Ухвала суду № 2397704, 15.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Смоковича М.І., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши у попередньому розгляді в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Реклама» (далі ТОВ «Регіон-Реклама») до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (далі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення - рішення, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргамиДержавної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова та Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Реклама» на постанову Господарського суду Харківської області від 7 серпня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2006 року ТОВ «Регіон Реклама» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2006 року №001052310/0, згідно якого позивачу донараховані зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 164388,00 грн., в тому числі основний платіж 109491,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 54897,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова неправомірно визначило позивачу суму податкового зобовязання та неправомірно застосувало штрафні санкції.

Постановою Господарського суду Харківської області від 07 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року, позов задоволено частково скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 17 травня 2006 року №001052310/0 в частині донарахування податкового зобовязання в розмірі 27943,50 грн., в тому числі основний платіж у сумі 18528,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9415,50 грн.

У касаційних скаргах ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова та ТОВ «Регіон Реклама», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова проведена планова документальна перевірка ТОВ «Регіон Реклама» щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року, про що складений Акт від 10 травня 2006 року №1226/23-397/31432815.

На підставі висновків Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 001052310/0 від 17 травня 2006 року, згідно якого позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість за порушення п. 4.2 ст.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у розмірі 109 491,00 гривень, а також застосовні штрафні (фінансові) санкції на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в розмірі 54 897,00 грн.

З Акту вбачається, що під час перевірки працівниками відповідача були виявлені такі порушення.

Підприємством згідно договору оренди від 18 січня 2004 року № 9/А у 1 півріччі 2004 році здійснювалась оренда приміщення в Акціонерного товариства «Нове слово» (далі АТ «Нове слово»). У цьому приміщенні позивачем були встановлені металеві двері, які після залишення позивачем орендованого приміщення залишилися у АТ "Нове слово".

Відповідно п.4.2. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

У порушення п.4.2. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством занижено базу оподаткування на суму 188,62 грн., у зв'язку з чим підприємству відповідачем донарахований податок на додану вартість за липень 2004 року в розмірі 37,52 грн.

Поняття "безоплатно надані товари" визначено в п.1.23 ст.1 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", згідно якого безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

З матеріалів справи видно, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не вказано на підставі яких документів зроблено висновок про те, що позивач безоплатно передав АТ «Нове слово» металеві двері.

Пунктом 1.11 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що безплатно отримані товари (роботи, послуги), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 8.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлений порядок амортизації витрат на поліпшення основних фондів, одержаних в оперативний лізинг (оренду). Пунктом 8.8.1 п. 8.8. ст. 8 вказаного Закону передбачено, що у разі, коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості: відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди); створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди). При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця. Підпункт 8.8.2 цієї статті визначає, що у разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативного лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів. При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.

Тобто, законом визначено, що поліпшення об'єкту оренди є витратами безпосередньо орендаря, що враховуються або у складі валових витрат відповідного податкового періоду, або амортизуються у складі відповідної групи основних засобів.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що в даному випадку безоплатної передачі товару позивачем АТ "Нове слово" не відбулося і позивач не повинен сплачувати податок на додану вартість, застосування відповідачем п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим донарахування податку на додану вартість у сумі 37,52 гривень та застосування штрафних санкцій у сумі 170,00 гривень є не обґрунтованими.

Відповідач стверджує, що позивачем у порушення п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту віднесено податкову накладну від 31 грудня 2005 року №7, яка не містить повного або скороченого найменування, вказаного в установчих документах юридичної особи - платника податку на додану вартість, а саме в податковій накладній зазначений продавець ДП "Издат-во "Новая Харьковщина", не є назвою, яка відповідає дійсності (за даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву).

Відповідно до чинного законодавства, а саме згідно з п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 указаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну ставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Разом з тим, згідно з пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платнику податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. У абзаці 1 пункту 5 Порядку вказується, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначена податкова накладна не визнана в установленому законом порядку недійсною.

У наданій позивачем копії податкової накладної від 31 грудня 2005 року №7 продавцем зазначено «Дочернее предприятие «Издательство «Новая Харьковщина». В наданому листі від «Дочернее предприятие «Издательство «Новая Харьковщина» зазначено, що ним дійсно була видана позивачу податкова накладна від 31 грудня 2005 року №7, в якій в графі, де зазначається найменування продаця товарів (робіт, послуг) було вказано ДП "Издат-во "Новая Харьковщина". Відповідно до статуту підприємство має повну назву "Дочернее предприятие "Издательство "Новая Харьковщина", скорочену ДП "Издательство "Новая Харьковщина". На звернення позивача з проханням виписати податкову накладну без скорочень в назві, підприємством це було зроблено. Позивачем від продавця була отримана податкова накладна від 31 грудня 2005 року №7, яка містила всі необхідні реквізити, дана накладна внесена до реєстру податкових накладних №12. Таким чином, у позивача не було підстав для звернення до податкового органу з заявою про порушення продавцем порядку виписування податкової накладної.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що скорочене найменування продавця в податковій накладній не впливає на оподаткування підприємства позивача.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та донарахування зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 489,71 гривень та застосування штрафних санкцій у сумі 9 245,00 гривень є безпідставним.

Стосовно решти суми донарахувань в розмірі 90 963,00 гривень за завищення податкового кредиту з ПДВ за період з січня по березень 2005 року в наслідок реалізації друкованої реклами за цінами нижчими від собівартості судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

За даними перевірки позивачем у 1 кварталі 2005 року невірно визначено базу оподаткування з податку на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла у 1 кварталі 2005 року), від оподаткування ПДВ звільняються операції з поставки (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; поставки книжок вітчизняного виробництва; поставки учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва.

У періоді, що перевірявся, позивач здійснював поставку періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, а також операції по розміщенню реклами у цих засобах масової інформації.

Відповідно, по операціях поставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації податкові зобов'язання не формувалися, база оподаткування не визначалася, оскільки ці операції звільнені від оподаткування ПДВ, але в цих же періодичних виданнях позивач друкував і рекламні оголошення, по операціям з розміщення яких виникають податкові зобов'язання з ПДВ.

Порушень з правильності визначення податкових зобов'язань з ПДВ безпосередньо з розміщення реклами у позивача не встановлено, але позивач при розміщенні рекламних оголошень в друкованих виданнях не враховував ту частку таких видань, яка була занята під рекламою та податкові зобов'язання по виготовленню такої друкованої продукції не визначав, незважаючи на те, що всю суму ПДВ по придбаним матеріалам, які були використані для друку періодичних видань, відносив до податкового кредиту.

Відповідачем під час перевірки було встановлено, що позивач під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість по операціях, які частково використовувалися в оподатковуваних операціях, а частково ні, враховував ціну реалізації такої продукції, що була нижча за її собівартість.

Представником позивача в судовому засіданні були надані пояснення, що підприємство дійсно реалізовувало друковані видання з рекламними оголошеннями за ціною нижчою від собівартості виготовлення такої продукції з метою більшого розповсюдження реклами для охоплення більшої кількості потенційних споживачів такої реклами.

Відповідно до п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при виготовлені та /або придбанні товари (роботи, послуги) частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Позивач такого перерахування не провів.

Крім того, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума любих витрат платника податків, здійснених в якості компенсації вартості товарів (послуг, робіт), придбаних (виготовлених) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність визначається як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку міг відносити на валові витрати тільки витрати по придбанню таких товарів, які придбаються для використання у власній господарській діяльності, тобто з метою отримання прибутку.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У даному випадку позивач відніс до складу податкового кредиту з ПДВ всю суму ПДВ по придбаним товарам для виготовлення друкованої продукції, в т.ч. і по тій в якій були надруковані рекламні оголошення, які не звільнені від оподаткування.

З огляду на зазначене, відповідачем правомірно зроблено перерахунок бази оподаткування при визначенні відсотку оподаткування та звільнених від оподаткування операцій за даними перевірки, якою було встановлено, що в порушення п.п.7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством завищено податковий кредит за період з січня по березень 2005 року на суму 90963,00 грн., а також правомірно застосовані штрафні санкції в сумі 45481,50 грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, щодо скасування податкового повідомлення рішення ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова від 17 травня 2006 року № 001052310/0 лише в частині донарахування основного платежу у сумі 18528,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9415,50 грн.

Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, їм дана належна правова оцінка, що обґрунтовано доводами судових рішень та не спростовується доводами касаційних скарг.

Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова та Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Реклама» залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Харківської області від 7 серпня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий О.Н. Панченко

судді Т.Ф. Весельська

М.І. Смокович

Т.А. Чумаченко

І.В. Штульман