Ухвала суду № 23987106, 05.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8527/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2011 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рехау" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, третя особа -Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків про визнання рішення від. 22.02.2011 недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2011 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000701705 від 22.02.2011.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 08.02.2011 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт № 25/22-3/32108814 від 08.02.2011.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.211 № 0000701705 на суму 10237 грн., з них донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 8189 грн., штрафних санкцій 2048 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність зазначеного рішення відповідача, з чим і погоджується колегія суддів, аргументуючи свою позицію наступним.

Що стосується порушень позивачем ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Так, відповідач в своєму акті зазначає, що позивач реалізував автомобіль фізичній особі ОСОБА_2 за ціною 21865,10 грн. Ринкова вартість цього автомобіля (Skoda Fabia Classik) становить 22865,10 грн., тому позивач, як податковий агент, повинен був утримати податок з доходів фізичних осіб в розмірі 115,20 грн. з різниці між ціною продажі та ринковою ціною в розмірі 768 грн. Аналогічний висновок зроблено відповідачем і щодо операції з продажу позивачем автомобіля ЗАЗ 110307 ОСОБА_3 за ціною 7500 грн. Вартість автомобіля ЗАЗ 110307 складає 14638,77 грн., тому позивач повинен був утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1071 грн.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням відповідача, що при продажу вказаних вище позивачем автомобілів за ціною, що не відповідає ринковій вартості, у покупців виникли додаткові блага, що є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 1.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Таким чином, за вказаною нормою податковий агент утримує та перераховує податок лише у разі, коли проводить нарахування доходів; при нарахуванні доходів у податкового агента виникає заборгованість перед одержувачем доходів; нараховані доходи є джерелом для утримання податку з такого доходу; при виплаті такого доходу у податкового агента виникає зобов'язання щодо перерахунку до бюджету утриманого за рахунок доходу податку. Тобто, податок утримується від суми такого доходу та за рахунок такого доходу при його нарахуванні.

Так, різниця між договірною ціною та вартістю, встановленою висновком спеціалістів, не є додатковим благом, а відтак не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Крім того, відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Як вбачається з акта перевірки, відповідач не ставить питання про оподаткування майна, оскільки йдеться про оподаткування додаткового блага.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Операції з придбання платником податків рухомого майна не входили до об'єктів оподаткування податком на доходи фізичних осіб у період укладення позивачем з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу.

З огляду на це у позивача не було підстав керуватися ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач необґрунтовано прийшов до висновку про те, що позивач є податковим агентом відносно його контрагентів, а також про те, що позивач зазначеним особам виплатив додаткові блага.

Також, в акті перевірки зазначено, що внаслідок відшкодування витрат за відрядження його працівникам, позивачем порушено п.п.1 ст.1, п. «е»п.п. 4.2.9 п.4.2 ст. 4, п. п. «а»п. 17.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Відповідач зазначив, що позивачем не оподатковано виплачений його працівникам дохід у вигляді додаткового блага.

Колегія судді, як і суд першої інстанції, не може погодитися з таким висновком відповідача з огляду на таке.

Встановлено, що позивачем було призначено проведення представницьких заходів у період 2009 -2010 років. Також позивачем було визначено осіб, відповідальних за проведення представницьких заходів, та бюджет на фінансування таких заходів. При цьому працівникам позивача були оформлені відрядження.

Враховуючи той факт, що грошові кошти використовувалися працівниками ТОВ з метою проведення переговорів, то такі витрати не можуть бути додатковим благом працівника, а є представницькими витратами даного ТОВ.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Кузьменко В. В.

Повний текст ухвали виготовлено 10.04.2012.