Постанова № 23942933, 25.04.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 5023/9967/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, дов. №66/101 від 04.02.11 року

третьої особи - не з"явився

відповідача - ОСОБА_2, дов. №1 від 01.01.10 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи (вх. № 1007 Х/1-7) та апеляційну скаргу позивача (вх. №1285 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2012 року у справі 5023/9967/11

за позовом Державного комунального підприємства "Харківський завод електроапаратури", м. Харків,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківська міська рада, м. Харків

до Спільного кіпрсько-українського ТОВ "Піраміда", Харків,

про зобов"язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

ДП "Харківський завод електроапаратури", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Спільного кіпрсько-українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда", про зобов'язання компенсувати витрати позивача, понесені при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській в натурі, шляхом надання позивачеві 22 квартир загальною площею 1090,9 кв.м.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2012 року (суддя Прохоров С.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Третя особа із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач також із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні проти її доводів заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115825531690 про вручення йому копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №433-3 від 25.12.1985 року "Про додатковий відвід ВО "Харківський завод електроапаратури"земельних ділянок для будівництва житлових будинків та об'єктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській"ВО "Харківський завод електроапаратури"(правонаступником якого є позивач) додатково відведено земельні ділянки загальною площею, орієнтовно, 6,5 га, в тому числі за рахунок земельних ділянок, що вилучаються у громадян.

Пунктом 1 цього рішення вилучено у громадян земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, що належать їм на праві приватної власності, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (Додаток 1 до рішення) для будівництва житлових будинків, об'єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території до 351 мікрорайону зі сторони вул. Клочківська.

Підпунктом 3.1. п.3 цього рішення, окрім іншого, зобов'язано позивача до початку будівництва житлових будинків та об'єктів відселити мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (згідно Додатку № 1), компенсувати їм вартість житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, згідно актам оцінки комісій Дзержинського райвиконкому.

Підпунктом 3.2. пункту 3 цього рішення передбачено після відселення мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (згідно Додатку 1 до рішення), знести ці будинки.

Підпунктом 3.3. пункту 3 вказаного рішення зобов'язано позивача здійснити будівництво житлових будинків та об'єктів для обслуговування населення у відповідності до проектно-кошторисної документації 351 мікрорайону.

Пунктом 6 рішення головному архітектурно-планувальному управлінню міста доручено відвести земельні ділянки в натурі позивачеві, оформити землекористування у передбаченому законом порядку та видати загальний відвід території 351-го мікрорайону площею орієнтовно 25 га з врахуванням раніше відведених земельних ділянок в натурі орієнтовною площею 8 га для благоустрою прилеглої до 351 мікрорайону території зі сторони вул. Клочківській на період виконання робіт.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 85 від 22.01.1986 року "Про знесення індивідуальних житлових будинків у зв'язку із відводом земельних ділянок під державне будівництво" затверджено Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985 року "Про додатковий відвід ВО "Харківський завод електроапаратури"земельних ділянок для будівництва житлових будинків та об'єктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській"в частині, що стосується зносу індивідуальних житлових будинків згідно Додатку до рішення.

Зі змісту рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. про відведення позивачеві земельних ділянок вбачається, що після відселення мешканців будинків, позивачеві необхідно було знести зазначені будинки та виконати будівництво житлових будинків та об'єктів для обслуговування населення відповідно до проектно-кошторисної документації 351 мікрорайону в строки, визначені додатком №3, а саме -в період з 1985 по 1990 роки, а будинку №11; госптехприміщення №18; комбінат побутового призначення №30 після оформлення земельної ділянки радгоспу "Гвоздика".

З наявних матеріалів справи, наданих учасниками судового процесу письмових доказів, а саме, Будівельного паспорту, затвердженого Начальником "ГлавАПУ"м. Харкова 28.07.1986р. вбачається, що позивач, як замовник будівництва, мав протягом 2 років з дня прийняття рішення міськвиконкому про відведення ділянки (тобто рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р.) розробити та затвердити у встановленому порядку проект забудови земельної ділянки, після чого виконати відведення земельної ділянки в натурі та оформити землекористування, для проведення будівельних робіт отримати спеціальний дозвіл ДАБК у ГоловАПУ.

Згідно зі статтею 87 Земельного кодексу Української РСР в редакції від 12.04.1985р., чинній на момент прийняття зазначених вище рішень, земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Статтею 35 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) встановлено, що право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково, зокрема, у випадку неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, як вірно встановив місцевий господарський суд, позивачем або третьою особою не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що свідчать про розроблення проекту будівництва на виділеній земельній ділянці та про отримання спеціального дозволу ДАБК у ГоловАПУ на проведення будівельних робіт, документально не підтверджено відведення земельної ділянки в натурі із встановленням меж та оформлення землекористування належним чином у відповідності до вимог законодавства, чинного на час відведення позивачеві земельних ділянок, зокрема, не надано суду відповідний належним чином оформлений державний акт на право користування землею, що була відведена останньому згідно рішення № 433-3, або будь-які документи чи інші докази, які б достовірно та належно підтверджували факт отримання позивачем такого державного акту, та, відповідно, і не підтверджено факт належного оформлення позивачем права користування землею.

При цьому, будівництво на земельній ділянці позивач не розпочав, на цей час відсутні належні документи, що підтверджують оформлення позивачем землекористування у порядку, встановленому чинним на момент відведення земельної ділянки законодавства.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у зв'язку із не засвідченням позивачем свого права землекористування у встановленому порядку, не отриманням державного акту на право користування земельної ділянкою, враховуючи, що позивач у встановлені строки не розпочав освоєння земельної ділянки належним чином, право на використання зазначеної земельної ділянки у встановленому законом порядку у позивача не виникло.

01.01.2002р. набрав чинності Земельний кодекс України (№2768-ІІІ від 25.10.2001р.), ч.2 ст. 83 якого визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції кодексу до внесення змін, передбачених Законом України від 20.12.2005р. №3235-ІV) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з абз. 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування"( в редакції від 03.04.2003р.) право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції від 03.04.2003р) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України ( в редакції від 03.04.2003р.) юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

На виконання зазначених норм закону на підставі листа відповідача № 123 від 07.02.2003р. у відповідності з рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 572 від 24.06.1998р. "Про затвердження "Порядку вирішення міськвиконкомом питань у містобудівній сфері"Комунальним підприємством "Науково-технічного центру земельної інформаційної системи"Харківської міської ради у 2003р. було оформлено та погоджено у встановленому порядку Акт вибору земельної ділянки на проектування супермаркету по вул. Клочківській - перетин вул. Самарській, в якому було визначено межі земельної ділянки для проектування супермаркету.

Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 14 скликання № 100/3 від 30.04.2003р. відповідачеві дозволено розроблення проекту відведення земельної ділянки по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської. На виконання зазначеного рішення відповідачем було замовлено та відповідним чином погоджено відповідний проект відведення земельної ділянки.

Згідно з пунктом 4.7. рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № 572 від 24.06.1998р. "Про затвердження "Порядку вирішення міськвиконкомом питань у містобудівній сфері"Управлінням містобудування та архітектури на основі прийнятого рішення міськвиконкому на проектування та будівництво об'єкту було підготовлено відповідне Архітектурно-планувальне завдання, яке було затверджено 22.05.2003р. Головним архітектором міста.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р. відповідачу було затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва супермаркету по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської та цим же рішенням надано в оренду земельну ділянку площею 0,4638 га для будівництва супермаркету по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської строком до 01.06.2005р.

Згідно з проектом відведення та на підставі зазначеного рішення 01.08.2003р. між відповідачем та Харківською міською радою було укладено та нотаріально посвідчено відповідний договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в ХРЦ ДЗК 05.08.2003р. за № 6364/03.

Так, пунктом 7.1. зазначеного договору оренди землі орендодавцем, Харківською міською радою, засвідчено, що земельна ділянка, що надана в оренду відповідачеві, нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, не передана в користування, в спорі та під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї третіх осіб немає.

12.11.2003 р. актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту прийнято в експлуатацію Супермаркет по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської (поштова адреса: вул. Клочківська, 173). 08.01.2004р. відповідачу видано свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно, за підписом Харківського міського голови.

Рішенням 19 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 22/04 від 25.02.2004р. відповідачеві надано згоду на розробку проекту відведення земельних ділянок загальною площею, орієнтовно 0,6 га (в тому числі ділянка № 1 -площею 0,5 га, ділянка № 2 -площею 0,1 га) по вул. Клочківській, 173 для експлуатації та обслуговування супермаркету.

Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання № 153/04 від 06.10.2004р. відповідачеві затверджено проект відведення земельних ділянок та надано в оренду строком до 01.10.2029р. земельну ділянку загальною площею 0,4521 га по вул. Клочківській, 173 для експлуатації та обслуговування супермаркету та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0908 га по вул. Клочківській, 173, що перебувала у власності відповідача, на експлуатацію та обслуговування супермаркету.

На підставі зазначено рішення 22.01.2007р. було отримано новий державний акт на право власності на земельну ділянку, а також укладено між відповідачем та Харківською міською радою та нотаріально посвідчено відповідний договір оренди землі, який було зареєстровано в ХРФ ДП "ЦДЗК"08.11.2005р. за № 040567100138.

Так, пунктом 26 зазначеного договору оренди землі визначено, що прав третіх осіб на земельну ділянку немає.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, враховуючи те, що право позивача на зазначену земельну ділянку не було оформлено та реалізовано належним чином відповідно до закону, а тому не може вважатись таким, що виникло, що підтверджується наявними у справі доказами, вбачається, що станом на дату прийняття рішення 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р. про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, зазначена земельна ділянка перебувала у комунальній власності міста Харкова, при цьому будь-які права третіх осіб, в тому числі позивача, на неї буди відсутні

А тому, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Харківська міська рада на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, розпорядилась земельною ділянкою в межах міста Харкова по вул. Клочківська, ріг вул. Самарської, загальною площею 0,4638 га, надавши її у встановленому порядку відповідачеві в оренду для будівництва та подальшої експлуатації супермаркету, про що сторонами укладені відповідні договори оренди землі, що за формою і змістом відповідають усім вимогам закону, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Стосовно вимоги позивача про компенсацію відповідачем витрат позивача, понесених при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській слід зазначити таке.

Відповідно до статті 37 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

Відповідності до вказаної норми рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №433-3 від 25.12.1985р. "Про додатковий відвід ВО "Харківський завод електроапаратури"земельних ділянок для будівництва житлових будинків та об'єктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській"вилучено у громадян земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, що належать їм на праві приватної власності, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (Додаток 1 до рішення) для будівництва житлових будинків, об'єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території до 351 мікрорайону зі сторони вул. Клочківська.

Відповідно до статті 111 Житлового кодексу УРСР в редакції, чинній на момент прийняття рішення про вилучення земельних ділянок, якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, - цією організацією.

Як вбачається з рішення № 433-3 позивача було зобов'язано відселити мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7, компенсувати їм вартість житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, згідно актам оцінки комісій Дзержинського райвиконкому, знести ці будинки після відселення мешканців, здійснити будівництво житлових будинків та об'єктів для обслуговування населення у відповідності з проектно-кошторисною документацією 351 мікрорайону.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до зазначених вище рішень виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. та виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 85 від 22.01.1986р. ним проведено відселення мешканців будинків №179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській. При цьому при відселенні позивачем понесені витрати на компенсацію вартості жилих будинків, надвірних будівель, обладнань, плодово-ягідних та декоративних насаджень та надано відселеним мешканцям ізольовані квартири (всього 22 квартири, з яких: 9 однокімнатних, 6 двокімнатних, 6 трьохкімнатних і 1 чотирьохкімнатна, загальною площею 1090,9 кв.м), при цьому позивач вважає, що зазначені витрати мають бути йому відшкодовані відповідачем у зв'язку із отриманням земельної ділянки в оренду на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р.

Відповідно до п.4 Перехідних положень Господарського кодексу України цей кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями, а до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Отже, для надання правової оцінки правовідносинам сторін за наявних обставин по справі мають застосовуватись положення Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством, якими, зокрема, є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, виходячи зі змісту вказаних правових норм, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем не існує господарських зобов'язань, в силу яких відповідач зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь позивача або утриматися від певних дій, а позивач, має право вимагати від відповідача виконання обов'язку, оскільки зобов'язання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир, виникли безпосередньо на підставі закону, чинного на час виникнення таких зобов'язань, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку із компенсації позивачеві зазначених витрат.

Окрім того, на момент виникнення зазначених зобов'язань позивача відповідач не існував як суб'єкт господарських або будь-яких інших правовідносин, оскільки не був зареєстрований як юридична особа, а також із тим, що на момент надання відповідачеві в оренду земельної ділянки Харківською міською радою зазначена земельна ділянка належала до комунальної власності, була вільна від забудови, на неї були відсутні будь-які права та вимоги третіх осіб, що підтверджено матеріалами справи, а тому зобов'язання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир та право оренди земельної ділянки відповідача не пов'язані між собою ані часом, ані правовими підставами виникнення, тому ніяким чином не залежать одне від одного.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на відселення мешканців житлових будинків та надання їм ізольованих квартир позивачем надано суду рішення Виконавчого комітету народних депутатів Ленінської районної ради про затвердження пропозицій громадської комісії з житлових питань та списки-відселення форма №4. Зі змісту цих документів вбачається, що ними було вирішено організаційні питання щодо відселення громадян та прийняті і затверджені рішення про надання громадянам ізольованих квартир. Отже зазначені документи за часом виникнення передували фактичному наданню громадянам квартир та, відповідно, не можуть достовірно підтвердити той факт, що зазначені в цих документах громадяни фактично отримали ці квартири, а отже і факт фактичного понесення витрат, які позивач просить компенсувати.

У той же час згідно зі статтею 58 Житлового кодексу Української РСР (в редакції від 30.06.1983р.) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, ані позивачем, ані третьою особою не надано суду ордерів на вселення або інших документів чи доказів, що достовірно підтверджують факт надання громадянам саме цих квартир, щодо відселення в які було прийнято зазначені рішення.

До того ж, у справі немає належних доказів здійснення позивачем компенсації мешканцям будинків вартості знесених житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, не надано акти оцінки комісії Дзержинського райвиконкому.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про компенсацію відповідачем таких витрат є безпідставними та не можуть бути задоволені.

Крім того, згідно з абзацем 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивачем заявлено вимогу про застосування такого способу захисту прав як зобов'язання відповідача вчинити певні дії, що відповідає одному із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України -примусове виконання обов'язку в натурі.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, предмет позову в частині позовних вимог зобов'язання відповідача компенсувати витрати позивача, понесені при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській в натурі, шляхом надання позивачу 22 квартир загальною площею 1090,9 кв.м. не відповідає способам захисту права, передбаченим законом, оскільки на час звернення до суду та підчас судового розгляду справи немає доказів наявності у відповідача 22 квартир загальною площею 1090,2 кв.м., а з пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що у відповідача житлова нерухомість взагалі відсутня.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це не відповідає завданням суду визначеним ст. 2, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України). Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11 та ін..

Відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість обраний позивачем спосіб до такого результату (відновлення права) привести не спроможний, а тому в задоволенні заявленого позову має бути відмовлено.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вірно встановив місцевий господарський суд, заявлені позивачем вимоги не є такими, на які розповсюджується спеціальна позовна давність відповідно до ст. 258 ЦК України або такими, на які позовна давність не поширюється відповідно до ст. 268 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді даної справи в суді першої інстанції відповідачем подавалася заява про застосування позовної давності.

Однак, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, зокрема, що стосуються факту надання земельної ділянки в оренду відповідачеві, були відомі йому ще 30.08.2005р., що підтверджується листом позивача № СБО/308 до Першої Харківської держаної нотаріальної контори з копією на відповідача.

Отже , позивачеві більше, а ніж за три роки до подання позову у справі, що розглядається, було достеменно відомо про факт надання земельної ділянки в оренду відповідачеві, при цьому позивач протягом цього строку не заявив жодних вимог, що пов'язані або ґрунтуються на цьому факті.

При цьому, позивач не звертався до суду з доводами та не надав суду жодних доказів щодо наявності поважних причин пропущення строку позовної давності.

Отже, місцевий господарський суд цілком правомірно застосував до позовних вимог позовну давність тривалістю у три роки та відмовив, у зв"язку з цим, задоволенні позовних вимог .

Третя особа посилається в апеляційній скарзі на те, що відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України при наданні відповідачу в оренду земельної ділянки відповідно до рішення від 06.10.2004р. № 153/04 фактично відбулась заміна кредитора.

Однак, колегія суддів не може погодитися із таким посиланням.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку у прийнятому рішенні, оскільки ст. 512 ЦК України встановлені підставі для заміни кредитора у зобов'язанні, а саме:

1 Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Однак, жодна з зазначених підстав для заміни кредитора у зобов'язанні не виникла.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем не існує господарських зобов'язань, в силу яких відповідач зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь позивача або утриматися від певних дій, а позивач, має право вимагати від відповідача виконання обов'язку, оскільки зобов'язання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир, виникли безпосередньо на підставі закону, чинного на час виникнення таких зобов'язань, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку із компенсації позивачеві зазначених витрат.

При цьому слід зазначити, що на момент виникнення зазначених зобов'язань позивача відповідач не існував як суб'єкт господарських або будь-яких інших правовідносин, оскільки не був зареєстрований як юридична особа, а також із тим, що на момент надання відповідачеві в оренду земельної ділянки Харківською міською радою зазначена земельна ділянка належала до комунальної власності, була вільна від забудови, на неї були відсутні будь-які права та вимоги третіх осіб, а тому зобов'язання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир та право оренди земельної ділянки відповідача не пов'язані між собою ані часом, ані правовими підставами виникнення, тому ніяким чином не залежать одне від одного.

Що ж стосується доводів третьої особи відносно ненадання можливості судом першої інстанції надати ордери на квартири, слід зазначити, що судом першої інстанції було надано сторонам у справі достатньо часу для обгрунтування своєї правової позиції по справі, в тому числі підтвердження останньої відповідними доказами. Так, провадження у справі було порушено 21 грудня 2011 року, а рішення по цій справі прийнято 30.01.2012р. Таким чином у сторін був місяць і дев'ять днів для можливості надання суду зазначених доказів.

Слід також зазначити, що у зв'язку із тим що стороною у вирішенні спору не подано суду в обгрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Така правова позиція узгоджується із Постановою Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Позивач в апеляційній скарзі вказує на те , що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають зазначення для справи, а саме, що надані Форми-4 є підставою для надання ордеру.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, зважаючи на таке.

Згідно зі статтею 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, згідно ст. 58 Житлового кодексу Української РСР (в редакції від 30.06.1983р) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Отже, єдиним підтвердженням отримання квартир мешканцями є відповідний ордер, а не документи, що передували його отриманню.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2012 року у справі 5023/9967/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя (підпис) Сіверін В. І.

Суддя (підпис) Терещенко О.І.

Суддя (підпис) Медуниця О.Є.

Згідно з оригіналом

секретар суду Скорописова Н.І.

25.04.2012

Повний текст постанови складено 25.04.2012 року.