Постанова № 23926736, 16.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2010 року 16:35 № 2а-1308/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Горбан А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах

держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту

інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»

про стягнення штрафних санкцій

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»(ВАТ «Укртелеком», відповідач) про стягнення 19 723 304,57 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році, у тому числі пені у розмірі 181 736,57 грн.

Ухвалою суду від 30.03.2009 р. було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор та представник позивача під час судового розгляду підтримали позов у повному обсязі. Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що відповідно до ст. 19 Закону України від 21.03.91р. № 875-ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач зазначає, що у 2007 році відповідач у відповідності до наведених положень законодавства мав працевлаштувати 4217 інвалідів, проте працевлаштоване 3129. Відповідно до перевірки виконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2007 році, проведеної Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становила 105416 осіб, розмір середньої річної заробітної плати у ВАТ «Укртелеком»становить 17 961 грн. Оскільки у відповідача не було створено 1088 робочих місць для інвалідів й відповідно цієї кількості осіб, яким встановлено інвалідність не було працевлаштоване, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 19 541 568 грн., на яку була нарахована пеня у сумі 181 736,57 грн.

З урахуванням наведеного позивач стверджує, що вказана сума у загальному розмірі 19 723 304,57 грн. підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин прокурор та позивач просять стягнути вказану суму у судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник в судовому засіданні, позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення на позов тим, що підприємство при визначенні нормативу працевлаштування інвалідів за 2007 рік керувалось положеннями ч. 4 ст. 41 Закону України «Про телекомунікації», де зазначено, що операторами, провайдерами телекомунікації створюються робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працівників без урахування зайнятих у важких, шкідливих умовах та роботах з підвищеною небезпекою. З огляду на це, відповідач при розрахунку 4-відсоткового нормативу виходив з того, що загальна кількість працівників за виключенням тих, які зайняті у важких, шкідливих умовах праці становить 56 813 працівників. Отже, за даними звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, штатних працівників, яким встановлено інвалідність, які повинні працювати у ВАТ «Укртелеком»становить 2 273 особи, а фактично працює 3 129 осіб, що відповідно свідчить про перевиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів на 856 осіб.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на положення частину 1 статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення», з яких випливає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а обовязок щодо працевлаштування покладено як на підприємства, так і на державну службу зайнятості.

Представник відповідача зазначав, що протягом 2007 року відповідач намагався усіма можливими засобами забезпечити працевлаштування інвалідів шляхом повідомлення центрів зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування на створені робочі місця інвалідів.

Крім того, у своїх запереченнях представник відповідача вказував про те, що застосування адміністративно-господарські санкцій можливе лише за умови наявності вини підприємства.

Таким чином, враховуючи відсутність вини з боку ВАТ «Укртелеком», відповідач вважає, що дотримався і не порушив вимог ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». З огляду на викладене, відповідач просить відмовити в позові в зв'язку з його необґрунтованістю.

Під час судового розгляду судом було відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі Господарського суду міста Києва № 38/210-А, провадження у якій в свою чергу було зупинено до вирішення питання конституційності статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з огляду на те, що на думку суду, зазначене рішення Конституційного Суду України у будь-якому випадку не впливатиме на спірні правовідносини, оскільки дані відносини виникли між сторонами ще у 2008 році, до прийняття рішення щодо конституційності або неконституційності статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Прокурором були направлені запити до обласних (міських) центрів зайнятості з метою зясування інформації щодо кількості осіб, яким встановлено інвалідність, які перебували на обліку та детальну інформацію стосовно того, інваліди якого рівня освіти та за якою спеціальністю знаходились на обліку, а також зазначити причини їх не працевлаштування у 2007 році.

Представником відповідача після отримання відповідей з центрів зайнятості надавались додаткові пояснення.

Представник позивача подав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон, в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою затверджені Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю; Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету; Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Частиною 2 статті 4 Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону встановлено обовязок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).

Відповідно до частини 8 статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 "Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік (копія знаходиться в матеріалах справи), середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 105 416 осіб. Водночас у вказаному звіті у рядку за кодом 02 зазначено, що підприємством працевлаштоване 3129 інвалідів. Чисельність інвалідів, які повинні працювати згідно нормативу вказана у кількості 2273 осіб. У рядку за кодом 05 звіту зазначений розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі 17 961 грн. При цьому у рядку за кодом 06 даного звіту підприємством самостійно не було визначено суму штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів.

Така позиція відповідача ґрунтувалась на тому, що положеннями ч. 4 ст. 41 Закону України «Про телекомунікації», передбачено, що операторами, провайдерами телекомунікації створюються робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працівників без урахування зайнятих у важких, шкідливих умовах та роботах з підвищеною небезпекою. Виходячи з того, що загальна кількість осіб, які працюють на підприємстві становить 105 416 осіб, а кількість тих, які зайняті у важких, шкідливих умовах праці становить 48 603 працівників, відповідач у рядку 01 зазначив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу 56 813 осіб. За цими даними відповідачем й було визначено у звіті кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, яка на його думку дорівнює 2 273 особи.

З таким твердженням відповідача суд погодитись не може, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до частини другої статті 19 Закону норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Виходячи з вимог зазначеної норми, частина четверта статті 41 Закону України "Про телекомунікації", яка встановлює інші нормативи, до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Таким чином, зазначені у позовній заяві висновки щодо необхідності працевлаштування ВАТ «Укртелеком»1088 осіб, яким встановлена інвалідність, є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях Закону.

Виходячи з положень Закону, яким визначений обовязок для підприємств сплатити суму адміністративно-господарських санкцій, яка визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, сума штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів у ВАТ «Укртелеком»дорівнює 19 541 568 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, ВАТ «Укртелеком»відповідно до наведених положень законодавства мало створити 1088 робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте не виконало вимоги закону.

Згідно з довідкою відповідача щодо працевлаштування інвалідів за 2007 рік від 14.07.2009 р. № 19/621/28-6 у філіях ВАТ «Укртелеком»протягом 2007 року було виділено 62 робочих місця для працевлаштування інвалідів, про що було повідомлено відповідні відділення Державної служби зайнятості із зазначенням посад для працевлаштування такої категорії працівників. Протягом 2007 року з центрів зайнятості до філій ВАТ «Укртелеком»було направлено 37 інвалідів, яких працевлаштоване у ВАТ «Укртелеком». Крім того, у 2007 році до філій ВАТ «Укртелеком»безпосередньо звернулось 137 інвалідів, яких також працевлаштоване у ВАТ «Укртелеком»відповідно до їх кваліфікації та рекомендацій МСЕК.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

Таким чином, як зазначається у рекомендаціях Президії Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування»при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Судом були досліджені відповіді обласних центрів зайнятості, що надійшли на запит прокурора, у яких зазначалось про кількість осіб, які перебували на обліку у 2007 році та основні причини не працевлаштування інвалідів, серед яких зокрема, існуючий дисбаланс попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці та обмеження у виборі професії (спеціальності).

Крім того, значною мірою впливає на надання допомоги у працевлаштуванні особам з обмеженими фізичними можливостями невідповідність наявної вакансії місцю проживання інвалідів.

У своїх поясненнях представник відповідача зазначав, що в основному центрами зайнятості не виконано обовязку щодо направлення інвалідів для працевлаштування. Крім того, з багатьох центрів зайнятості надійшли відповіді, з яких фактично неможливо встановити хоча б приблизне місце проживання осіб, які перебували на обліку в центрах зайнятості даних областей.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідачем у 2007 році не було виконано у повній мірі свій обовязок щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, оскільки маючи достатньо розгалужену систему структурних підрозділів, відповідач не зміг надати суду докази того, що звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН подавались структурними підрозділами до місцевих центрів зайнятості щомісяця.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати у ВАТ «Укртелеком»становить 17 961 грн.

Відтак, наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу 1088 робочого місця із розрахунку середньої заробітної плати за рік обґрунтовано складає 19 541 568 грн., які станом на день розгляду справи відповідачем не сплачено.

Крім того, позивачем згідно з поданим розрахунком заявлені вимоги щодо стягнення пені в сумі 181 736,57 грн.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду (далі - відділення Фонду) в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону).

Враховуючи правовий статус відділень Фонду та приписи частини другої статті 60 КАС, прокурори у зазначеній категорії справ мають право звертатись до адміністративного суду з позовними заявами в інтересах відповідних відділень Фонду.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»(01001, м. Київ, бул. Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій та пені у розмірі 19 723 304,57 грн. (девятнадцять мільйонів сімсот двадцять три тисячі триста чотири гривні 57 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 06.07.2010.