Рішення № 2449715, 08.11.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-7778/07 Головуючий у 1 інстанції Дмитрієв П.О.

Категорія 34 Доповідач Соломаха Л.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2007р. м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Кондратьєвої О.М.

суддів Соломахи Л.І., Могутової Н.Г.

при секретарі Таранець В.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, про визнання права власності на 2/3 частки майна, про поділ спільної сумісної власності та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, про визнання права власності на автомобіль, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2006р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, про визнання права власності на 2/3 частки майна, про поділ спільної сумісної власності.

Зазначала, що з відповідачем вона перебуває в шлюбі з 20 січня 1987р. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4, 1987 року народження, який є інвалідом 1 групи та проживає з нею.

З березня 2006р. вона з відповідачем спільно не проживає, а тому просила розірвати шлюб між ними.

Під час шлюбу вони придбали мотоцикл ІЖ 611401 вартістю 3000грн., автомобіль АЗЛК вартістю 9000грн., двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1.

Оскільки з нею проживає непрацездатний син, на утримання якого відповідач допомоги не надає, вважає, що її частка в спільній сумісній власності повинна бути збільшена до 2/3.

26 травня 2006р. під час роздільного проживання чоловік за її згодою квартиру продав за 22000грн., але належну їй частку грошей від продажу квартири їй не сплатив.

Просила розділити між нею та відповідачем зазначене майно: виділити відповідачу в натурі автомобіль та мотоцикл, 1/3 частку грошей від продажу квартири; стягнути з відповідача на її користь 2/3 вартості мотоцикла - 2000грн., 2/3 вартості автомобіля - 6000грн., 2/3 вартості квартири - 14666грн. 66коп., всього - 22666грн. 66коп. (а.с. 1).

Під час розгляду справи ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання за ним права власності на автомобіль.

Зазначав, що 10 червня 2006р. він за усним договором купив у ОСОБА_2 за 3000грн. автомобіль АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, на підтвердження чого ОСОБА_2 дав йому розписку та довіреність на розпорядження автомобілем. З 10 червня 2006р. він фактично користується автомобілем. В зв'язку з тим, що з приводу цього автомобіля між подружжям ОСОБА_2 виник спір, просив визнати договір купівлі-продажу автомобіля дійсним та визнати за ним право власності на автомобіль (а.с. 38-39).

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_1, визнавши факт продажу мотоциклу під час спільного проживання, визнавши позов ОСОБА_3, свої позовні вимоги зменшила та просила стягнути з відповідача на її користь 2/3 вартості проданого автомобіля - 2000грн. та 2/3 вартості проданої квартири -14666грн. 66коп. (а.с. 64).

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2007р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2. від продажу квартири, розташованої в АДРЕСА_1, а саме, у сумі 11000грн., та право власності на Уі частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2. від продажу автомобіля АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме, у сумі 1500грн. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 12500грн.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 10 червня 2006р., згідно якого продаж вчинено за 3000грн.

З ОСОБА_2 на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 125грн. та в сумі 7грн. 50коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30грн. та 8грн. 50коп.

ОСОБА_1 від сплати державного мита при отриманні свідоцтва про розірвання шлюбу звільнена.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині визнання за нею права власності на 1/2 частку грошей від продажу квартири та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 цих грошей у сумі 11000грн.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної карги підтримав.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді . першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що подружжя ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 20 січня 1987р.

Від шлюбу вони мають повнолітнього сина ОСОБА_4, який визнаний інвалідом 1 групи.

Під час шлюбу подружжя ОСОБА_2 придбали автомобіль АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2. та двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1.

26 травня 2006р. ОСОБА_2 за письмовою згодою ОСОБА_1 квартиру продав ОСОБА_5 за 22000грн., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Першої Шахтарської державної нотаріальної контори 26 травня 2006р.

10 червня 2006р. ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому автомобілем АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується виданою ОСОБА_2. довіреністю (а.с. 17).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розподілу майна, суд першої інстанції виходив з того, що сторони припинили шлюбні відносини в березні 2006р., гроші від продажу автомобіля та квартири отримував відповідач ОСОБА_2, який не надав суду доказів про те, що зазначені гроші ним витрачені в інтересах сім'ї або він передав їх ОСОБА_1 За ст. 22 КпШС України та ст. 60 СК України позивач має право на 1/2 частку автомобіля та квартири, а тому гроші одержані від їх продажу також є спільною сумісною власністю, на розподіл яких позивач ОСОБА_1 має право. Доказів про її право на 2/3 частки в спільному сумісному майні позивач ОСОБА_1 суду не надала.

Оскаржувані відповідачем ОСОБА_2. висновки суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2. від продажу квартири, у сумі 11000грн. та стягнення цих коштів з відповідача на користь позивача, не відповідають вимогам закону та обставинам справи. До них суд дійшов внаслідок порушення норм матеріального права.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Сімейним кодексом України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Враховуючи, що сторони перебувають у шлюбі з 20 січня 1987р., а спірна квартира придбана ними на ім'я ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 серпня 2003р. (а.с. 19), суд дійшов правильного висновку, що вона є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

З матеріалів справи встановлено, що 26 травня 2006р. ОСОБА_2 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 22000грн. (а.с. 19).

З матеріалів справи встановлено і це визнає позивач ОСОБА_1, що спірна квартира була продана з дотриманням вимог частини 3 ст. 65 СК України, а саме,  за її письмовою нотаріально засвідченою згодою.

Згідно заяви ОСОБА_1 в нотаріальну контору вона дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на продаж квартири за ціну та на умовах за його розсудом (а.с. 23).

На підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2006р. за взаємною згодою подружжя їх право спільної сумісної власності на спірну квартиру було припинено і тому підстав для розподілу квартири між подружжям на час вирішення спору судом не має.

На час продажу квартири шлюб між сторонами розірвано не було.

Доказів на підтвердження того, що відповідач привласнив кошти, одержані від продажу квартири, що ці кошти не були витрачені в інтересах сім'ї, позивач суду не надала, а тому підстав для задоволення її позову про стягнення з відповідача на її користь 2/3 вартості квартири, що складає 14666грн. 66коп. не має.

Суд першої інстанції зазначені вимоги закону та обставини справи не врахував і дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частки грошових коштів, одержаних від продажу спірної квартири.

Рішення суду в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2. від продажу автомобіля, а саме, у сумі 1500грн., сторонами не оскаржується. Враховуючи зазначене та висновок апеляційного суду про відсутність підстав для розподілу грошових коштів від продажу квартири в сумі 22000грн., рішення суду в частині розподілу майна підлягає зміні, а саме, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню не 12500грн., а 1500грн. від продажу автомобіля. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 2/3 вартості квартири, розташованої в АДРЕСА_1, у сумі 14666гривень 66коп. слід відмовити.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. „Про державне мито" та п.5 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1% ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більш 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв про розірвання шлюбу - 0, 5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до п.2 та п.10 „Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. №1258, з позовної заяви з розгляду спору майнового характеру сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30грн.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем ОСОБА_1 судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не сплачувалися.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення в частині розподілу майна, відповідно до задоволених вимог позивача з відповідача ОСОБА_2 на користь держави необхідно присудити судовий збір у сумі 23грн. 50коп., з яких 8грн. 50коп. з вимог про розірвання шлюбу та 15грн. з задоволених вимог про стягнення 1500грн. від продажу автомобіля, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30грн.

Оскільки в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь 2/3 частки грошей від продажу квартири у сумі 14666грн. 66коп. відмовлено, судовий збір з цих вимог у сумі 146грн. 67коп. підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2007р. в частині розподілу майна та судових витрат, а саме, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2 від продажу квартири, що розташована в АДРЕСА_1, у сумі 11000грн., та права власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2 від продажу автомобіля АЗЛК 21406 держномер НОМЕР_1 у сумі 1500грн., стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12500грн., стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у сумі 125грн., в сумі 7грн. 50коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30грн. та 8грн. 50коп.3мінити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку грошових коштів, одержаних ОСОБА_2 від продажу автомобіля АЗЛК 21406 реєстраційний номер НОМЕР_1, у сумі 1500грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 в частині стягнення 2/3 вартості квартири, розташованої в АДРЕСА_1, у сумі 14666гривень 66коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 23 (двадцять три) гривні 50коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, одержувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код бюджетної класифікації 22090100, ЕДРПОУ - 34686537, банк - ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 (тридцять) гривень (на розрахунковий рахунок 31219259700001, одержувач - державний бюджет, код бюджетної класифікації - 22050000, ЕДРПОУ - 34686537, банк - ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 146 (сто сорок шість) гривень 67коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, одержувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код бюджетної

класифікації 22090100, ЕДРПОУ - 34686537, банк - ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016).

В решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.