "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція".

Позивач у перевіряемому періоді перебував на спеціальному режимі оподаткування, як сільськогосподарське підприємство основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) (свідоцтво №100190567 видане відповідачем, а.с.85)).

Згідно листа ТОВ "Цінні папери АПК" від 04.04.06р. №57 сто відсотків акцій позивача належать державі в особі НАК "Украгролізінг".

21.12.2011р. на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000462301, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 2470092грн. 75коп. в тому числі за основним платежем 1678035грн. та штрафні санкції 372549+419508,75грн.

Також, 21.12.2011р., на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято рішення №10 про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ та анулювання виданого свідоцтва.

Відповідно до зазначеного акту відповідачем, встановлено порушення позивачем п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.8 п.7.2., п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8-1.6 ст.8-1, п.п.11.21, п.п.11.29 ст.11 Закону України Про податок на додану вартість, ст.ст.187, 188, 198, 199, 209 ПКУ, ст.18 Закону України Про оренду землі, ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Всі порушення, які мали місце випливають з того, що на думку відповідача, позивач неправомірно перебував в режимі сплати фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ з серпня 2010р. по вересень 2011р. у зв'язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які використовує позивач, не зареєстровані в установленому порядку. Відповідачем зроблені висновки, що договори оренди є неукладеними та не дійсними, а відтак позивачем не додержано вимог п.8-6 ст.8-1 ЗУ Про податок на додану вартість та ст.209 Податкового Кодексу, сільгосппродукція, яка вироблена позивачем на цих землях не є продукцією власного виробництва, а отже її слід виключити з обсягу питомої ваги вартості товарів вироблених (поставлених) позивачем, а його сільськогосподарське підприємство не має права на спеціальний режим оподаткування.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Ст.19 Конституції визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Так, відповідно до п.8-1.2 ст.8-1 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 ст.8-1 вищевказаного Закону та ст.209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПКУ дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

Згідно ст.302.1 ПКУ об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин.

Відповідно до положень ст.1 закону Про оренду землі: оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Таким чином сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено Податковим Кодексом України, а саме п.п.14.1.97. ст.14, яка встановлює, що: лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Позивачем були надані відповідні довідки органів влади, що підтверджують фактичне користування підприємством земельними ділянками.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Таким чином, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та поставляючи його іншим особам підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Відповідно до ст.1 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, під поняттям оренди в податковому законодавстві розуміється дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Для цілей оподаткування не встановлено значення виду договору (його формалізована якість) - договір оренди, договір про надання землі для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис), договір про надання майна в користування, або взагалі без укладення договору. Головною підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції.

Фактичне користування позивачем земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як оренда не залежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Колегія суддів поділяє думку суду першої інстанції, що податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що серед причин тимчасової відсутності реєстрації договорів оренди були:

- смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (не прийняття спадщини, відумерла спадщина);

- смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину;

- довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди в ДЗК неможлива;

- довготривалий строк визнання судом спадщини відумерлою тощо;

Відповідно до діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки із спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому протягом цього періоду земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що не дотримання вищезазначених норм, стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливе невиконання вимог земельного та цивільного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції стосовно неможливості оформлення землекористування, від причин незалежних від позивача, не може свідчити про порушення позивачем у сфері оподаткування.

На підтвердження своєї правової позиції позивачем також було надано суду відповідні документи, а саме: копії довідок Христофорівської сільської ради від 15.01.2009р., 27.01.2010р., Баштанської міської ради №96 від 13.01.2011р., Баштанської міської ради №901 від 30.08.2010р., Баштанської міської ради №86 від 23.01.2019р., Христофорівської сільської ради від 28.10.2011р., копії Договорів емфітевзису, копії Актів прийому передачі земельних ділянок, копії Угод про поновлення договору короткострокової оренди землі.

Судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить посилання на Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва, яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік.

Відповідно до п.1.7. Наказу встановлено, що при складанні розрахунку необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки питомої ваги.

Суд першої інстанції правильно посилався на вимоги п.209.11. ст.209 ПКУ так як суб'єкт спеціального режиму оподаткування який поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25%, на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи, про той факт, що підприємство поставляло несільськогосподарські товари, або сільськогосподарські товари не власного виробництва питома вага яких перевищувала 25%.

Таких доказів акт не містить, а відповідачем суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції зазначених доказів не надано.

Крім того, актом перевірки підтверджено, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено; сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що сумніви Відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів протягом 2009-2011 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

З таким підходом не погодився суд першої інстанції і колегія суддів поділяє таки висновки оскільки п.8-1.6 ст.8-1 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209 ПК України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Використана методика вирахування податкових зобов'язань з ПДВ та формування податкового кредиту не може бути застосована, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена, що суперечить вимогам ст.19 Конституції України. При цьому, відповідачем не досліджено об'єми продажу та види сільськогосподарської продукції, джерела її отримання, земель, на яких вона вирощена, зокрема, відповідно до договорів, які зареєстровані в ДЗК та тих, які не пройшли процедуру державної реєстрації. Також, відповідачем не досліджено хронологічного циклу, починаючи від року початку виробництва (вирощування) продукції та року, в якому здійснено її поставку.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким було позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові санкції) є необґрунтованим, а тому й неправомірним.

Стосовно рішення відповідача №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ, слід зазначити, що воно прийнято на підставі акту позапланової документальної виїзної перевірки від 07.12.2011р. №380/23-30126517.

При цьому в рішенні зазначено, що підставою анулювання свідоцтва питома вага вартості поставлених сільськогосподарських товарів з серпня 2010р. складає менше 75%.

Судом першої інстанції зазначалось, що питома вага отриманих доходів від поставки сільськогосподарських товарів не може розраховуватись методом процентного співвідношення площ зареєстрованих та незареєстрованих земельних ділянок які знаходяться в користуванні платника податків, оскільки такий метод розрахунку не передбачений чинним законодавством України та взагалі не може за своїм принципом та методикою визначити дохід від поставки сільськогосподарської продукції від доходу пов'язаному з поставкою інших товарів.

За таких підстав суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що розрахунки наведені в акті перевірки (за методикою яка не передбачена законодавством) не можуть бути підставою для прийняття рішення, оскільки воно в такому випадку є неправомірним та необґрунтованим.

Судом першої інстанції розглянуто вимоги позивача про визнання неправомірними дій ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області по призначенню та проведенню позапланової виїзної документальної перевірки за результатами якої був складений акт від 07.12.2011р. №380/23-30126517 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2011р., та зазначено наступне.

Відповідно до положень ст.78, 81 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Відповідний наказ на проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача було прийнято 24.11.11р. за №435.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із ст.81 ПКУ. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Непред'явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред'явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було допущено посадових осіб відповідача до проведення перевірки. У зв'язку з зазначеним підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги, є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимог апеляційної скарги про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апелянтом строк на апеляційне оскарження не пропущено, а тому питання про поновлення строку колегія суддів вважає, без підставним.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 118,160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція" до ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області про визнання неправомірним та скасування рішень, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя О.О. Кравець суддя Д.В. Запорожан