Ухвала суду № 2397615, 09.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

 Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. І.,

Сороки М. О.,

 Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом приватного підприємства „Київпродекспорт” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання рішень недійсними, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 29 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду 12 вересня 2006 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2006 року ПП „Київпродекспорт” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.03.06 № 0002002308/0, № 0002012308/0, № 0002022308/0.

Постановою Господарського суду м. Києва від 29 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду 12 вересня 2006 року, позов задоволено. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.03.06 № 0002002308/0, № 0002012308/0, № 0002022308/0.

У касаційній скарзі на постанову Господарського суду м. Києва від 29 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду 12 вересня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на те, що при ухваленні рішень суди не повно встановили всі обставини, які мають значення для справи, не дали правову оцінку доказам у справі та порушили норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було здійснено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності заявленого відшкодування податку на додану вартість за період серпень, вересень, жовтень 2005 року, за результатами якої було складено акт № 62/23-8/32735058 від 17.02.2006р.

В ході проведення перевірки було встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач безпідставно до складу податкового кредиту включив суму ПДВ за серпень 2005 року в зв'язку з чим підлягає зменшенню ПДВ в розмірі - 5993000 грн., за жовтень 2005р. відсутнє право на бюджетне відшкодування на суму 3938443 грн., за вересень 2005р. підлягає донарахуванню ПДВ у розмірі 5954599грн.

На підставі акту № 62/23-8/32735058 від 17.02.2006р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 10.03.2006 були прийняті:

податкове повідомлення-рішення № 0002002308/0, яким відповідно до п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування у сумі, заявленій у податковій декларації за жовтень 2005р., у зв'язку з чим відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3938343 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0002012308/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005р. у розмірі 5993000 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0002022308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 8931898,50 грн., у т.ч. 5954599 грн. - основного платежу та 2977299,50 грн. - штрафних санкцій.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що висновки, викладені в акті перевірки, не обґрунтовані та не відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до рішення власника ПП «Київпродекспорт» від 29 червня 2005 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. був призначений на посаду директора ПП «Київпродекспорт». Декларація з податку на додану вартість за липень 2005 року підписана ним особисто.

Показники фінансово господарської діяльності позивача, які були зазначені позивачем в декларації з податку на додану вартість за липень 2005р., підписання якої, як зазначає відповідач, здійснено неналежною особою, були відкориговані в наступному звітному періоді шляхом подання податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2005р., підпис якої відповідачем не оспорювався.

З огляду на те, що висновки акту перевірки про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за серпень 2005 року документально не підтверджені, тому відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002012308/0.

Щодо висновків відповідача про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за жовтень 2005р. у розмірі 3938343 грн. та донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість 5954599 грн., то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених нарахованих платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін та під процент.

З огляду на наведені норми закону, вірним є висновок, що проценти, які нараховані згідно з угодою товарного кредиту, повинні включатися до бази оподаткування ПДВ, оскільки база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, а до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку (п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Закон України «Про податок на додану вартість» містить норму, якою визначається база оподаткування ПДВ при збільшенні договірної вартості товарів (робіт, послуг) на суму процентів. Зокрема, пунктом 4.8 ст. 4 Закону встановлено, що у разі якщо платник ПДВ здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є об'єктом оподаткування ПДВ згідно з пунктом 3.1 ст. 3 Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане йому платнику податку у формі простого або переказного векселя чи інших боргових інструментів, базою оподаткування ПДВ відповідно до Закону є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані, на суму номіналу такого векселя або іншого боргового інструменту.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що сума відсотків за товарним кредитом є частиною вартості товару та є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

А відтак позивачем було правомірно заявлено до бюджетного відшкодування за жовтень 2005р. суму у розмірі 3935543 грн. донарахування відповідачем позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5954599 грн. є безпідставним.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Зважаючи на відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість, застосування до позивача штрафних санкцій є необґрунтованим.

Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 29 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду 12 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.

Судді :

В. І. Бутенко

Т. О. Лиска

О. І. Панченко

М. О. Сорока

І. В. Штульман