Ухвала суду № 23920963, 14.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2012 р.Справа № 2а-9133/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2а-9133/11/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія 2010», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні добрива»

за участю Прокуратури Київського району м. Харкова

про стягнення сум, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПІ у Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив стягнути з ТОВ «Енергія 2010»на користь ТОВ «Мінеральні добрива»все отримане по угоді, а саме: грошові кошти у розмірі 1206917,04 грн., стягнути з ТОВ «Мінеральні добрива»на користь держави грошові кошти у розмірі 1206917,04 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.11 р. по справі № 2а-9133/11/2070 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.11 р. по справі № 2а-9133/11/2070 та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідачі, подали письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягають на законності судового рішення, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Енергія 2010»зареєстроване як юридична особа 13.08.10 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується копією довідки з ЄДРПОУ (а.с. 28, т. 1), перебуває на податковому обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова, що підтверджується копією довідки № 1863 від 16.08.10 р. (а.с. 26, т. 1) та є платником ПДВ з 03.09.10 р., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (а.с. 25, т. 1).

Позивачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Енергія 2010»з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та ПДВ за період з 16.08.10 р. по 31.01.11 р., за результатами якої був складений акт № 712/23-3/37191535 від 09.03.11 р. (а.с. 7-24, т. 1), в якому відображені порушення ТОВ «Енергія 2010»вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, пов'язані з неможливістю реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Енергія 2010»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; відсутністю об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, п. 7.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 3, ст. 4, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 185, ст. 188, ст. 192 ПК України (а.с. 24, т. 1), оскільки угоди були визнані відповідачем нікчемними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що відповідно п. 2.2.1 Статуту ТОВ «Енергія 2010»одним з видів його діяльності є посередництво в торгівлі паливом, хімічними речовинами тощо (а.с. 66-77, т. 1). Для здійснення власної господарської діяльності ТОВ «Енергія 2010», а саме: посередництва в торгівлі паливом, між вказаним суб'єктом господарювання та ТОВ «ХАДО-Технологія»був укладений договір зберігання нафтопродуктів № 5 від 01.09.10 р., предметом якого є зберігання нафтопродуктів (а.с. 59-60, т. 1). Також з метою перевезення нафтопродуктів між ТОВ «Енергія 2010»та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір оренди транспортного засобу від 08.10.10 р., предметом якого була автоцистерна з причепом (а.с. 61, т. 1), між ТОВ «Енергія 2010»та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди транспортного засобу від 30.12.10 р., предметом якого була оренда автоцистерни з причепом (а.с. 64, т. 1).

Судом першої інстанції було з'ясовано, що між ТОВ «Енергія 2010»(покупець) та ТОВ «Мінеральні добрива»(постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів № НР 66 від 16.12.10 р., предметом якого була поставка нафтопродуктів, перелік яких визначений в п. 1.2 зазначеного договору (а.с. 108-111 т. 1). Факт поставки товарів підтверджений копіями видаткових накладних № РН-29-12/9 від 29.12.10 р. (а.с. 123, т. 1), № РН-30-12/7 від 30.12.10 р. (а.с. 123, т. 1), № РН-31-12/9 від 31.12.10 р. (а.с. 124, т. 1), № ВП- 0000001 від 04.01.11 р. (а.с. 125, т. 1).

Дані аналітичного бухгалтерського обліку свідчать про те, що сторони за вказаним договором повністю виконали свої зобов'язання, що позивачем не заперечувалося.

У податковому обліку та звітності відповідачів вказана операція була відображена належним чином і будь-яких розбіжностей у визначених податкових зобов'язаннях виявлено не було.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рух грошових коштів та товару за договором № НР 66 від 16.12.10 р., укладеним між ТОВ «Енергія 2010»та ТОВ «Мінеральні добрива», повністю підтверджується первинними документами.

Також було з'ясовано, що між ТОВ «Енергія 2010»(покупець) та ТОВ «Мінеральні добрива»(постачальник) був укладений договір № УР 101 від 24.01.11 р., предметом якого була поставка мінеральних добрив, перелік яких визначений умовами самого договору (а.с. 104-107, т. 1). За даними бухгалтерського обліку зобов'язання за вказаним договором сторонами були виконані в повному обсязі, належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку, враховані при визначенні податкових зобов'язань.

Оскільки позивачем до позову і в подальшому не були надані належні та допустимі докази на підтвердження наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів поставки мінеральних добрив № УР 101 від 24.01.11 р. та поставки нафтопродуктів № НР 66 від 16.12.10 р. намірів, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, суд першої інстанції зробив висновок про те, що твердження позивача про нікчемність або недійсність угод не доведені.

Слід відмітити, що за результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених відповідачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному позивачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постанова у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте позивачем не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність відповідачів та вчинювані ними правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені відповідачами, позивач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Позивач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених відповідачами правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної ними діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених відповідачами правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених відповідачами правочинів, а тим більш, їх нікчемності позивачем не надано, що додатково свідчить про безпідставність вимог позивача, заявлених у позові.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.11 р. по справі № 2а-9133/11/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2а-9133/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2а-9133/11/2070 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія 2010», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні добрива»за участю Прокуратури Київського району м. Харкова про стягнення сум -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій