Рішення № 2396871, 05.10.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц - 6055 2007 рік Голов, в 1-й інстан. Хаустова Т.А.

Категорія 41 Доповідач Пономарьова О.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судці Пономарьової О.М.

суддів Бабенка П.М., Новосядлої В.М.,

при секретарях Бєжині В.Ю., Артамоновій C.O.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" про зміну підстав звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за весь час невиплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди та за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

30 січня 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" про зміну підстав звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час невиплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з його затримкою та відшкодування моральної шкоди. Позивач посилався на те, що 29 листопада 2006 року за наказом директора Слов'янської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" його звільнено з посади юрисконсульта на підставі його заяви про звільнення за згодою сторін. Але це формулювання заяви є недійсним, оскільки фактично підставою для звільнення було невиконання законодавства про працю адміністрацією підприємства, оскільки йому не виплачувалась заробітна плата з вересня

2006 року, а останнім часом адміністрація відповідача стала вимагати від нього виконання

роботи, яка не обумовлена трудовим договором та посадовими обов'язками. В порушення

вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України відповідач не провів з ним розрахунок, не видав

трудову книжку, тому повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки

розрахунку, компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку з затримкою її виплати. Дії

відповідача заподіяли йому моральні страждання і моральну шкоду він оцінює в 20000

грн., яку просить стягнути з відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і посилалось на те, що з ОСОБА_1 був укладений договір безпроцентної позики 3 жовтня 2006 року на суму 8000 грн. строком на 10 календарних діб. Але станом на 9 лютого 2007 року позика так і не була сплачена. Просили стягнути з відповідача суму позики з урахуванням індексу інфляції, суми пені згідно з п.7.2 договору.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня

2007 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і з товариства з

обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" на його користь стягнута заборгованість

по заробітній платі в сумі 4755,29 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

2

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" задоволені повністю і з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" сума заборгованості за договором позики 8000 грн., сума пені 8000 грн., сума інфляції 256 грн., судові витрати по оплаті судового збору 162,56 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу ЗО грн., а всього 16448,56 грн.. На користь держави з товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс-ЛТД" стягнуто судовий збір в розмірі 51 грн..

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, висновки суду про відсутність вини підприємства в невиплаті заборгованості по заробітній платі не відповідають обставинам справи. Суд неправильно розглянув в одному провадженні його позов та позов підприємства, порушив правила змагальності, рівності сторін, витребування та оцінки доказів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача Савицька О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги і просила її відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача , представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. працював у відповідача на посаді юрисконсульта з вересня 2005 року по 29 листопада 2006 року і був звільнений на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, у відповідності до його особистої заяви.

Суд правильно виходив з того, що підстави для зміни формулювання звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог ч.3 ст. 38 КЗпП України відсутні, оскільки судом встановлено, що 29 листопада 2006 року ОСОБА_1 подана власноручно складена заява, в якій він просив звільнити його з підстав, передбачених п.1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, що і було зроблено відповідачем. Ніяких інших заяв про звільнення з власної ініціативи з інших підстав, в тому числі і з підстав, зазначених в ч.3 ст. 38 КЗпП України, позивач не подавав.

Тому з урахуванням встановлених у справі обставин, суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про зміну підстав звільнення і стягнення йому вихідної допомоги внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з затримкою його виплати , суд першої інстанції послався на те, що в судовому засіданні не встановлено ніяких винних дій підприємства по невиплаті заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1.

Проте такий висновок суду суперечить встановленим у справі обставинам та вимогам закону.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 4755,29 грн., за період з вересня 2006 року.

Як зазначав в судовому засіданні представник відповідача, заробітна плата позивачу не виплачувалась, оскільки ОСОБА_1 був укладений договір безпроцентної позики 3 жовтня 2006 року на суму 8000 грн. строком на 10 календарних діб. В зазначений строк та на час звільнення позивач грошові обов'язки перед підприємством не виконав і сума заборгованості за вказаним договором значно перевищувала суму заборгованості по заробітній платі. Цими обставинами суд першої

3

інстанції обґрунтував відсутність вини підприємства в затримці виплати заробітної плати позивачу, що не можна визнати правильним.

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачуться працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Таким чином, затримуючи позивачу виплату зарплати у зв'язку з невиконанням ним договору позики, відповідач порушував вимоги трудового законодавства.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Звільняючи 29 листопада 2006 року ОСОБА_1, відповідач розрахунок з ним не провів і заборгованість по заробітній платі не виплатив, чим допустив порушення вимог ст. 116 КЗпП України.

З довідки відповідача вбачається, що розмір заборгованості перед позивачем складає 4755, 29 грн., а саме за вересень 2006 року 1429,70 грн., за жовтень - 1216,53 грн., за листопад - 1168,44 грн., за грудень - 940, 57 грн. - компенсація за невикористану відпустку.

Суд обгрунтовано постановив рішення про стягнення зазначеної суми з відповідача, оскільки відповідач не виконав вимоги ст. 116 КЗпП України і при звільнення позивача не провів з ним розрахунок.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Апеляційний суд вважає, що посилання суду першої інстанції на відсутність вини відповідача в невиплаті належних позивачу сум заробітної плати є неправильним, оскільки відповідач в порушення вимог трудового законодавства не виплачував з вересня 2006 року позивачу заробітну плату, не провів з ним розрахунок в день його звільнення.

Посилання відповідача на те, що позивач не виконав умови договору безпроцентної позики і не повернув її в зазначений в договорі строк, не можна взяти до уваги, оскільки в самому договорі від 3 жовтня 2006 року передбачена відповідальність сторін за порушення умов договору і порядок врегулювання спорів, а саме - судовий порядок.

За викладених обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з затримкою його виплати та моральної шкоди підлягає скасуванню і стягненню на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з затримкою їх виплати.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку, апеляційний суд враховує, що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна(годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні

4

на число відпрацьованих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробітна плата позивача за вересень 2006 року складає 1988,81 грн., відпрацьовано 20 днів, в жовтні 2006 року - 1734,89 грн., відпрацьовано 18 днів. Таким чином середньоденна заробітна плата позивача складає 97,99 грн. ( /1988,81грн. + 1734,89 грн./ : /20 дн. +18 дн./). Позивач звільнений 29 листопада 2006 року, за заявою представника відповідача заборгованість по заробітній платі йому перерахована платіжним дорученням 5 жовтня 2007 року, тобто час затримки розрахунку, враховуючи п'ятиденний робочий тиждень, складає - 211 днів. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 20675,89 грн. (97,99 грн. х 211 дн.).

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 „ Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (з подальшими змінами та доповненнями) компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Як вбачається з матеріалів справи розмір заборгованості по заробітній платі, починаючи з вересня 2006 року, перед позивачем складав всього 4755, 29 грн., розмір компенсації, який підлягає стягненню з відповідача, буде складати 424,70 грн., а саме:

за вересень -1429,70 грн. х 12,0:100 = 171,56 грн.

за жовтень - 1216,53 грн. х 9,1:100 = 110,70грн.

за листопад-1168,44 грн. х 7,2:100 = 84,13 грн.

за грудень - 940,57 грн. х 6,2:100 = 58,31грн..

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу порушенням трудового законодавства, апеляційний суд вважає, що визнання факту порушення саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану позивачу, а тому в цій частині його позовних вимог вважає можливім відмовити в задоволенні.

Суд правильно встановив, що між позивачем та відповідачем був укладений З жовтня 2006 року договір безвідсоткової позики на суму 8000 грн. терміном на 10 календарних діб і оскільки позивач не повернув цю суму в зазначений строк, тобто прострочив виконання грошового зобов'язання, суд у відповідності до вимог закону обгрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача суму боргу в розмірі 8000 грн. , суму пені за договором позики 8000 грн. та суму з урахуванням інфляції 256 грн.. Зазначені суми позивачем не оспорюються і в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

У відповідності до вимог ст.ст. 81 та 88 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в розмірі 258,56 грн., скасувавши рішення в частині стягнення судового збору в розмірі 51 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 30 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

5

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2007 року в частині відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 до ТОВ „Мегаполіс ЛТД" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини грошових доходів, моральної шкоди, а також в частині стягнення з ТОВ „Мегаполіс ЛТД" судового збору в розмірі 51 грн. - скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс ЛТД" ( р\р 260080071 в Київському регіональному відділенні АБ „Брокбізнесбанк" м. Києва МФО 300959 ІПН 327109526599 свідоцтво ПДВ № 39071148) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 20675,89 грн.(двадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять грн. 89 коп.), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 424,70 грн., на користь держави судовий збір в сумі 258,56 грн., витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 30 грн. - отримувач державний бюджет, р\р 31219259700001, банк ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, ЕДРПОУ 34686537.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ „Мегаполіс ЛТД" про стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2007 року залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.